Ухвала суду № 28140324, 12.11.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2012 р.Справа № 2а-1670/4234/12Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бенедик А.П.

Суддів: Калитки О. М. , Калиновського В.А.

за участю секретаря судового засідання Дерев'янко А.О.

представника позивача Божука В.І.

представника відповідача Нальотова А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області Державної податкової служби на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 20.08.2012р. по справі № 2а-1670/4234/12

за позовом Приватного підприємства "Зовнішньо-торгівельна фірма "ПЕК"

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області Державної податкової служби

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Приватне підприємство "Зовнішньоторгівельна фірма "ПЕК", звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області, в якому просив визнати недійсним податкове повідомлення-рішення від 15.06.2012 року № 0009602301/826.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що приймаючи спірне податкове повідомлення-рішення, контролюючий органі дійшов до неправомірного висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства. Так, єдиною підставою для визначення позивачу суми грошового зобов'язання, слугував висновок контролюючого органу про заниження податку на додану вартість по взаємовідносинам із контрагентом - Товариством з обмеженою відповідальністю «Транс Агентство Сервіс». Разом з тим, оскільки у позивача наявні всі первині документи які підтверджують факт взаємовідносин із вище зазначеним контрагентом, то він мав встановлене законом право на їх віднесення до складу витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 20.08.2012 року адміністративний позов Приватного підприємства "Зовнішньоторгівельна фірма "ПЕК" задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ від 15.06.2012 року № 0009602301/826.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ПП "Зовнішньоторгівельна фірма "ПЕК" витрати зі сплати судового збору в розмірі 310 грн. 10 коп.

Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 20.08.2012 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилається на прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм матеріального права, зокрема на порушення п.п. 198.1, 198.6 ст. 198, п.п. 201.6, 201.10 ст. 201 Податкового Кодексу України, що призвело до неправильного вирішення справи.

Вказує, що підставою для винесення спірного податкового повідомлення рішення слугувала інформація встановлена при перевірці контрагентів позивача. Так, за результатами перевірки встановлено, що позивач у перевіряємий період мав господарські відносини із контрагентом - ТОВ «Транс Агентство Сервіс». Разом з тим, оскільки господарські операції між ТОВ «Транс Агентство Сервіс» та контрагентами не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності необхідних трудових ресурсів, транспортних засобів та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення такої діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів і транспортних засобів, то податковий орган дійшов висновку про неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій між позивачем та контрагентом, та як наслідок, безпідставного віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ по даним взаємовідносинам.

Позивач надав письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких, посилаючись на обґрунтованість та об'єктивність рішення суду, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представник відповідача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити, посилаючись на доводи та обґрунтування, викладені в апеляційній скарзі.

Представник позивача, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, представника позивача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що Приватне підприємство "Зовнішньоторгівельна фірма "ПЕК" зареєстровано як юридична особа, перебуває на податкову обліку у Кременчуцькій ОДПІ.

У період з 20.04.2012 року по 26.04.2012 року фахівцями Кременчуцької ОДПІ проведено виїзну позапланову перевірку Приватне підприємство "Зовнішньоторгівельна фірма "ПЕК" з питань взаємовідносин із ТОВ «Транс Агентство Сервіс» за період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року в зв'язку із неповним наданням пояснення та документального підтвердження на запит Кременчуцької ОДПІ від 01.03.2012 року № 396/10/22-112.

За результатами перевірки складено акт від 07.05.2012 року № 1115/22-209/25169467, в якому зафіксовано порушення позивачем, серед іншого, п.п. 198.1, 198.6 ст. 198, п.п. 201.6, 201.10 ст. 201 ПК України, в результаті чого занижено ПДВ за червень 2011 року на суму 31 009 грн.

На підставі акту перевірки Кременчуцькою ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення № 0009602301/826 від 15.06.2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на загальну суму 31 010 грн., в т.ч. за основним платежем - 31 009 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1 грн.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої виходив з того, що реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом, використання послуг у власній господарській діяльності, підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності. Податковим органом під час розгляду справи не було надано доказів того, що операції позивачем не проводились. В зв'язку з чим, позивач мав встановлене законом право на віднесення сум по даним взаємовідносинам до податкового кредиту з податку на додану вартість, оскільки порушення контрагентами правил здійснення податкової дисципліни та господарської діяльності (як-от відсутність за місцем реєстрації, несплата податків та зборів у необхідному розмірі тощо) тягне негативні наслідки лише до цієї особи.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

З 01.01.2011 року порядок обчислення і сплати податку на додану вартість платниками податку визначений ПК України.

Так, згідно п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Згідно п. 201.1, 201.4, 201.6 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця та є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 200.1 ст. 200 згаданого Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1 ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. При цьому, відповідно до п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 Кодексу).

Положеннями п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Як свідчать письмові докази, позивач у перевіряємий період мав господарські відносини із ТОВ «Транс Агентство Сервіс».

Так, 24.06.2011 року між Приватним підприємством "Зовнішньоторгівельна фірма «ПЕК» (Покупець) та ТОВ «Транс Агентство Сервіс» (Постачальник) укладено договір Поставки № 010504, відповідно до умов якого, Постачальник зобов'язується поставити, а Покупець прийняти та оплатити на умовах, викладених в Договорі, металопродукцію, сортамент, кількість, якість та ціна якої вказані у рахунку-фактурі, який видається Постачальником Покупцю та відповідно до умов договору є невід'ємною його частиною. Постачальник відвантажує товар Покупцю на умовах самовивозу зі складу Постачальника.

Факт виконання сторонами договірних зобов'язань підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, а саме видатковою накладною від 07.07.2011 року № ТДС-303159, рахунком-фактурою від 24.06.2011 року ТДС-313715.

На підтвердження факту перевезення придбаного товару позивачем надано копію товарно-транспортої накладної від 07.07.2011 року № ТДС-303159.

Згідно видаткової накладної, виданої позивачу ТОВ «Транс Агентство Сервіс», товар отримано ОСОБА_3 на підставі довіреності від 07.07.2011 року № 154, що підтверджується копією витягу з журналу реєстрації довіреностей позивача, у якому відмічено про видачу 07.07.2011 року довіреності за № 154 на ім'я ОСОБА_3 для отримання товару у ТОВ «Транс Агентство Сервіс».

Наявність у позивача необхідних складських приміщень підтверджується наявним в матеріалах справи договором оренди частини нежитлового приміщення від 20.03.2011 року № 9 за адресою: вул. Ярмаркова, 11, м. Кременчук, укладеного позивачем із ТОВ «АВТ-АВТО» з додатковими угодами до договору.

Розрахунки за вище зазначеною господарською операцією були проведені в безготівковій форму, про що свідчить наявна в матеріалах справи копії платіжних доручень від 29.06.2011 року № 364 на суму 80 000 грн. та від 30.06.2011 року № 371 на суму 107 572 грн.

Як встановлено під час розгляду справи, у подальшому придбаний товар використано позивачем у власній господарській діяльності, а саме на виконання робіт згідно договору підряду від 26.05.2011 року № 2054, укладеного позивачем із ВАТ «Полтавський ГЗК», про що свідчать долучені до матеріалів справи копії договору підряду, акт списання матеріальних цінностей від 29.07.2011 року тощо.

Колегія суддів зазначає, що сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміні у власному капіталі платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

А тому, недоліки товарно-транспортної накладної, в тому числі і відсутність запису у графі «Автопіривізник» та не заповнені графи «Відпуск дозволив» та «Вантаж здав», з урахуванням того, що позивач не заперечував проти отримання товарно-матеріальних цінностей на підставі наявної товарно-транспортною накладною, не може бути підставою для спростовування реальності вчинення даної господарської операції.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів дійшла висновку про належне документальне підтвердження позивачем понесених витрат по взаємовідносинами із ТОВ «Транс Агентство Сервіс».

На виконання умов договору ТОВ «Транс Агентство Сервіс» були виписані податкові накладні від 29.06.2011 року № 302348 на загальну суму 80 000 грн., в т.ч. ПДВ - 13 333 грн. 33 коп., від 30.06.2011 року № 302349 на загальну суму 107 572 грн. в т.ч. ПДВ - 17 928 грн. 67 коп.

На момент здійснення господарської операції та виписки податкових накладних сторони були зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Відповідно до положень п. 14.1.18 ст.14 ПК України бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Згідно із приписами п.п. 14.1.181 ст.14, п.198.3, п. 198.6. ст.19 ПК України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду в тому числі у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З огляду на зазначене суд дійшов висновку, що наявність податкових накладних, платіжних доручень щодо сплати податку на додану вартість в ціні товару хоч і є обов'язковими підставами для визначення податкового кредиту та бюджетного відшкодування, але не вичерпними, оскільки предметом доказування у даній справі є обставини, що підтверджують обґрунтованість визначення суми бюджетного відшкодування

Законом передбачено чіткий перелік підстав, які дають право на податковий кредит. Ці підстави дотримані позивачем в повному обсязі.

Посилання контролюючого органу, як на підставу прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, на те, що правочини укладені між позивачем та контрагентом - ТОВ «Транс Агентство Сервіс» не мають на меті реального настання правових наслідків, а тому є нікчемними, колегія суддів вважає безпідставними та зазначає наступне.

Відповідно до ч.5 ст.203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину. Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Отже, основним критерієм для того, аби вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом, а не актом податкової перевірки. Тобто, відповідач вийшов за межі своїх повноважень і самостійно, поза судовою процедурою визнав договіри укладені між позивачем та ТОВ «Транс Агентство Сервіс» недійсними, до того ж, в акті перевірки відсутні дані, які б свідчили про порушення позивачем приписів ст.228 ЦК України. Зазначений договір не визнаний у встановленому законом порядку недійсним, а також немає інших відомостей, які б свідчили, наприклад, про необґрунтоване завищення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість.

При цьому, Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Між тим, як вбачається із матеріалів справи, підстав, з якими закон пов'язує визнання договору недійсним, контролюючим органом зазначено не було, а отже, твердження податкового органу про нікчемність правочину є безпідставними.

Згідно з положеннями частини 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, колегія суддів вважає, що правочин відповідає положенням норм чинного законодавства України.

Підсумовуючи вище викладене, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що юридична відповідальність має індивідуальний характер та несплата податків контрагентами позивача не може бути підставою для відповідальності товариства, відносно якого у справі відсутні докази його недобросовісності як платника.

Наведене узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так основним висновком у рішенні від 22.01.2009 р. у справі "БУЛВЕС"АД проти Болгарії (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним за сплатою ПДВ, який нараховується по ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем розрахована сума бюджетного відшкодування відповідно до вимог ПК України.

Виходячи з наведеного, фактичні обставини справи об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та контрагентом - ТОВ «Транс Агентство Сервіс» і правомірність віднесення позивачем даних сум до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування та формування податкового кредиту з податку на додану вартість, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Відповідно до ч.1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Колегія суддів зазначає, що позивач, надавши письмові докази, що були предметом дослідження при проведенні перевірки та при розгляді справи судом першої інстанції, виконав вимоги ч.1 ст. 71 КАС України.

Натомість, відповідач, заперечуючи проти позову, в порушення вимог ч.2 ст. 71 КАС України, не надав жодних належних і допустимих доказів на підтвердження законності та обґрунтованості прийнятих податкових повідомлень -рішень, що є предметом оскарження позивачем.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 20.08.2012 року по справі №2а-1670/4234/12 відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, відповідача у справі.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 20.08.2012р. по справі № 2а-1670/4234/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Бенедик А.П.Судді(підпис) (підпис) Калитка О. М. Калиновський В.А. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Бенедик А.П.