Постанова № 28154432, 13.12.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-2469/12/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Волков А.С.

Суддя-доповідач: Желтобрюх І.Л.

ПОСТАНОВА

Іменем України

"13" грудня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючої-судді: Желтобрюх І.Л.,

суддів: Мамчура Я.С.,

Шостака О.О.,

при секретарі: Акуленко Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Баришівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби на постанову Київського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2012 року у справі за адміністративним позовом Баришівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби до Приватного підприємства «Спарта ХХІ»про стягнення коштів, отриманих за нікчемними правочинами, -

ВСТАНОВИВ:

Баришівська об'єднана державна податкова інспекція Київської області Державної податкової служби звернулася до Київського окружного адміністративного суду із позовом до Приватного підприємства «Спарта ХХІ»та просила стягнути в дохід держави кошти у сумі 1 299 141,60 грн. як таких, що отримані за нікчемною угодою.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2012 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову суду першої інстанції скасувати, як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що несплачені відповідачем податок на прибуток та податок на додану вартість внаслідок неправильного відображення показників податкової звітності сформовані на підставі нікчемних правочинів, а тому є дохідною частиною Державного бюджету та підлягають стягненню з підприємства.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, які з'явилися у судове засідання, дослідивши й проаналізувавши доводи апеляційної скарги і докази на їх підтвердження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, у грудні 2011 року посадовими особами позивача проведено документальну позапланову невиїзну перевірку відповідача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Брендоптим компані»за період з 01.11.2010 по 30.04.2011 та складено Акт перевірки від 21.12.2011 №1493/23/34068847.

На підставі аналізу первинних документів відповідача та даних, одержаних від Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва за результатами перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Брендоптим компані»(акт перевірки від 23.06.2011 № 169/23-50/37099946), податковим органом зроблено висновок про те, що ніякі роботи за договором б/н від 12.11.2010, укладеним між Приватним підприємством «Спарта ХХІ»і Товариством з обмеженою відповідальністю «Брендоптим компані», не виконувались, а договір укладено з метою мінімізації податкових зобов'язань.

Таким чином, за наслідками проведеної перевірки встановлено порушення вимог підпункту 5.3.9 пункту 5.3 та пункту 5.9 статті 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що полягає у віднесенні до складу валових витрат коштів, сплачених Товариству з обмеженою відповідальністю «Брендоптим компані»на підставі нікчемного правочину, що призвело до заниження податку на прибуток підприємств на загальну суму 265 925,54 грн., а також, вимог підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», пунктів 198.1, 198.3, 198.5, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 216 523,60 грн.

За результатами перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення, згідно з якими відповідачу збільшено суму грошових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість, а також пред'явлено позов про стягнення коштів, одержаних за нікчемним правочином.

07.08.2012 року позивачем було подано заяву про збільшення позовних вимог на суму 816 690, 46 грн. Таким чином, позов пред'явлено на загальну суму 1 299 141,60 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що, хоча за договором, укладеним між відповідачем та його контрагентом, послуги не надавались, кошти стягненню не підлягають, оскільки предмет договору або його вартість, які відповідно до статті 208 Господарського кодексу України підлягають стягненню в дохід держави з відповідача, -відсутні.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з такого:

За умовами договору (додатки до договору), послуги з проведення рекламної кампанії повинні були надаватися відповідачу у період з 12.11.2010 по 29.04.2011 шляхом розміщення рекламних плакатів на спеціальних конструкціях (bill board) виконавця, що розташовані на території міста Києва. Перелік спеціальних конструкцій та місць їх розташування, а також розмір плати за надані послуги узгоджувався сторонами щомісяця шляхом підписання додатків до договору.

На підтвердження факту виконання робіт сторони договору склали п'ять актів здачі-приймання робіт, в яких стверджується, що в грудні 2010 року, січні, лютому, березні та квітні 2011 року виконавець провів рекламну кампанію на спеціальних конструкціях (bill board) розміром 6х3 (кількість конструкцій - 25, 47, 49 в різних місяцях), загальна вартість робіт (послуг) визначено в сумі 1300005,85 грн.

Умовами договору передбачено, що оплата за надані послуги має здійснюватись щомісячно. В оплату за надані послуги відповідач сплатив на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Брендоптим компані»кошти на загальну суму 1300005,85 грн., у тому числі ПДВ - 216523,60 грн. та податок на рекламу - 884,25 грн., з яких: 1163005,85 грн. - у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунок виконавця, а 137000,00 грн. - готівкою.

На підтвердження розрахунків та сплати у складі ціни послуг (робіт) сум податку на додану вартість за вказаними господарськими операціями відповідач отримав від Товариства з обмеженою відповідальністю «Брендоптим компані»сімнадцять податкових накладних на загальну суму 1300005,85 грн., у тому числі ПДВ - 216523,60 грн.

Таким чином, відповідач на підтвердження факту виконання робіт надав суду копії фінансово-господарських документів: договір з додатками, акти здачі-приймання робіт, платіжні доручення, податкові накладні.

Проте, умовами договору, укладеного між відповідачем та ТОВ «Брендоптим компані»передбачено вимоги до рекламного матеріалу (плакатів), контрольних макетів замовника, порядок обміну матеріалом (наявність довіреностей представників, складання актів), створення адресної програми - робочого документу, що містить відомості про місцезнаходження спеціальних конструкцій, їх тип, розмір, сторону (А або Б), з освітленням (без освітлення), а також щомісячне надсилання фотозвітів на підтвердження факту проведення рекламної кампанії.

Під час проведення перевірки та адміністративного оскарження податкових повідомлень-рішень відповідачем не було надано податковому органу жодного документу чи матеріального носія, який би підтверджував факт розміщення реклами чи виконання робіт виконавцем (плакат, інше графічне зображення рекламного характеру на паперовому чи електронному носіях, фотозвіт про проведення рекламної кампанії на спеціальних конструкціях (bill board), зроблених виконавцем робіт). Відповідних документів не було надано і до суду першої інстанції, чи до суду апеляційної інстанції.

Крім того, відповідач не надав суду жодних внутрішніх документів (службових записок, наказів тощо), які б обґрунтовували необхідність проведення рекламної кампанії, способи рекламування, вимоги до реклами та рекламних носіїв, що підтвердили б їх необхідність у господарській діяльності (покращення результатів господарської діяльності).

Аналізуючи наведене, колегія суддів приходить висновку, що судом першої інстанції було правильно встановлено безтоварність операцій за договором, укладеним між відповідачем та ТОВ «Брендоптим компані»від 12.11.2010 року б/н, а тому і висновок суду про неотримання рекламних послуг (робіт) від контрагента, яка супроводжувалась оформленням документів з метою створення видимості надання послуг (виконання робіт), -є правильним.

Спрямованість дій відповідача безпосередньо на отримання необґрунтованої податкової вигоди, для отримання якої і було укладено договори із ТОВ «Брендоптим компані», та яка характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій у невідповідності до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника (сторони, що надає послуги) для штучного створення умов для бюджетного відшкодування було встановлено і постановою Київського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2012 року у справі №2а-3435/12/1070, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2012 року.

Судом першої інстанції також було правильно встановлено наявність умислу у сторін господарських зобов'язань щодо вчинення правочину з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, про що свідчить, зокрема, характер взаємовідносин, що склалися між відповідачем та його контрагентом та тривалість таких взаємовідносин (з урахуванням порядку оформлення господарських зобов'язань та їх виконання, укладенням додаткових угод за умов фактичного їх невиконання). При цьому, судом першої інстанції також встановлено, що договірні зобов'язання відповідачем виконано, що підтверджується сплатою коштів на загальну суму 1300005,85 грн.

Проте, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимога про стягнення коштів, отриманих за нікчемною угодою в порядку ст.208 ГК України задоволенню не підлягає, з яким колегія суддів погодитись не може, з огляду на таке:

Згідно ч.1 ст.207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю чи в частині.

Відповідно до Закону України «Про державну податкову службу в Україні», органи державної податкової служби можуть звертатись до судів із позовами про стягнення в дохід держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Такі санкції за укладення угоди (вчинення господарського зобов'язання) з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, встановлені ст.208 Господарського кодексу України.

Вказана норма Господарського кодексу України передбачає декілька варіантів наслідків визнання недійсним господарського зобов'язання, яке вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, залежно від наявності наміру на його укладення в однієї або в обох сторін.

Крім того, положення ст.208 Господарського кодексу України застосовуються з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас порушує публічний порядок, а тому згідно з частиною 1 ст.203 та частиною 2 ст.215 ЦК України є нікчемним, тобто недійсним в силу закону, у зв'язку з чим визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Щодо наслідків такої недійсності зобов'язання, то якщо зобов'язання виконане обома сторонами, то в дохід держави за рішенням суду стягується все отримане ними за зобов'язанням, а при виконанні зобов'язання тільки однією стороною з іншої сторони стягується в дохід держави все отримане нею, а також все те, що належить першій стороні на відшкодування отриманого (ст.208 ГК України).

Таким чином, несплачені ПП «Спарта-ХХІ»податок на прибуток та податок на додану вартість внаслідок невірного відображення показників податкової звітності, -є дохідною частиною державного бюджету, а тому кошти у сумі 1 299 141,60 грн. підлягають стягненню в дохід Держави як такі, що отримані відповідачем за нікчемною угодою, -з огляду на що позов Баришівської ОДПІ підлягає задоволенню.

Отже, порушення судом першої інстанції норм матеріального права призвело до неправильного вирішення справи, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення.

Керуючись ст.ст.160, 167, 195, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Баришівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби задовольнити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2012 року скасувати.

Адміністративний позов Баришівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби задовольнити.

З Приватного підприємства «Спарта ХХІ»стягнути в дохід Держави кошти, отримані за нікчемним правочином в сумі 1 299 141 (один мільйон двісті дев'яносто дев'ять тисяч сто сорок одна) грн. 60 коп.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Желтобрюх І.Л.

Судді: Мамчур Я.С

Шостак О.О.