Ухвала суду № 28139548, 13.12.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" грудня 2012 р. м. Київ К-25781/10

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.-головуючий, судді Рибченко А.О., Усенко Є.А.,

за участю секретаря Корженкової І.О.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Приморському районі міста Одеси (далі -ДПІ)

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12.08.2009

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.06.2010

у справі № 2-а-565/09/1570

за позовом спільного українсько-англійського підприємства "Панком-юн" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю (далі -Підприємство)

до ДПІ

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача -Сидорчука І.І.,

відповідача - не з'явились.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 12.12.2008 № 00011023050/0.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 12.08.2009, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.06.2010, позов задоволено з тих підстав, що право платника на отримання бюджетного відшкодування не залежить від того, в якому з попередніх періодів платником було включено до податкового кредиту суми ПДВ, фактична сплата яких постачальникам була здійснена платником у попередньому звітному періоді.

На вказані судові акти ДПІ подано касаційну скаргу, в якій скаржник зазначає про невідповідність висновків судів нормам матеріального права та дійсним обставинам справи та просить відмовити у позові, скасувавши оскаржувані рішення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено позапланову виїзну перевірку Підприємства з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника за вересень 2008 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось у червні, липні та серпні 2008 року. За наслідками цієї перевірки податковим органом було складено акт від 04.12.2008 № 12298/23-512/22447150 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.12.2008 № 00011023050/0, за яким позивачеві визначено суму завищення бюджетного відшкодування з ПДВ за вересень 2008 року в розмірі 1 815 495 грн.

Правова позиція податкового органу, покладена в основу прийняття цього акта індивідуальної дії, полягає у тому, що до розрахунку бюджетного відшкодування за вересень 2008 року позивачем було неправомірно включено суми податкового кредиту за червень 2008 року в розмірі 1 122 515 грн. та за липень 2008 року в розмірі 692 980 грн., які не були оплачені у ці ж самі періоди за отриманими податковими накладними.

Задовольняючи позовні вимоги, попередні судові інстанції обґрунтовано виходили з того, що чинне податкове законодавство не вимагає збігу періоду сплати ПДВ постачальникам та періоду виникнення від'ємного значення з цього податку як умови виникнення у платника права на отримання бюджетного відшкодування.

Згідно з визначенням, наведеним у пункті 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Обчислення розміру належних платнику податку сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість здійснювалося в порядку пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (що діяв на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 цього Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом підпункту 7.7.2 пункту 7.7. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

Таким чином, сума, розрахована за правилами підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», відповідно до пункту 1.8 статті 1 цього Закону набуває статусу бюджетного відшкодування і підлягає поверненню з бюджету.

При цьому, як вірно зазначили суди, Закон не обмежує право платника податку заявити до повернення суму бюджетного відшкодування часовими межами певного податкового періоду, та не ставить право платника податку на отримання податкової вигоди в залежність від збігу в одному звітному періоді моменту виникнення у платника права на включення сум ПДВ до податкового кредиту та дати фактичної сплати цієї суми ПДВ постачальникам.

А тому відмову платникові у бюджетному відшкодуванні лише на тій підставі, що сума податку, фактично сплачена отримувачем товарів у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг), не була включена до податкового кредиту цього ж попереднього періоду, не можна визнати правомірною.

Оскільки ДПІ не було виявлено будь-яких порушень з боку позивача у формуванні від'ємного значення ПДВ в оспорюваній сумі та не заперечувався власне факт сплати позивачем своїм контрагентам відповідної суми ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг) за наслідками виконання у попередніх податкових періодах операцій, за якими Підприємством сформовано податковий кредит, то слід погодитися з наданою судами юридичною оцінкою обставин справи, відповідно до якої зменшення податковою інспекцією суми заявленого позивачем бюджетного відшкодування ПДВ згідно з оспорюваним податковим повідомленням-рішенням є незаконним.

Доводи касаційної скарги зазначеного висновку не спростовують. Інша ж оцінка скаржником фактичних обставин зі спору та тлумачення закону не є свідченням судової помилки.

Оскільки норми матеріального права було правильно застосовано судами, а висновки попередніх інстанцій відповідають установленим у справі обставинам та наявним у ній доказам, то підстави для скасування оскаржуваних рішень відсутні.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Приморському районі міста Одеси залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12.08.2009 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.06.2010 у справі № 2-а-565/09/1570 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:А.О. Рибченко Є.А. Усенко