Постанова № 28118272, 04.12.2012, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2012 р. Справа № 1126/12/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого - судді: Гінди О.М.

суддів: Заверухи О.Б., Ніколіна В.В.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Державного підприємства «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2011 року у справі за адміністративним позовом військового прокурора Тернопільського гарнізону в інтересах держави в особі Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції до Державного підприємства «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» про стягнення заборгованості, -

встановив:

04 липня 2011 року військовий прокурор Тернопільського гарнізону з вернувся в суд з адміністративним позовом в інтересах держави в особі Тернопільської ОДПІ до відповідача - ДП МО України «Івано-Франківський ліспромкомбінат» (перейменовано у ДП «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат») в якому з урахування заяви про зменшення позовних вимог просив зобов'язати відповідача сплатити на користь місцевого бюджету м. Тернопіль 65 099,91 грн. земельного податку.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилався на те, що за відповідачем по його відокремленому підрозділу Тернопільському УВТК рахується заборгованість в сумі 65 0099,91 грн., яка виникла в результаті не сплати ним в установлений строк узгоджених сум грошового зобов'язання по земельному податку, які ним самостійно задекларовано в деклараціях з цього податку за період з 12.11.2010 року по 30.06.2011 року. Оскільки, відокремленим підрозділом відповідача не сплачено в установлений строк узгоджені суми грошового зобов'язання позивач просить стягнути їх на підставі рішення суду.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28.10.2011 року адміністративний позов задоволено, стягнуто з Державного підприємства Міністерства оборони України «Івано-Франківський ліспромкомбінат», код 08033772, в дохід бюджету податковий борг в сумі 65 099,91 грн..

Не погодившись із даною постановою суду першої інстанції, ДП «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» оскаржило її в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржена постанова ухвалена з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому просить її скасувати, а провадження у справі закрити.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт посилається на те, що суд першої інстанції оскаржуваною постановою заборгованість стягнув з підприємства - ДП МО України «Івано-Франківський ліспромкомбінат», яке не існує. Однак, дане підприємство згідно наказу МО України № 469 від 30.09.2008 року перейменовано у Державне підприємство «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат», яке є правонаступником першого. Крім того, апелянт вказує на те, що судом першої інстанції не було надано позивачу достатнього строку для підготовки до справи, у зв'язку з поданням заяви про зміну позовних вимог.

Усі особи, які беруть участь у справі в судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про його дату, час та місце, що у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Враховуючи те, що справу може бути вирішено на підставі наявних в ній доказів, а особи, які беруть участь у справі в судове засідання не з'явилися повторно, хоча були належним чином повідомлені про його дату, час та місце, у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України апеляційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши підстави і межі апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково.

Суд першої інстанції задовольняючи адміністративний позов виходив з того, що за відповідачем рахується заборгованість у сумі 65 099,91 грн. по узгоджених сумах податкового зобов'язання з земельного податку, яка ним самостійно у визначені законом строки не погашена. Так як, Тернопільським управлінням виробничо-технічної компенсації Івано-Франківського ЛПК МО України подано податкові декларації, податкові розрахунки земельного податку в яких ним самостійно розраховано розмір земельного податку, однак доказів сплати відповідачем цієї суми податкового боргу суду не надано. Оскільки, узгоджена сума податкового зобов'язання відповідачем самостійна не сплачена, суд першої інстанції прийшов до висновку, що ці кошти підлягають стягненню на підставі рішення суду.

Суд апеляційної інстанції з такими висновками суду першої інстанції погоджується частково, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи предметом спору є заборгованість по земельному податку, за період з 12.11.2010 року по 30.06.2011 року, з урахуванням чого під час вирішення даного спору застосуванню підлягає законодавство, яке діяло до 01.01.2011 року та після цієї дати.

Статтею 9 Закону України «Про систему оподаткування» від 25 червня 1991 року N 1251-XII (далі Закон N 1251-XII) визначено обов'язки платників податків і зборів (обов'язкових платежів), згідно якої платники податків і зборів (обов'язкових платежів) зобов'язані: подавати до державних податкових органів та інших державних органів відповідно до законів декларації, бухгалтерську звітність та інші документи і відомості, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів (обов'язкових платежів); сплачувати належні суми податків і зборів (обов'язкових платежів) у встановлені законами терміни.

Згідно ч. 3 цієї статті, обов'язок юридичної особи щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) припиняється із сплатою податку, збору (обов'язкового платежу) або його скасуванням або списанням податкової заборгованості відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

З набранням чинності з 01.01.2011 року ПК України обов'язки платника податків визначені в статті 16 цього Кодексу, згідно підпунктів 16.1.3 та 16.1.4 якої платники податків зобов'язані: подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до пунктів 36.1 та 36.2 ст. 36 ПК України, податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов'язок виникає у платника за кожним податком та збором.

Статтею 2 Закону України «Про плату за землю» від 3 липня 1992 року2535-XII (діяв до 01.01.2011 року) (далі - Закон N 2535-XII) визначено, що використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок.

Згідно зі ст. 14 Закону N 2535-XII, платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій.

Податкове зобов'язання по земельному податку, а також по орендній платі за землі державної та комунальної власності, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за базовий податковий (звітний) період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця (ст. 17 Закону N 2535-XII).

При цьому слід зазначити, що згідно п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань» від 21 грудня 2000 року N 2181-III (далі - Закон N 2181-III) податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації. Зазначене податкове зобов'язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку.

Підпунктом 5.4.1 п. 5.4 ст. 5 Закону N 2181-III, узгоджена сума податкового зобов'язання, не сплачена платником податків у строки, визначені цією статтею, визнається сумою податкового боргу платника податків.

З набранням чинності Податковим кодексом України плата за землю врегульована Розділом ХІІІ цього Кодексу.

Відповідно до ст. 269 ПК України, платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.

Згідно пункту 286.2 ст. 286 ПК України, платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій.

Власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою (п. 287.1 ст. 287 ПК України).

Податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця (п. 287.3 ст. 287 ПК України).

Не підлягає оскарженню грошове зобов'язання, самостійно визначене платником податків (п. 56.11 ст. 56 ПК України).

Згідно з підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 ст. 14 ПК України, податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

З аналізу наведених вище правових положень можна прийти до висновку, що нарахування податкових зобов'язань по земельному податку здійснюється платниками цього податку - юридичними особами самостійно, розмір якого визначаються в поданих ними контролюючому органу податкових деклараціях (розрахунках). При цьому, суми податкових зобов'язань визначених платниками податків у поданих ними деклараціях (розрахунках) є узгодженими та не можуть бути оскаржені. Узгоджені суми податкових зобов'язань по земельному податку підлягають сплаті протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця, а у разі несплати їх в установлений законом строк, набувають статусу податкового боргу.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що ДП МО України «Івано-Франківський ліспромкомбінат» засноване на підставі наказу першого заступника Міністра оборони України від 20.05.1993 року № 104 та зареєстроване, як юридична особа, відокремленим підрозділом якого є Тернопільське управління виробничо-технічної комплектації Івано-Франківського ЛПК МО України без права юридичної особи, яке взяте на податковий облік як платник податку Тернопільською ОДПІ.

Згідно матеріалів справи, Тернопільським управлінням виробничо-технологічної комплектації Івано-Франківського ЛПК МО України подано податкові розрахунки земельного податку за 2010 рік та податкову декларацію по земельному податку за 2011 рік, в яких він самостійно визначив розміри цього податку, які є узгодженими сумами податкового зобов'язання та підлягали сплаті у визначений законом строку.

Однак, як вбачається із матеріалів справи, вказані у цих деклараціях (розрахунках) суми податкового зобов'язання позивачем у визначені законом строки у повному обсязі не сплачені, у зв'язку з чим у нього виник податковий борг.

Про те, суд першої інстанції вирішуючи даний спір та задовольняючи розглядуваний адміністративний позов у повному обсязі на суму 65 099,91 грн. не врахував, що згідно з долученим до матеріалів справи розрахунком (а.с. 90) сума податкового боргу по земельному податку Тернопільського управління ВТК Івано-Франківського ЛПК МО України становить 64 099,91 грн., а не 65 099,91 грн. як це зазначено у заяві про уточнення позовних вимог.

На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що податковий борг, який підлягає погашенню становить 64 099,91 грн., а тому позов задоволенню підлягає тільки в цій частині.

Крім того, судом першої інстанції не вірно зазначено найменування відповідача у даній справі, оскільки відповідно до наказу Міністра оборони України від 30.09.2008 року № 469, ДП «Івано-Франківський ліспромкомбінат Міністерства оборони України» ід.код 08033772 перейменовано у Державне підприємство «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат», яке згідно п. 2 цього Наказу та Статуту є правонаступником першого.

При цьому, посилання апелянта на невірне зазначення судом першої інстанції відповідача, як на підставу для закриття провадження у справі є безпідставним, оскільки у відповідності до п. 5 ч. 1 ст. 157 КАС України провадження у справі закривається у разі ліквідації підприємства, установи, організації, яка була стороною у справі, однак в дану випадку ліквідація не відбулася, а мало місце тільки перейменування підприємства, що не має наслідком закриття провадження у справі.

Таким чином, вказана сума податкового боргу погашенню підлягає Державним підприємством «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат».

Відповідно до п. 41.5 ст. 41 ПК України, органами стягнення є виключно органи державної податкової служби, які уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу в межах їх повноважень, а також державні виконавці в межах своїх повноважень.

Згідно з п. 87.2 ст. 87 ПК України, джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами.

Порядок погашення податкового боргу платників податків регулюється статтями 95 - 99 Податкового кодексу України.

Пунктом 95.1 ст. 95 ПК України визначено, що орган державної податкової служби здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Відповідно до пунктів 95.2 - 95.3 ст. 95 ПК України, стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги. Стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання органам державної податкової служби, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

При цьому, слід враховувати, що у відповідності до п. 59.5 ст. 59 ПК України, у разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

Оскільки сума податкового боргу відповідача змінилася у зв'язку з частковим його погашенням, однак податковий борг не був погашений у повному обсязі, відповідачу податкова вимога додатково не надсилалась.

Оскільки за відповідачем рахується податковий борг у розмірі 64 099,91 грн., а ним не надано суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт погашення цього податкового боргу, суд прийшов до висновку, що такий борг підлягає погашенню на підставі рішення суду.

Однак, суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги позивача не звернув увагу на те, що згідно зі ст. 95 ПК України погашення податкового боргу може здійснюватись шляхом стягнення коштів з рахунків платника у банках, обслуговуючих платника податків або шляхом надання судом дозволу податкового органу на погашення усієї суми боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі.

Таким чином, з аналізу ст. 95 ПК України можна прийти до висновку, що у резолютивній частині судового рішення правильно слід зазначити: «Стягнути з ДП «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» до місцевого бюджету м. Тернополя податковий борг в сумі 64 099 грн. за рахунок коштів у банках, обслуговуючих даного платника податків».

Згідно ч. 2 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Частиною 2 ст. 11 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше, як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Частиною 1 ст. 162 КАС України визначено які постанови може прийняти суд у разі задоволення адміністративного позову. Разом з тим, відповідно до ч. 2 цієї статті, суд за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень може прийняти іншу постанову у випадках встановлених законом.

Враховуючи те, що судом першої інстанції під час розгляду даної справи не повно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та допущено порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне вийти за межі доводів апеляційної скарги та позовних вимог, задовольнивши їх частково.

З огляду на те, що судом першої інстанції рішення прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що оскаржувану постанову слід скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити частково.

Керуючись ст.ст. 11, 195, 197, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд -

постановив:

апеляційну скаргу Державного підприємства «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» - задовольнити частково.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2011 року у справі № 2а-2152/11/0970 - скасувати та прийняти нову постанову, якою позов військового прокурора Тернопільського гарнізону в інтересах держави в особі Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції - задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» (76014, Івано-Франківська область, м. Івано-Франківськ, вул. Л.Ребета, 6, ідент.код - 08033772) до місцевого бюджету м. Тернополя податковий борг в сумі 64 099,91 грн. (шістдесят чотири тисячі дев'ятсот дев'ять гривень дев'яносто одну копійку) за рахунок коштів у банках, обслуговуючих даного платника податків.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після надіслання її копії усім особам, які беруть участь у справі.

На постанову протягом двадцяти днів з моменту набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: О.М. Гінда

Судді: О.Б. Заверуха

В.В. Ніколін