Ухвала суду № 28159517, 12.12.2012, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а/2470/529/11

Головуючий у 1-й інстанції: Брезіна Т.М.

Суддя-доповідач: Білоус О.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2012 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Білоуса О.В.

суддів: Мельник-Томенко Ж. М. Залімського І. Г.

при секретарі: Лукашик М.О.

за участю представників сторін:

позивача: Толубяка В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сторожинецькому районі Чернівецької області на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 22 травня 2012 року у справі за адміністративним позовом Виробничого кооперативу "Пересувна механізована колона №151" до Державної податкової інспекції у Сторожинецькому районі Чернівецької області про визнання протиправними податкових повідомлень-рішень , -

В С Т А Н О В И В :

ВК «Пересувна механізована колона № 151» звернувся до Чернівецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ДПІ у Сторожинецькому районі про визнання протиправними податкових повідомлень-рішень. Позовні вимоги мотивовано тим, що 06.10.2010 року податковим органом за наслідками проведеної планової виїзної перевірки ВК «Пересувна механізована колона № 151» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008 року по 30.06.2010 року складено акт №1158/23/01037583. На підставі акту перевірки 25.10.2010 року Державною податковою інспекцією у Сторожинецькому районі були прийняті податкові повідомлення-рішення: №0000402300/0, відповідно до якого позивачем було визначено податкове зобов'язання податку на прибуток в сумі 58866 грн. (за основним зобов'язанням 27954 грн. та за штрафними санкціями 30912 грн.); №0000392300/0, відповідно до якого позивачем визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 61374 грн. (за основним зобов'язанням 40916 грн. та за штрафними санкціями 20458 грн.). Вважаючи висновки податкового органу безпідставними, а рішення - неправомірними, просили визнати податкові повідомлення-рішення протиправним.

Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 22.05.2012 року позов задоволено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 22.05.2012 року, посилаючись при цьому на неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи та порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

В судове засідання представник апелянта (відповідача) не з'явився, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином. Про причини неявки в судове засідання суд не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не направляв.

Колегія суддів, заслухавши думку представника позивача, який не заперечив проти розгляду апеляційної скарги по суті без участі представника відповідача, а також враховуючи те, що його явка в судове засідання не визнавалась обов'язковою, а матеріалів справи достатньо для її вирішення в даному судовому засіданні, визнала за можливе розглянути справу за наявними у справі матеріалами за даної явки сторін згідно ч.4 ст. 196 КАС України.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційну скаргу не визнав у повному обсязі, проти її задоволення заперечив, вважаючи рішення суду першої інстанції законним, обґрунтованим і таким, що відповідає фактичним обставинам справи. Крім того, дав пояснення по суті апеляційної скарги, аналогічні викладеним в письмових запереченнях, що приєднані до матеріалів справи. Просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Частиною 3 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. При цьому в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України).

Частиною 1 ст. 195 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ВК «Пересувна механізована колона № 151» відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію серії А00 №574330, зареєстрований Сторожинецькою районною державною адміністрацією Чернівецької області як юридична особа 27.02.2010 року № 01037583 (а.с.11).

ДПІ у Сторожинецькому районі Чернівецької області було проведено позапланову виїзну перевірку ВК «ПМК № 151» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008 року по 30.06.2010 року, про що складено акт від 06.10.2010 року відповідачем винесено акт №1158/23/01037583 (а.с.51-90).

На підставі акту перевірки 25.10.2010 року ДПІ у Сторожинецькому районі Чернівецької області були прийняті податкові повідомлення-рішення: №0000402300/0, відповідно до якого було визначено податкове зобов'язання податку на прибуток в сумі 58866 грн. (за основним зобов'язанням 27954 грн. та за штрафними санкціями 30912 грн.); №0000392300/0, відповідно до якого визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 61374 грн. (за основним зобов'язанням 40916 грн. та за штрафними санкціями 20458 грн.) (а.с.14,15).

За наслідками адміністративного оскарження згідно з рішенням ДПА у Чернівецькій області від 20.12.2010р. за №7831/10/25-009 податкове повідомлення - рішення від 25.10.2010 року за №0000402300/0 (зобов'язання з податку на прибуток) залишено без змін, а податкове повідомлення - рішення від 25.10.2010р. за №0000392300/0 скасоване в частині 1299 грн. податкового зобов'язання з податку на додану вартість (основний платіж - 866 грн., штрафна санкція - 433 грн.). В іншому скарга позивача залишена без задоволення, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення без змін.

Одночасно із рішенням про результати розгляду скарги позивачем отримано податкові повідомлення-рішення за №0000472300/2 від 24.12.2010 року щодо визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 60075 грн. (40050 грн. основний платіж та 20025 грн. штрафна санкція) та №0000402300/2 від 24.12.2010р. щодо визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 58866 грн. (за основним зобов'язанням 27954 грн. та за штрафними санкціями 30912 грн.) (а.с.38-43). Висновки податкового органу, які стали підставою для прийняття зазначених рішень зводяться до того, що укладені позивачем договори не були спрямовані на реальне настання господарських наслідків, що обумовлені ними.

З матеріалів перевірки (а.с 63-64) вбачається, що період, що перевірявся, ВК "ПМК-151" займалося виконанням робіт поточного ремонту укріплюючих споруд через р.Черемош на 42-249 км а/д Р-24 Криворівня- Вижниця - Сторожинець-Чернівці на замовлення Служби автомобільних доріг у Чернівецькій області. Основним замовником робіт виступає Служба автомобільних доріг у Чернівецькій області, а виконання робіт здійснюється на конкурентній основі.

Так, 30.06.2009 року між Службою автомобільних доріг у Чернівецькій області (Замовник) та ВК "ПМК-151" (Генпідрядник) було укладено договір №61, згідно якого останній зобов'язувався виконати роботи з поточного ремонту укріплюючих споруд через р.Черемош. Судом першої інстанції встановлено, що між ВАТ ПМК-152 та ТОВ ТВК «Вікторія» укладено договір підряду №5 від 03.07.2009 року на виконання відповідних робіт (а.с.95,96). На підтвердження виконання умов зазначеного договору суду першої інстанції були надані акти приймання виконаних робіт за липень 2009 року, довідка про вартість виконаних підрядних робіт за липень 2009 року та податкові накладні від 13.11.2009 року, 27.10.2008 року (а.с.91-94,97-99). Судом першої інстанції також було досліджено надані позивачем видаткову накладну №27/10-01 від 27.10.2008 року, податкові накладні, платіжні доручення, акт на списання непридатного інструмента, спецодягу (а.с.164,165,166-168,169-170), локальний кошторис №2-1-1 на поточний ремонт укріплюючи споруд моста через р. Черемош на км 42+249 автомобільної дороги Р-62 від автомобільної дороги Р-24 (Криворівня) - Вижниця-Сторожинець-Чернівці та договірна ціна на будівництво (а.с.171-172,174).

Вирішуючи по суті існуючий спір, суд першої інстанції виходив із того, що пунктом 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР (чинного на момент виникнення правовідносин) (Закон № 168) визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно п.п.7.2.1 п.7.2 ст. 7 Закону №168 платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.п.5.3.9 п. 5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994р. (Закон №334) (чинний на момент виникнення правовідносин) не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Крім того, відповідно до 5.1 ст. 5 Закону №334 визначає поняття валові витрати виробництва та обігу (валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Враховуючи те, що суми по взаємовідносинам з ТОВ ТВК «Вікторія» сплачені (нараховані) у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг), що підтверджується документально, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність у позивача правових підстав для неврахування відповідних сум у власному податковому обліку.

Колегія суддів зауважує, що згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Вищий адміністративний суд в Інформаційному листі від 20.07.2010 р. N 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" звертає увагу на необхідність індивідуалізації кваліфікації дій платників податку з формування податкового кредиту та сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість з огляду на добросовісність такого платника.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування. Відтак, не можуть бути безумовним свідченням правомірності висновків податкового органу результати зустрічних перевірок контрагентів позивача, результати автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

Колегія суддів вважає, що чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство не пов'язує виникнення права покупця на отримання бюджетного відшкодування з обставиною підтвердження його контрагентами факту сплати податку на додану вартість до бюджету. У разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Такі висновки апеляційного суду у повній мірі узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду України (постанови суду від 29 жовтня 2010 року у справі №1112/11/13-10, від 11 грудня 2007 року у справі №21-1376/06).

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV, податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які згідно з вищезазначеним Законом є документами, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Позивачем, як доказ здійснення господарських операцій, були надані суду належним чином засвідчені копії документів, які відповідають вимогами первинності в розумінні статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", і являються підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Разом з тим, відповідач як суб'єкт владних повноважень в ході судового розгляду не довів обґрунтованість своїх висновків і правомірність прийнятих на їх підставі рішень.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеним, матеріалами справи, а тому колегією суддів відхиляються, оскільки не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийнята постанова відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних підстав.

На підставі наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо задоволення заявлених вимог у спосіб та межах, визначених законом.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сторожинецькому районі Чернівецької області, - залишити без задоволення, а постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 22 травня 2012 року, - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 17 грудня 2012 року .

Головуючий Білоус О.В.

Судді Мельник-Томенко Ж. М.

Залімський І. Г.