Ухвала суду № 28134236, 18.12.2012, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2012 р. Справа № 69700/11 /9104

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддів Попка Я.С., Клюби В.В.,

з участю секретаря судового засідання Сердюк О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12 липня 2011 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Верховина» до державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова про визнання нечинними і скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

У червні 2011 року товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Верховина» (далі - ТОВ) звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому просило визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення - рішення державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова (далі - ДПІ):

№ 0001532302/18990 від 02.06.2011 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем - податок на прибуток в сумі 2165917,36 грн. (в тому числі за основним платежем - 2165917,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 541479,15 грн.)

№ 0001542302/18991 від 02.06.2011 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем - податок на додану вартість (далі - ПДВ) в сумі 711995,28 грн. (в тому числі за основним платежем - 569596,22 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 142399,05 грн.).

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 12 липня 2011 року у справі № 2а-7121/11/1370 позов було задоволено.

У поданій апеляційній скарзі відповідач ДПІ просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову ТОВ. Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що проведеною ДПІ плановою виїзною перевіркою ТОВ з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2009 року по 31.12.2010 року, результати якої оформлено актом від 20.05.2011 року № 1152/23-2/32893792, було виявлено порушення ТОВ п.1, п.2 ст. 215, ст. 203, ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України, п. 1.25, п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п.5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3, п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого занижено скориговані валові доходи в сумі 3 968 185,35 грн. та завищено скориговані валові витрати в сумі 4 695 484,11 грн., що призвело до заниження податку на прибуток на суму 2 165 917,36 грн.

Окрім того, на думку апелянта, у порушення п. 1.8 ст. 1, пп. 7.2.1 п.7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.4, п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» ТОВ завищено податковий кредит з ПДВ, що призвело до заниження ПДВ на загальну суло 569 596,22 грн.

Суть виявлених порушень зводиться до такого.

Відповідно до даних бухгалтерського обліку ТОВ станом на 31.12.2010 р. рахується кредиторська заборгованість перед ПП «Вілмат-Електрик» на суму 3 968 185,35 грн. Проте постановою господарського суду Львівської області від 06.05.2010 року ПП «Вілмат Електрик» визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Ухвалою господарського суду Львівської області від 13.07.2010 р. у справі №21/24 звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс банкрута ПП «Вілмат Електрик» затверджено, ПП «Вілмат-Електрик» ліквідовано.

При цьому, на думку апелянта, судом першої інстанції не враховано приписи ст. 609 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), що свідчить про одночасне припинення строку позовної давності за відсутністю позивача або відповідача, а також п.3 ст. 205 Господарського кодексу України, згідно якого господарське зобов'язання припиняється неможливістю виконання у разі ліквідації суб'єкта господарювання, якщо не допускається правонаступництво за цим зобов'язанням.

Відтак, оскільки ПП «Вілмат-Електрик» ліквідований ухвалою господарського суду Львівської області у справі про його банкрутство та від дня його вилучення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до 31.12.2010 р. сума заборгованості не була списана з балансу підприємства, то суму безнадійної кредиторської заборгованості, виходячи з приписів пп. 4.1.6 п.4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» ТОВ зобов'язане було віднести до складу валових доходів у IV кварталі 2010 року, а отже у порушення п.1.25, п. 1.22.1 ст. 1, пп. 4.1.6 п.4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» підприємством занижено суму валового доходу у IV кварталі 2010 року в сумі 3 968 185,35 грн.

Окрім того, перевіркою встановлено, що ТОВ проводило взаєморозрахунки з ТОВ «Екопласт-Львів» і суми згідно з виписаними ним видатковими та податковими накладними позивачем віднесено до складу валових витрат з податку на прибуток в сумі 33298,90 грн. та включено до складу податкового кредиту декларації по ПДВ в сумі 6659,78 грн. Кредиторська заборгованість позивача перед ТОВ «Екопласт-Львів» станом на 31.12.2010 року становила 39958,68 грн. Однак при перевірці ТОВ «Екопласт-Львів» (акт перевірки ДПІ від 30.12.2010 р. №3315/23-2/33196220) встановлено, що воно фактично не здійснювало господарської діяльності, не мало у власності та користуванні земельних ділянок, офісних та складських приміщень, не володіло та не користувалось транспортними засобами, проводило нарахування та виплату до Фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття по 2-х працівниках. Відповідно до листа Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області №7/13-06-9748 від 26.11.2010 року ТОВ «Екопласт Львів» видано ліцензію № 220281 серії А від 21.09.2005 р. «На здійснення будівельної діяльності, згідно переліку робіт», яка дійсна з 21.09.2005 року по 21.09.2010 року, однак вказане товариство за вказаний період не виступало замовником та підрядником будівельних робіт, тобто не здійснювало діяльності.

Наведене, на переконання апелянта, вказує про неможливість фактичного здійснення господарської діяльності між даним підприємством та підприємствами - постачальниками і підприємствами - покупцями товарів (робіт, послуг).

Окрім того, у ході перевірки було виявлено, що у період з 01.07.2009 року по 31.12.2010 року ТОВ проводило взаєморозрахунки з ПП «Фірма «Юкос» відповідно до договору на проведення маркетингових послуг № б/н від 02.12.2009 року. Суми взаєморозрахунків включені позивачем до валових витрат за IV квартал 2009 року в сумі 292000 грн. та до податкового кредиту по ПДВ за грудень 2009 року в сумі 58400 грн. Однак, відповідно до акту перевірки ДПІ у Личаківському районі м. Львова від 07.09.2010 року №473/23-2/36500418 «Про результати невиїзної документальної перевірки ПП «Фірма «Юкос» з питань правомірності нарахування податку на додану вартість за період з 01.05.2009 р. по 30.06.2010 р.» для здійснення господарської діяльності ПП «Фірма «Юкос» не мало власних офісних, виробничих приміщень, земельних ділянок, транспортних засобів, про що свідчать дані декларацій з податку на прибуток за 2009-2010 роки та дані додатку К1 до декларації з податку на прибуток за 2009, 2010 роки, подані з нульовими показниками. Згідно з даними поданого до ДПІ у Личаківському районі м. Львова податкового розрахунку ф. 1-ДФ за ІІ квартал 2010 року загальна чисельність працюючих у ПП «Фірма «Юкос» становить 0 чоловік.

Станом на 31.12.2010 року кредиторська заборгованість ТОВ перед ПП «Фірма «Юкос» складає 350400 грн.

Окрім того, на виконання усного договору ТОВ отримало товарно-матеріальні цінності від ПП «Будспецмонтаж», на підтвердження чого були виписані видаткові та податкові накладні на загальну суму 344383,79 грн., в тому числі ПДВ - 57397,30 грн.

Згідно із даними Системи автоматизованого співставлення податкового зобов'язання та податкового кредиту розрізі контрагентів на рівні ДПА України основним видом діяльності ПП «Будспецмонтаж» є діяльність у сфері інжинірингу, стан платника - направлено повідомлення про відсутність за місцем знаходження. ПП «Будспецмонтаж» до органів податкової служби не подано розрахунків податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, що свідчить про відсутність транспортних засобів на підприємстві. Підприємство до органів податкової служби подавало декларацію з податку на прибуток з нульовими показниками, що свідчить про відсутність основних засобів.

Крім того, ПП «Будспецмонтаж» подано до органів податкової служби розрахунки комунального податку з кількістю працюючих 0 чоловік, що свідчить про відсутність технічного персоналу для проведення фінансово-господарської діяльності.

Одночасно апелянт звертає увагу апеляційного суду на те, що у ході перевірки встановлено, що на виконання договору підряду № 3/12-2 від 03.12.2010 року та №11/11 від 09.11.2010 року ТОВ отримало послуги по будівництву від ПП «Екоенергобуд». Згідно із даними Системи автоматизованого співставлення податкового зобов'язання та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України основним видом діяльності ПП «Екоенергобуд» є будівництво будівель, стан платника - у стані переходу до іншої ДПІ.

ПП «Екоенергобуд» подано до органів податкової служби розрахунки комунального податку з кількістю працюючих 0 чоловік, що свідчить про відсутність технічного персоналу для проведе фінансово-господарської діяльності. Підприємство до органів податкової служби не подано розрахунків податку з власників транспорт засобів та інших самохідних машин і механізмів, що свідчить про відсутність транспортних засобів підприємстві. Також ПП «Екоенергобуд» не подано до органів податкової служби декларацію з податку прибуток за 2010 рік.

Окрім того, апелянт акцентує увагу апеляційного суду на тій обставині, що на виконання усного договору ТОВ отримало від ТОВ «Камо» товарно-матеріальні цінності. Згідно із даними Системи автоматизованого співставлення податкового зобов'язання та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України основним видом діяльності ТОВ «Камо» є оптова торгівля молочними продуктами, яйцями, олією та жирами, стан платника - місцезнаходження не встановлено.

ТОВ «Камо» подано до органів податкової служби розрахунки комунального податку з кількістю працюючих 0 чоловік, що свідчить про відсутність технічного персоналу для проведення фінансово-господарської діяльності.

До органів податкової служби підприємством не подано розрахунків податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, що свідчить про відсутність транспортних засобів на підприємстві.

Також, до органів податкової служби підприємство подавало декларацію з податку на прибуток нульовими показниками, що свідчить про відсутність основних засобів.

Окрім того, у ході перевірки було встановлено, що на виконання договорів № б/н від 03.05.2010 року ТОВ отримало маркетингові консультаційні послуги від ПП «Рем-Будінвест експрес», яке згідно із даними Системи автоматизованого співставлення податкового зобов'язання та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України основним видом діяльності вказало будівництво будівель, стан платника - місцезнаходження не встановлено.

ПП «Рем-Будінвест експрес» до органів податкової служби не подано розрахунків податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, що свідчить про відсутність транспортних засобів на підприємстві.

Вказаним підприємством до органів податкової служби подавало декларацію з податку на прибуток з нульовими показниками, що свідчить про відсутність основних засобів, та не подано розрахунки комунального податку, що свідчить про відсутність технічного персоналу для проведення фінансово-господарської діяльності.

Одночасно у ході перевірки позивача встановлено, що на виконання договору підряду ТОВ отримало послуги від ТОВ «Союз Плюс Сервіс», яке згідно із даними Системи автоматизованого співставлення податкового зобов'язання та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України основним видом діяльності вказало будівництво будівель, стан платника - припинено, але не знято з обліку. При цьому ТОВ «Союз Плюс Сервіс» до органів податкової служби не подано розрахунків податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, що свідчить про відсутність транспортних засобів на підприємстві, та подавало декларацію з податку на прибуток з нульовими показниками, що свідчить про відсутність основних засобів.

Крім того, ТОВ «Союз Плюс Сервіс» подано до органів податкової служби розрахунки комунального податку з кількістю працюючих 2 чоловік, що свідчить про відсутність технічного персоналу для проведення фінансово-господарської діяльності.

На підставі аналізу господарської та фінансово-економічної діяльності вказаних підприємств контролюючим органом зроблено висновок про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності.

Тому, враховуючи порушення позивачем Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в частині господарських взаємовідносин з ТОВ «Екопласт-Львів», ПП «Фірма «Юкос», ПП «Будспецмонтаж», ПП «Екоенергобуд», ТзОВ «Камо», ПП «Рем-Будінвест експрес», ТОВ «Союз Плюс Сервіс», апелянт вважає, що позивачем у порушення п.1.8 ст. 1, пп. 7.2.1 п.7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.4, п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» завищено податковий кредит, що призвело до заниження ПДВ на загальну суму 569596,22 грн.

Одночасно оскільки ТОВ віднесено до складу податкового кредиту з ПДВ суму 569596,22 грн. за операціями, що проведені на підставі нікчемних правочинів із зазначеними контрагентами, це не дає можливості визначити та підтвердити суми ПДВ по проведених операціях.

При цьому апелянт наполягає на тому, що позивачем перераховувались кошти без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків.

Додатково апелянт акцентує увагу апеляційного суду на тому, що сам факт надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди не є підставою для її одержання, коли податковим органом встановлено, що відомості, які містяться в цих документах є недостовірні та є наслідком укладання нікчемних правочинів. Відображатись у податковій звітності повинна лише та господарська операція, яка фактично відбулась, а не та, зміст якої лише відображений в первинних документах, відповідно тоді така господарська операція, яка фактично відбулась і створює відповідні податкові наслідки для платника шляхом формування ним складу податкового кредиту та валових витрат.

Господарські операції, які відображені ТОВ у досліджуваних документах, не мають достатніх доказів їх фактичного здійснення і така діяльність, на думку апелянта, була спрямована лише на створення умов для отримання права на формування податкового кредиту та валових витрат.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з таких міркувань.

Задовольняючи позов ТОВ, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем у обґрунтування реальності (фактичності) здійснення господарських операцій із названими контрагентами надано суду копії відповідних договорів підряду, договору поставки, договору на проведення маркетингових послу, договору про надання послуг (інформаційно-консультативних), довідок про вартість виконання будівельних робіт за листопад - грудень 2010 року, видаткових накладних, виписок банку, платіжних доручень, реєстрів отриманих та виданих податкових накладних за період, що підлягав перевірці, податкових накладних, довідок про вартість виконаних будівельних робіт форми КБ-3 та актів приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2 (на виконання договорів підряду), звітів про виконання робіт, оригінали яких оглянуто судом.

Факт безпосереднього зв'язку витрат позивача з його господарською діяльністю, на думку суду першої інстанції, встановлений з врахуванням характеристик наданих послуг, які свідчать про призначення таких для використання у господарській діяльності позивача та відповідають змісту цієї діяльності.

Відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано мету та реальність здійснення господарських операцій, факту використання позивачем придбаних товарів, субпідрядних послуг по будівельних роботах, маркетингових послуг у власній господарській діяльності.

Судом також не враховуються покликання відповідача щодо наявності безнадійної кредиторської заборгованості позивача перед ПП «Вілмат-Електрик» та віднесення її до валового доходу у зв'язку з визнанням останнього банкрутом, оскільки згідно п. 1.25, п. 1.22.1. ст. 1, пп. 4.1.6. п. 4.1. ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» строк позовної давності по зобов'язаннях позивача перед вказаним підприємством не минув.

Судом відхилено покликання відповідача на відсутність у позивача підстав формування податкового кредиту у зв'язку з незнаходженням контрагентів позивача за їх фактичними та юридичними адресами та несплатою ними податкових зобов'язань по ПДВ згідно виданих податкових накладних, оскільки Закон України «Про податок на додану вартість» не ставить в залежність отримання бюджетного відшкодування платником податків від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. На думку суду першої інстанції, позивач виконав усі передбачені законом обов'язки щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Судом першої інстанції також відхилено заперечення відповідача щодо відсутності у контрагентів позивача (ТОВ «Екопласт-Львів», ПП «Фірма «Юкос», ПП «Будспецмонтаж», ПП «Екоенергобуд», ТОВ «Камо», ПП «Рем-Будінвест експрес», ТОВ «Союз Плюс Сервіс») основних фондів та виробничих потужностей, трудових ресурсів, транспортних засобів, як необхідних елементів здійснення господарської діяльності щодо поставки товарів (робіт, послуг) або їх виготовлення, оскільки відповідачем належними та допустимими доказами не підтверджено вказані обставини, а отже не спростовано мету та реальність здійснення позивачем господарських операцій, на які той посилається, як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого ПДВ до податкового кредиту.

Покликання ДПІ на нікчемність правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Екопласт-Львів», ПП «Фірма «Юкос», ПП «Будспецмонтаж», ПП «Екоенергобуд», ТОВ «Камо», ПП «Рем-Будінвест експрес», ТОВ «Союз Плюс Сервіс» судом першої інстанції відхилено з огляду на те, виходячи з приписів ст. 228 ЦК України незнаходження підприємств за юридичною адресою, наявність чи відсутність матеріально-технічної бази не є самостійною правовою підставою для визнання правочинів нікчемними, виключення з податкового кредиту сум ПДВ та нарахування податку на прибуток.

Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, апеляційний суд виходить із таких міркувань.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 168/97-ВР), податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно з пп. 7.4.5 цього пункту не дозволяється включати до податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем у обґрунтування реальності (фактичності) здійснення господарських операцій надано суду копії відповідних договорів підряду, договору поставки, договору на проведення маркетингових послу, договору про надання послуг (інформаційно-консультативних), довідок про вартість виконання будівельних робіт за листопад - грудень 2010 року, видаткових накладних, виписок банку, платіжних доручень, реєстрів отриманих та виданих податкових накладних за період, що підлягав перевірці, податкових накладних, довідок про вартість виконаних будівельних робіт форми КБ-3 та актів приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2 (на виконання договорів підряду), звітів про виконання робіт, оригінали яких оглянуто судом.

При цьому судом було зроблено висновок про безпосередній зв'язок витрат ТОВ з його господарською діяльністю, виходячи з характеристик наданих послуг, які свідчать про призначення таких для використання у господарській діяльності позивача та відповідають змісту цієї діяльності.

У ході апеляційного розгляду представник апелянта ствердив суду, що висновки контролюючого органу щодо безтоварності господарських операцій позивача з контрагентами ТОВ «Екопласт-Львів», ПП «Фірма «Юкос», ПП «Будспецмонтаж», ПП «Екоенергобуд», ТОВ «Камо», ПП «Рем-Будінвест експрес», ТОВ «Союз Плюс Сервіс» були побудовані на підставі аналізу їх податкової звітності. Відомості про перевірку фактичного здійснення господарських операцій між ТОВ та вказаними контрагентами акт перевірки не містить, як і не містить будь-яких зауважень щодо недоліків первинних бухгалтерських документів, оформлених за такими господарськими операціями.

На переконання апеляційного суду, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину.

Загальні вимоги чинності правочину передбачені ст. 203 Цивільного кодексу України, у разі порушення яких настають правові наслідки, передбачені параграфом 2 глави 16 Кодексу.

Відповідно до приписів ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Частиною 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано доказів про умисність укладення угод між позивачем та ТОВ «Екопласт-Львів», ПП «Фірма «Юкос», ПП «Будспецмонтаж», ПП «Екоенергобуд», ТОВ «Камо», ПП «Рем-Будінвест експрес», ТОВ «Союз Плюс Сервіс» з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Також, до справи ДПІ не надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження «безтоварності» здійснених позивачем господарських операцій.

Окрім того, апеляційний суд погоджується із думкою суду першої інстанції про те, що Закон України «Про податок на додану вартість» не ставить в залежність отримання бюджетного відшкодування платником податків від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету, оскільки порушення вимог закону контрагентами позивача повинно тягнути негативні наслідки саме для таких суб'єктів господарювання.

У справі Інтерсплав проти України (п. 38 рішення) Європейський суд з прав людини визнав, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування.

У справі «Булвес» АД проти Болгарії (п. 71 рішення) Європейський суд з прав людини визнав, що платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Відтак апеляційний суд приходить до переконання, що висновок відповідача про безтоварність господарських операцій позивача із своїми контрагентами носить характер припущення, яке не підтверджено належними доказами, а отже у цій частині вимоги апелянта є безпідставними і задоволенню не підлягають.

Разом із тим, суд апеляційної інстанції погоджується із доводами апелянта про те, що виходячи з приписів ст. 609 ЦК України та п.3 ст. 205 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання припиняється неможливістю виконання у разі ліквідації суб'єкта господарювання (юридичної особи), якщо не допускається правонаступництво за цим зобов'язанням, а отже у зв'язку із цим припиняється також і перебіг строку позовної давності за таким зобов'язанням.

Відтак, оскільки ПП «Вілмат-Електрик» ліквідоване ухвалою господарського суду Львівської області від 13.07.2010 року у справі № 21/24, то від дня його вилучення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб суму безнадійної кредиторської заборгованості, виходячи з приписів пп. 4.1.6 п.4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ТОВ зобов'язане було віднести до складу валових доходів у IV кварталі 2010 року, а отже у порушення п.1.25, п. 1.22.1 ст. 1, пп. 4.1.6 п.4.1 ст. 4 вказаного Закону позивачем занижено суму валового доходу у IV кварталі 2010 року в сумі 3 968 185,35 грн.

Тому, виходячи із наведеного відповідачем розрахунку податкового зобов'язання та штрафних (фінансових) санкцій по податку на прибуток ТОВ, податкове повідомлення - рішення № 0001532302/18990 від 02.06.2011 року судом першої інстанції було помилково визнано протиправним та скасовано у частині визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на прибуток на суму 1240057,90 грн., з яких 992046,34 грн. за основним платежем, а 248011,58 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Таким чином, оскільки при вирішенні даного публічно-правового спору та задоволення вимог позивача у повному обсязі судом першої інстанції було допущено порушення норм матеріального права, а мотиви, з яких виходив суд під час ухвалення свого рішення, не відповідають фактичним обставинам справи, оскаржувана постанова у цій частині підлягає скасуванню з прийняттям нової про часткове задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 202, 205, 207, 254 КАС України апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова задовольнити частково.

Скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12 липня 2011 року у справі № 2а-7121/11/1370 у частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова № 0001532302/18990 від 02 червня 2011 року щодо визначення товариству з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Верховина» податкового зобов'язання з податку на прибуток на суму 1 240 057 (один мільйон двісті сорок тисяч п'ятдесят сім) грн. 90 коп., з яких 992046,34 грн. за основним платежем, а 248011,58 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, та прийняти нову постанову, якою у задоволенні таких позовних вимог відмовити.

У решті постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12 липня 2011 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з часу складення у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Постанова у повному обсязі складена 20 грудня 2012 року.

Головуючий суддя Т.В.Онишкевич

Судді В.В.Клюба

Я.С. Попко