Рішення № 28167620, 21.12.2012, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

№ 412/7227/2012

провадження 2/412/3770/2012

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2012 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

при секретарі Дашкевич Х.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Марфін Банк»до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_1 як представника неповнолітнього ОСОБА_3 і ОСОБА_4, третя особа орган опіки та піклування Жовтневої районної в м. Дніпропетровську ради про звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення за рахунок його вартості заборгованості по кредитному договору, -

ВСТАНОВИВ:

ПАТ «Марфін Банк»30 травня 2012 року звернулося до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_1 як представника неповнолітнього ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення за рахунок його вартості заборгованості по кредитному договору. Позивач у своєму позові, а його представник у ході судового засідання посилаються на те, що 01 квітня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Морський транспортний банк», правонаступником якого з 12 листопада 2010 року є ПАТ «Марфін Банк та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 00204/RD про надання позичальнику кредиту у вигляді не поновлюваної кредитної лінії на суму 105 470.00 доларів США і терміном погашення по 31 березня 2023 року включно на наступні цілі: 90 000.00 дол. США на споживчі потреби, 8 045.00 доларів США і 7 425.00 доларів США на сплату страхових платежів відповідно до умов кредитного договору, зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 11.9 % річних за фактичний період користування кредитними коштами на суму залишку заборгованості за кредитом. В якості забезпечення виконання зобов'язань вказаного відповідача між позивачем (іпотекодержателем) та ОСОБА_4, ОСОБА_1, який діє за себе та як законний представник неповнолітнього ОСОБА_3, ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки № 00202-rd від 01 квітня 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом ДМНО ОСОБА_6, зареєстрований у реєстрі за № 1281. Рішенням виконкому Жовтневої районної у м. Дніпропетровську ради № 964 від 21 грудня 2007 року ОСОБА_1 надано дозвіл на отримання кредиту в банку під заставу житла за адресою: АДРЕСА_1, -що не суперечить інтересам неповнолітнього (на той час) ОСОБА_2, 1993 року народження та малолітнього ОСОБА_3, 1997 року народження. Банк повністю виконав взяті на себе кредитним договором зобов'язання щодо надання позичальнику кредиту. В порушення умов кредитного договору позичальник своєчасно зобов'язання щодо погашення кредиту та процентів згідно графіку щомісячних платежів за договором не виконав, погашення кредиту не проводив, в зв'язку з чим Банк 17 лютого 2010 року звернувся до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитом в сумі 861 916 грн. 63 коп. станом на 17 лютого 2010 року. Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 березня 2011 року по справі № 2-554/11 позов банку про стягнення заборгованості за кредитом в сумі 861 916 грн. 63 коп. та судових витрат в сумі 1820 грн. 00 коп. задоволено в повному обсязі, це рішення суду набрало законної сили 16 серпня 2011 року, після відмови в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1. 16 вересня 2011 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-554/11, виданого 31 серпня 2011 року Кіровським районним судом м. Дніпропетровська про стягнення заборгованості за кредитом в сумі 861 916 грн. 63 коп. та судових витрат в сумі 1820 грн. 00 коп., всього 862 736.00 грн., проте його виконання на день подання позову не проведено ні в добровільному, ні в примусовому порядку. Оскільки банк несе витрати по оплаті залучених коштів (розміщених засобом кредитування), то зволікання з повернення кредитного боргу зумовлює збитки, що і стало підставою для подання до суду позовної заяви про звернення стягнення на предмет іпотеки. Згідно ст. 33 Закону України «Про іпотеку»у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Борг за кредитним договором не погашено, в добровільному порядку питання не вирішене, тому позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки (нерухоме майно) шляхом визначення шляху реалізації предмету іпотеки, надання позивачу права продажу предмету іпотеки через виконавчу службу та стягнути судові витрати, задовольнивши позов у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 з представником, ОСОБА_2 і представник відповідача ОСОБА_4 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав повністю, погодившись, що дійсно відповідач брав у позивач кредит, було укладено договори кредиту та іпотеки, але заборгованість утворилася з об'єктивних причин, в них тяжке сімейне та матеріальне становище, від погашення кредиту вони не відмовляються і зроблять це при можливості. При укладанні договору іпотеки були порушені права неповнолітнього ОСОБА_3, оскільки його спадкова частина майна не передавалася в іпотеку і рішення органу опіки та піклування по цьому питанню не було, не встановлені частки власності в квартирі відповідачів, позбавлення житла в протиправний спосіб порушує права родини відповідачів. Вважають позовні вимоги необґрунтованими і просили в їх задоволенні відмовити в повному обсязі.

Представник третьої особа органу опіки та піклування Жовтневої районної в м. Дніпропетровську ради в судовому засіданні фактично не погодився з позовними вимогами, пояснивши, що все ними зроблено згідно вимог закону, вони надавали дозвіл на надання кредиту і його забезпечення лише в межах наданих документів, спадщини неповнолітнього ОСОБА_3 на той час не було. Ніяких інших зобов'язань відносно сторін на себе не брали і не беруть, нічиїх прав не порушували, матеріальної чи моральної шкоди не завдавали. Просили винести рішення за наявними документами по закону на розсуд суду.

Вислухавши пояснення представників позивача і відповідачів, третьої особи, перевіривши матеріали справи, оцінивши представлені та добуті докази, суд уважає позовні вимоги не обґрунтованими та не підлягаючими задоволенню.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Судом в судовому засіданні встановлено, що 01 квітня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Морський транспортний банк», правонаступником якого з 12 листопада 2010 року є ПАТ «Марфін Банк та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 00204/RD про надання позичальнику кредиту у вигляді не поновлюваної кредитної лінії на суму 105 470.00 доларів США і терміном погашення по 31 березня 2023 року включно на наступні цілі: 90 000.00 дол. США на споживчі потреби, 8 045.00 доларів США і 7 425.00 доларів США на сплату страхових платежів відповідно до умов кредитного договору, зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 11.9 % річних за фактичний період користування кредитними коштами на суму залишку заборгованості за кредитом. В якості забезпечення виконання зобов'язань вказаного відповідача між позивачем (іпотекодержателем) та ОСОБА_4, ОСОБА_1, який діє за себе та як законний представник неповнолітнього ОСОБА_3, ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки № 00202-rd від 01 квітня 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом ДМНО ОСОБА_6, зареєстрований у реєстрі за № 1281. Рішенням виконкому Жовтневої районної у м. Дніпропетровську ради № 964 від 21 грудня 2007 року ОСОБА_1 надано дозвіл на отримання кредиту в банку під заставу житла за адресою: АДРЕСА_1, -що не суперечить інтересам неповнолітнього (на той час) ОСОБА_2, 1993 року народження та малолітнього ОСОБА_3, 1997 року народження. Банк повністю виконав взяті на себе кредитним договором зобов'язання щодо надання позичальнику кредиту. Відповідно до умов зазначеного кредитного договору позичальник зобов'язався прийняти, належним чином використовувати та забезпечити повернення кредиту і сплату нарахованих процентів та комісій у встановлені кредитним договором терміни.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитор) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ст. 1054 ЦК України).

Але взяті на себе зобов'язання за вказаними кредитним договором позичальник не виконує стосовно своєчасного повернення сум отриманих кредитів та своєчасної сплати нарахованих за користування кредитними коштами відсотків у встановленні Кредитними договорами терміни.

Ст. 625 ЦК України встановлює, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів (ст. 1050 ЦК України).

Відповідно до вказаного кредитного договору за порушення позичальником термінів погашення будь-яких своїх грошових зобов'язань, передбачених кредитним договором, зокрема, термінів повернення кредиту (всієї суми або його частини) та/або термінів сплати процентів та/або комісій, банк має право вимагати від позичальника додатково сплатити банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від гривневого еквіваленту суми простроченого платежу, сума якого (еквіваленту) розраховується за офіційним обмінним курсом НБУ гривні до валюти заборгованості станом на дату нарахування такої пені, якщо сума такої заборгованості виражена в іноземній валюті. Пеня нараховується за кожен день прострочення, включаючи день погашення заборгованості, але в будь-якому випадку такий розмір пені не може перевищувати розмір, встановлений чинним законодавством України на момент її нарахування.

Згідно ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до ст. 35 Закону України «Про іпотеку»у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

В порушення умов кредитного договору позичальник своєчасно зобов'язання щодо погашення кредиту та процентів згідно графіку щомісячних платежів за договором не виконав, погашення кредиту не проводив, в зв'язку з чим банк 17 лютого 2010 звернувся до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитом в сумі 861 916 грн. 63 коп. станом на 17 лютого 2010 року, з яких: кредитних коштів -85 823.48 дол. США, що в еквіваленті за курсом НБУ на 15 лютого 2010 року складає 686 802.40 грн., відсотків на основну суму боргу -12 003.68 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ на 15 лютого 2010 року складає 96 059.45 грн., пеня за несплачену суму кредиту - 34 382.02 грн., пеня за несплачені відсотки за користування кредитом -44 413.88 грн., штраф за невиконання прийнятих зобов'язань -258.88 грн., понісши при цьому судові витрати в сумі 1820 грн. 00 коп. (1 700 грн. 00 коп. - судовий збір, 120 грн.00 коп. -витрати на ІТЗ). Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 березня 2011 року по справі № 2-554/11 позов банку про стягнення заборгованості за кредитом в сумі 861 916 грн. 63 коп. та судових витрат в сумі 1820 грн. 00 коп. задоволено в повному обсязі, вказане рішення суду набрало законної сили 16 серпня 2011 року, після відмови в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1.

16 вересня 2011 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-554/11, виданого 31 серпня 2011 року Кіровським районним судом м. Дніпропетровська про стягнення заборгованості за кредитом в сумі 861 916 грн. 63 коп. та судових витрат в сумі 1820 грн. 00 коп., всього 862 736.00 грн., проте його виконання на день подання позову не проведено ні в добровільному, ні в примусовому порядку (підтверджується виписками по рахунку позичальника та довідкою Жовтневого ВДВС від 25 квітня 2012 року).

Банк неодноразово направляв позичальнику та іпотекодавцям вимоги про необхідність повернути кредит, сплатити відсотки, штрафні санкції та намір банку звернути стягнення на предмет іпотеки - вих. № 104/08 від 11 лютого 2009 року, № 306/08 від 05 травня 2009 року, № 92/08 від 19 січня 2012 року, вимога банку не виконана. В добровільному порядку спір не вирішено. Оскільки банк несе витрати по оплаті залучених коштів (розміщених засобом кредитування), то зволікання з повернення кредитного боргу зумовлює збитки, що і стало підставою для подання до суду позовної заяви про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими, виходячи з наступного.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку»№ 898-IV від 5 червня 2003 р. в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Статтею 12 Закону України «Про іпотеку»встановлено, що у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку»у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

На виконання вказаної норми банком, було направлено іпотекодавцям попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку невиконання зобов'язання за кредитним договором, однак вимога позивача залишилася без задоволення.

Відповідно до ст. 61 ЦПК України обставини встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказується при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно з п.9 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин»виключно позивачеві належить право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо).

Судом встановлено, що відповідно до уточнених позовних вимог, наданих позивачем 30 листопада 2012 року, ПАТ «Марфін Банк»просить звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру № 49, яка знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Чернишевського, буд. № 1-а, що належить ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності на підставі свідоцтв про право на спадщину за законом (виданих Першою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою 23 лютого 2008 року за реєстровими номерами № 10-805, № 10-807, № 10-809, №10-811). Однак, як вбачається з матеріалів справи, на підставі вказаних свідоцтв про право на спадщину за законом (реєстрові номери № 10-805, № 10-807, № 10-809, № 10-811), виданих Першою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою 23 лютого 2008 року на ім'я ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2, відповідачам належить разом лише 4/12 частин квартири АДРЕСА_1 (у кожного з відповідачів - по 1/12 частині, які вони успадкували після смерті ОСОБА_7; спадкове майно складалось з 1/3 частини квартири). З витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно № 18036674 від 11 березня 2008 року (а. с. 25) вбачається, що інші 8/12 часток у праві спільної часткової власності на зазначену квартиру належать ОСОБА_1 (4/12 або 1/3) та ОСОБА_2 (4/12 або 1/3) на підставі свідоцтва про право власності від 10 грудня 1996 року, виданого Концерном «Дніпробуд».

Таким чином, вимоги ПАТ «Марфін Банк»про звернення стягнення на всю (в цілому) квартиру АДРЕСА_1 є необгрунтованими та не можуть бути задоволеними, оскільки на підставі свідоцтв про право на спадщину за законом від 23 лютого 2008 року відповідачам на праві спільної часткової власності належить лише 4/12 часток у зазначеній квартирі.

Правовідносини позивача та відповідачів виникли на підставі договору іпотеки № 00202-rd від 01 квітня 2008 року. Вимоги ПАТ «Марфін Банк» про звернення стягнення на предмет іпотеки ґрунтуються на договорі іпотеки від 01 квітня 2008 року. Однак з цього договору іпотеки № 00202-rd від 01 квітня 2008 року вбачається, що іпотекодавцями за цим договором є: ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_1, як законний представник малолітнього ОСОБА_3, який управляв майном своєї малолітньої дитини, неповнолітній ОСОБА_2, який особисто підписав договір іпотеки за згодою батька ОСОБА_1.

У статті 1 Закону України «Про іпотеку»визначено, що іпотекодавець - це особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов'язання або зобов'язання іншої особи перед іпотеко держателем. іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель.

Майновий поручитель - це особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи - боржника.

У даному випадку ОСОБА_1 є боржником, який мав власні зобов'язання перед ВАТ «Морський транспортний банк», а інші іпотекодавці (ОСОБА_4, малолітній ОСОБА_3 в особі свого батька та законного представника ОСОБА_1, неповнолітній ОСОБА_2.) - є майновими поручителями, які передали в іпотеку власне майно для забезпечення зобов'язань ОСОБА_1 перед банком. Майновому поручителю ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, на момент укладення договору іпотеки від 01 квітня 2008 року виповнилось 15 років і він вважався неповнолітньою особою. ОСОБА_2 станом на дату укладання договору іпотеки був співвласником 5/12 часток квартири, що виступила предметом іпотеки.

Як встановлено у ч. 2 ст. 32 ЦК України, неповнолітня особа вчиняє правочини (крім тих, що зазначені у ст. 31 та ч. 1 ст. 32 ЦК України) за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників. На вчинення неповнолітньою особою правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника і дозвіл органу опіки та піклування.

Згода на вчинення неповнолітньою особою правочину має бути одержана від батьків (усиновлювачів) або піклувальника та органу опіки та піклування (ч. 4 ст. 32 ЦК України).

Батьки мають право дати згоду на вчинення неповнолітньою дитиною правочинів, передбачених частиною другою цієї статті, лише з дозволу органу опіки та піклування (ч. З ст. 177 СК України).

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, на момент укладення договору іпотеки № 00202-rd від 01 квітня 2008 року виповнилось 10 років і він вважався малолітньою особою. ОСОБА_3 станом на дату укладання договору іпотеки був співвласником 1/12 частки у квартирі, що виступила предметом іпотеки.

Відповідно до ч. 1 ст. 177 Сімейного кодексу України батьки управляють майном, належним малолітній дитині, без спеціального на те повноваження. Батьки зобов'язані дбати про збереження та використання майна дитини та в її інтересах. Частиною 2 ст. 177 Сімейного кодексу України встановлено, що батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав: укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; видавати письмові зобов'язання від імені дитини; відмовлятися від майнових прав дитини. Частиною 7 ст. 177 Сімейного кодексу України (у редакції, що діяла станом на дату укладання спірного договору іпотеки) визначено, батьки, після припинення управління майном дитини, зобов'язані повернути дитині майно, яким вони управляли, а також доходи від нього.

Частиною 3 ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства»встановлено, що батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

Таким чином, з вищенаведених норм права вбачається, що: на укладення договору іпотеки № 00202-rd від 01 квітня 2008 року неповнолітнім ОСОБА_2, як іпотекодавцем (майновим поручителем), потрібна була письмова нотаріально посвідчена згода його батька ОСОБА_1 (мати дитини померла 27 грудня 2005 року) і дозвіл органу опіки та піклування; дозвіл органу опіки та піклування повинен був надаватись неповнолітньому ОСОБА_2 на передання ним в іпотеку власного нерухомого майна (частки у квартирі) для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи; передати в іпотеку майно, належне на праві власності малолітньому ОСОБА_3, його батько ОСОБА_1 міг тільки у разі, якщо цей правочин гарантує збереження майна дитини, і з дозволу органу опіки та піклування; дозвіл органу опіки та піклування повинен був надаватись батьку малолітнього ОСОБА_3 - ОСОБА_1 на управління майном своєї дитини: передачу майна в іпотеку для забезпечення власних зобов'язань.

Частиною 1 ст. 56 ЦК України (у редакції, що діяла станом на дату укладання спірного договору іпотеки) було встановлено, що органи, на які покладено здійснення опіки та піклування, їх права та обов'язки щодо забезпечення прав та інтересів фізичних осіб, які потребують опіки та піклування, встановлюються законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування»органами опіки та піклування є державні адміністрації районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчі органи міських чи районних у містах, сільських, селищних рад, які забезпечують вирішення питань щодо соціального захисту і захисту особистих, майнових, житлових прав та інтересів дітей; надання письмової згоди або заперечення на відчуження нерухомого майна (у тому числі житла) та іншого майна, власником якого є дитина 21 грудня 2007 року виконавчим комітетом Жовтневої районної у місті Дніпропетровську ради було прийнято рішення № 964 «Про дозвіл ОСОБА_1 на отримання кредиту під заставу житла»(а.с. 20). З цього рішення вбачається, що дозвіл був наданий ОСОБА_1 на отримання кредиту в банку під заставу житла за адресою: АДРЕСА_1, що не суперечить інтересам неповнолітнього ОСОБА_2, 1993 року народження, який є співвласником зазначеного житла, та малолітнього ОСОБА_3, 1997 року народження, який має право користування вищезазначеним житлом.

Дозволу на вчинення неповнолітнім ОСОБА_2 правочину (укладення договору іпотеки в якості іпотекодавця (майнового поручителя за зобов'язаннями свого батька)) орган опіки та піклування не надавав і відповідних рішень не приймав.

Дозволу щодо передачі в іпотеку майна, що належить на праві власності малолітньому ОСОБА_3, органом опіки та піклування не надавалось.

Рішення виконавчого комітету Жовтневої районної у місті Дніпропетровську ради № 964 від 21 грудня 2007 року «Про дозвіл ОСОБА_1 на отримання кредиту під заставу житла»не може вважатись належним дозволом органу опіки та піклування на укладення неповнолітнім ОСОБА_2 та ОСОБА_1, як законним представником малолітнього ОСОБА_3, договору іпотеки № 00202-rd від 01.04.2008 р., оскільки: цим рішенням не надано дозвіл неповнолітньому ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, на укладення з ВАТ «Морський транспортний банк»договору іпотеки, за яким майном, належним на праві власності ОСОБА_2, буде забезпечуватись зобов'язання іншої особи - його батька ОСОБА_1; на момент укладення договору іпотеки від 01 квітня 2008 року малолітній ОСОБА_3 набув право власності на предмет іпотеки. Однак, у рішенні не зазначено, що малолітній ОСОБА_3 є співвласником квартири АДРЕСА_1 і дозвіл дається ОСОБА_1 на управління майном, що належить на праві власності малолітній дитині. Відповідно, питання забезпечення збереження права власності малолітньої дитини органом опіки та піклування взагалі не досліджувалось; у рішенні зазначено, що «батько дітей надав нотаріальне зобов'язання повернути суму кредиту у термін, встановлений договором застави». Однак, станом на 21 грудня 2007 року кредитний договір від 01 квітня 2008 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Морський транспортний банк»ще не був укладений (а будь-який договір застави між сторонами взагалі не укладався), що дозволяє зробити висновок про надання дозволу органом опіки та піклування під зовсім інший правочин, ніж договір іпотеки № 00202-rd від 01 квітня 2008 року; у рішенні не зазначено, з яким банком буде укладати договір ОСОБА_1 та на яких умовах, не зазначений загальний розмір зобов'язань ОСОБА_1 перед банком, термін виконання зобов'язань, наслідки не виконання зобов'язань перед банком.

Таким чином, договір іпотеки № 00202-rd від 01 квітня 2008 року був укладений без дозволу органу опіки та піклування, обов'язкове отримання якого передбачено ст. 32 ЦК України, ст. 177 СК України.

Частиною 6 ст. 203 ЦК України встановлено, що правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування (стаття 71 ЦК України), є нікчемним (ч. 1 ст. 224 ЦК України)

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Таким чином, договір іпотеки № 00202-rd від 01 квітня 2008 року є нікчемним і не створює для сторін цього договору ніяких юридичних наслідків, а тому вимога ПАТ «Марфін Банк»про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1, яка виступила предметом іпотеки за договором іпотеки від 01 квітня 2008 року, задоволенню не підлягає.

Частиною 1 ст. 39 Закону України «Про іпотеку»визначено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Отже, ухвалюючи рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд зобов'язаний визначити початкову ціну предмету іпотеки. Зазначене покладає на особу, що звертається до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, визначити в позові початкову ціну предмета іпотеки і надати суду належні докази на підтвердження її обґрунтованості.

Однак позивач до цього часу вимоги ч. 1 ст. 39 Закону України «Про іпотеки»не виконав. Запропонований позивачем спосіб визначення початкової ціни предмета іпотеки - здійснення оцінки предмета іпотеки вже після ухвалення судом рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, не відповідає приписам статті 39 Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідачі заперечують будь-які інші домовленості і зобов'язання стосовно позивача, крім вказаних в договорі кредиту та договорі іпотеки сторін, а позивач цього не довів, сторони самі погодилися на всі умови договорів і добровільно підписали їх, твердження позивача про наявність будь-яких інших зобов'язань є припущенням.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об'єктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню.

Не може суд прийняти до уваги позицію позивача стосовно наполягання на позовних вимогах, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об'єктивно не підтверджується.

При таких обставинах суд вважає можливим ПАТ «Марфін Банк»в задоволенні позову до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_1 як представника неповнолітнього ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення за рахунок його вартості заборгованості по кредитному договору відмовити.

Таким чином обставини позовних вимог, стосовно яких у позивача є спір, в такому вигляді не знайшли своє підтвердження в ході судового засідання і не підлягають задоволенню повністю.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 8, 19, 55, 124 Конституції України, ст. ст. 15, 16, 526, 625, 627, 629, 632, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 33, 35, 37, 39, 40 Закону України «Про іпотеку», ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 11 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», ст. ст. 3, 10, 11, 57-61, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Публічному акціонерному товариству «Марфін Банк»в задоволенні позову до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_1 як представника неповнолітнього ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення за рахунок його вартості заборгованості по кредитному договору відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя -