Постанова № 28130968, 17.12.2012, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

17 грудня 2012 р. № 2-а- 12409/12/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді - Зоркіна Ю.В.

при секретарі судового засідання - Мелконян А.П.

за участю представників сторін

позивача - Коршенко Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Арбат ЛТД" до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова про скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Позов заявлено до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області ДПС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення -рішення від 04.07.2012 року № 00005802305 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 7196,25 грн., у т.ч. за основним платежем -6766,00 грн. та за штрафними санкціями 430,25 грн.

У судовому засіданні представник позивача адміністративний позов підтримала, просила вимоги задовольнити пославшись на те, що порушень законодавства позивач не допускав, податки обчислював правильно, спірні податкові повідомлення-рішення суперечать ч. 3 ст. 2 КАС України, оскільки за відсутності визначених законом підстав покладають на платника податків додатковий обов'язок по оплаті грошового зобов'язання на користь Державного бюджету України. Крім того, позивач послався на безпідставність висновків відповідача про непідтвердженість реальності господарських операцій з контрагентом, оскільки за даними операціями товар (послуги) були поставлені у повному обсязі, реальність здійснення господарських операцій підтверджується належно оформленими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, фактом проведення розрахунків, фактом настання змін у складі та структурі активів учасників господарських операцій, даними бухгалтерського обліку. У судовому засіданні представник позивача підтримала вимоги і доводи заявленого позову, просила суд прийняти рішення про задоволення позову.

Представник відповідача у судовому засіданні адміністративний позов не визнав, просив у задоволенні вимог позивача відмовити у повному обсязі, пославшись на те, що за результатами перевірок контрагентів позивача встановлено, що останні не знаходяться за офіційним місцезнаходженням, здійснені господарські операції мають ознаки нереальності та мають ознаки умисного ухилення від сплати податку на додану вартість, що стало підставою для висновку про відсутність реальності господарських операцій по ланцюгу постачання та відповідно донараховані податкові зобов'язання та визначені штрафні санкції

Суд, заслухавши думку представників сторін, дослідивши заявлені в матеріалах справи письмові докази встановив наступні обставини.

Позивач зареєстрований в якості юридичної особи та взятий на податковий облік у ДПІ Дзержинського району м. Харкова з 03.11.1994 року за № 22700011. Фахівцями відповідача 15.06.2012 року проведено позапланову документальну невиїзну перевірку позивача щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ЗАТ «Мобільсервіс»за період з 01.08.2010 року по 30.06.2011 року їх реальності та повноти відображення.

За результатами перевірки складено акт від 15.06.2012 року № 2032/2202/22700011, яким встановлено порушення пп.7.4.1, 7.4.4 п.7.4, пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.2, 198.3, 198.6 ст.198, п.200.1,200.2, 200.3 ст.200 ПК України, що призвело до заниження суми ПДВ , що підлягає до сплати у бюджет у розмірі 6765,29 грн.

Порушення встановлені актом перевірки стали підставою для винесення податкового повідомлення рішення від 04.07.2012 року № 0005802305, яким підприємству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 6766,00 грн. та нарахована штрафна санкція у розмірі 430,25 грн.

Не погодившись із висновками акту перевірки та винесеним податковим повідомленням-рішенням відповідач скористався правом адміністративного оскарження спірного податкового повідомлення -рішення, відповідно до приписів ст..56 ПК України, за результати якого податкове повідомлення рішення залишено без змін, а скарга без задоволення.

Перевіряючи оскаржуване рішення на відповідність положенням ч.3 ст.2 КАС України суд зазначає наступне.

Відповідно до пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 ПК України, яка визначає презумпцію правомірності рішень платника податку, самостійно визначені платником податку валові витрати і податковий кредит вважаються сформованими правомірно, доти контролюючим органом в установленому порядку не буде доведено факту невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

В силу вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), п.198.1 -198.3. ст..198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст.198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Частинами 2,3 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Враховуючи викладене вище суд приходить до висновку, що наявність податкових накладних дійсно є обов'язковою, але не беззаперечною передумовою для визначення правильності формування податкового кредиту. Формування податкового кредиту відбувається не лише на підставі підписання договорів та виписування податкових накладних, воно має бути обумовлено фактичною поставкою товару, в іншому випадку право на податковий кредит у особи не виникає, оскільки не дотримується обов'язкова передумова його виникнення - придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності.

Враховуючи викладене вище, відповідно до приписів ч.ч. 4-5 ст. 11 КАС України суд з власної ініціативи витребував у позивача первинні бухгалтерські документи на підтвердження обставин отримання послуг за договорами із контрагентами, сплати їх вартості та подальшого використання у господарській діяльності.

З наявних у справі документів вбачається, що 31.08.2010 року між позивачем та гр.. Медведєвим О.В. (директором ТОВ фірми «Арбат ЛТД») укладено договір оренди транспортного засобу Volkswagen Touareg ( легковий універсал-В), п.3.1. якого визначено, що орендар приймає на себе зобов'язання з своєчасної та повної виплати орендної плати; здійснення за власний рахунок поточного ремонту транспортного засобу, тощо; орендна плата складає 100 грн. на місяць.

З метою дотримання означених вище обов'язків позивачем на підставі рахунків-фактур отримано від ЗАТ «Мобільсервіс»автозапчастини та послуги щодо їх заміни.

На виконання умов договору контрагентом позивача виписані податкові накладні, копії яких наявні у матеріалах справи, дослідивши які, суд встановив, що вони відповідають вимогам ст..201 ПК України, наказів Державної податкової адміністрації України від 21.12.2010 № 969 № 165 від 30.05.1997 року, тобто у суду відсутні підстави вважати зазначені податкові документи недійсними.

Із наявних у матеріалах справи платіжних доручень, встановлено факт виконання позивачем зобов'язань за спірним правочином шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, що означає втрату позивачем права власності на ці кошти. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагента спільного інтересу щодо їх отримання позивачем (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), до матеріалів справи суб'єктом владних повноважень не подано. За правилами Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника. На підтвердження факту отримання послуг та товарно-матеріальних цінностей позивачем надано акти виконаних робіт, видаткові накладні.

Суд зауважує, що згідно положень ст..ст.193,198 ПК України підставою для зменшення платником об'єкта оподаткування (податкових зобов'язань) з податку на додану вартість - на суму цього податку, нараховану на вартість придбаних товарів, є факт реального придбання товарів та безпосередній зв'язок витрат на оплату цих товарів з господарською діяльністю платника податків, що передбачає використання у власній господарській діяльності придбаних товарів або ж призначення останніх для такого використання.

Так, Правилами державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.98 р. № 1388 (зі змінами та доповненнями), визначено, що якщо власник транспортного засобу передає в установленому порядку право керування та (або) розпорядження ним іншій фізичній або юридичній особі, підрозділом ДАІ такій особі видається тимчасовий реєстраційний талон на період дії документа, що підтверджує право керування та (або) розпорядження. У цій ситуації документом, що підтверджує право керування та (або) розпорядження автомобілем, є договір оренди автомобіля, а період дії тимчасового реєстраційного талона обмежується строком дії договору оренди (п. 15). Отже, оформлення тимчасового реєстраційного талону є необхідною умовою підтвердження здійснення господарської операції з використання орендованого транспортного засобу та, відповідно, умовою виникнення права у орендаря на формування податкового кредиту (валових витрат) за господарськими операціями при використанні орендованого автотранспорту. В судове засідання позивачем такого тимчасового реєстраційного талону не надано.

Крім того суд звертає увагу на те, що здійснення бухгалтерського обліку орендних операцій з використання транспортного засобу, які регулюється Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 14 «Оренда», затвердженим наказом Мінфіну України від 28.07.2000 р. № 181 (зареєстровано в Мін'юсті України 10.08.2000 р. за № 487/4708, зі змінами та доповненнями, за текстом -ПБО 14). Відповідно до п. 8 ПБО 14 та Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Мінфіну України від 30.11.99 р. № 291 (зареєстровано в Мін'юсті України 21.12.99 р. за № 893/4186, зі змінами та доповненнями), орендар обліковує вартість одержаного об'єкта операційної оренди на позабалансовому рахунку 01 «Орендовані необоротні активи»за вартістю, що зазначається в договорі операційної оренди. Доказів взяття орендованого транспортного засобу на облік позивачем в судове засідання не надано.

Наказом Державного комітетом статистики України від 17 лютого 1998 року № 74 затверджено типові форми первинного обліку роботи службового легкового автомобіля та Інструкцію про порядок її застосування" (далі - наказ № 74), п. 2 якого визначено, що застосування дорожнього листа типової форми № 3 та виконання положень Інструкції вважається обов'язковим для застосування всіма суб'єктами підприємницької діяльності, установами й організаціями незалежно від відомчого підпорядкування та форми власності, які експлуатують службові легкові автомобілі або для яких за їх замовленням здійснюється транспортне обслуговування службовими легковими автомобілями, п.1.2. Інструкції до категорії службових легкових автомобілів відносяться легкові автомобілі, які знаходяться на балансі юридичних осіб всіх форм власності і використовуються для задоволення власних потреб, а також можуть надаватися замовнику на договірних умовах (з водієм).

Враховуючи викладене вище, беручи до уваги факт відсутності у позивача документів первинного бухгалтерського обліку, які підтверджують використання орендованого транспортного засобу у власній господарській діяльності, як підстави нарахування податкового кредиту, суд вважає висновки податкового органу про порушення позивачем приписів пп.7.4.1, 7.4.4 п.7.4, пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.2, 198.3, 198.6 ст.198, п.200.1,200.2, 200.3 ст.200 ПК України обґрунтованими.

Відповідно до ст. 11, 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У судовому засіданні представник відповідача в силу приписів ч.2 ст.71 КАС України довів правомірність винесення оскаржуваних податкових повідомлень рішень, а тому адміністративний позов задоволенню не підлягає. Судові витрати підлягають розподілу в порядку, визначеному ст..94 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 9, 11, 94, 128, 159, 160-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Арбат ЛТД" до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова про скасування податкового повідомлення-рішення залишити без задоволення.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч.3 ст. 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження

У повному обсязі постанова виготовлена 21.12.2012 року

Суддя Зоркіна Ю.В.