Ухвала суду № 28102884, 28.11.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" листопада 2012 р. м. Київ К/9991/71065/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М. Бившевої Л.І. Шипуліної Т.М., за участю секретаря Титенко М.П.за участю представників: позивача:Корнієнка С.В., відповідача:Оксентюк О.С.,розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Дікергофф (Україна)»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12.10.2011 р.

у справі № 11/670-А

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Дікергофф (Україна)»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

про скасування податкових повідомлень-рішень та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Дікергофф (Україна)» (надалі -позивач, ТОВ з іноземними інвестиціями «Дікергофф (Україна)») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва (надалі -відповідач, ДПІ у Голосіївському районі м. Києва) про скасування податкових повідомлень-рішень та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою Господарського суду міста Києва від 19.03.2007 р. (суддя -О.О. Євсіков) позов задоволено повністю: скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі м. Києва: від 15.11.2006 р. № 0001732202/0, від 15.11.2006 р. № 0001562302/0, у частині визначення ТОВ з іноземними інвестиціями «Дікергофф (Україна)»суми податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 122 673,70 грн.; від 15.11.2006 р. № 0001552302/0; стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача витрати зі сплати судового збору у розмірі 3,40 грн.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.10.2011 р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя -О.М. Ганечко, судді: В.В. Файдюк, О.Г. Хрімлі) скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нову постанову, якою в задоволенні позову відмовлено.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити у силі рішення суду першої інстанції.

Відповідач надав письмові заперечення на касаційну скаргу позивача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що представниками податкового органу проведено планову виїзну перевірку ТОВ з іноземними інвестиціями «Дікергофф (Україна)»ДПІ у Голосіївському районі м. Києва, за результатами якої 30.07.2006 р. складено акт №675/1-23-02-31029255 (надалі акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпунктів 5.3.1, 5.3.9 пункту 5.3, пункту 5.9 статті 5, підпункту 8.6.1 пункту 8.6 статті 8, пункту 13.1 та пункту 13.2 статті 13 Закону України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(надалі -Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»), у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, підпункту 7.3.6 пункту 7.3, підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, пунктів 1.3, 1.9, 1.13, 1.15 статті 1, підпунктів 4.2.1, 4.2.9 пункту 4.2 статті 4, пункту 7.1 статті 7, статті 17, пункту 22.3 статті 22 Закону України від 22.05.2003 № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб», у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, пункту 1, 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 р. № 637, частини першої статті 3, частини другої статті 5, частини першої статті 6 Закону України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів».

На підставі акта відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:

від 15.11.2006 р. № 0001732202/0, яким визначено ТОВ з іноземними інвестиціями «Дікергофф (Україна)»суму податкових зобов'язань з податку на прибуток іноземних юридичних осіб на загальну суму 114 294,00 грн., у т.ч. 38 098,0 грн. основного платежу та 76 196,20 грн. -штрафних (фінансових) санкцій;

від 15.11.2006 р. № 0001562302/0, яким визначено ТОВ з іноземними інвестиціями «Дікергофф (Україна)»суму податкових зобов'язань з податку на прибуток на загальну суму 123 095,20 грн., у т.ч. 89 319,00 грн. основного платежу та 33 776,20 грн. -штрафних (фінансових) санкцій;

від 15.11.2006 р. № 0001552302/0, яким визначено ТОВ з іноземними інвестиціями «Дікергофф (Україна)»суму податкових зобов'язань з податку на додану вартість на загальну суму 162 378,00 грн., у т.ч. 108 252,00 грн. основного платежу та 54126,00 грн. -штрафних (фінансових) санкцій;

від 15.11.2006 р. № 0001572302/0, яким визначено ТОВ з іноземними інвестиціями «Дікергофф (Україна)»суму штрафних (фінансових) санкцій за порушення законодавства у сфері регулювання обігу готівки.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з рішенням суду першої інстанції, яким позов задоволено повністю, з огляду на наступне.

Вважаючи законним донарахування ТОВ з іноземними інвестиціями «Дікергофф (Україна)»податкових зобов'язань з податку на прибуток іноземних юридичних осіб податковим повідомленням-рішенням від 15.11.2006 р. № 0001732202/0, суд апеляційної інстанції виходив з того, що підставою для звільнення від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом особі, яка виплачує йому доходи, довідки, яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір, а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором.

Оскільки, як зазначив апеляційний суд, у позивача, на момент здійснення такої виплати була відсутня вказана довідка, то товариство зобов'язане було утримати податок з доходів нерезидента з джерелом їх походження з України.

Однак, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає такі мотиви суду апеляційної інстанції помилковими та погоджується з висновками суду першої інстанції, зазначаючи наступне.

Відповідно до пункту 13.2 статті 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях), крім доходів, зазначених у пунктах 13.3 - 13.6, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 13.1 цієї статті, за ставкою у розмірі 15 відсотків від їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які набрали чинності.

Згідно з частиною першою статті 7 Угоди про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на доход і майно, укладеної між Україною та Федеративною Республікою Німеччини, прибуток підприємства Договірної держави оподатковується тільки у цій державі, якщо тільки це підприємство не здійснює комерційної діяльності у другій договірній державі через розташоване в ній постійне представництво.

Як встановлено судом першої інстанції, компанії WERK Mashinen Gmbh»та фірми Mischtechnik GmbH»не мають в Україні постійних представництв і не здійснюють через них свою комерційну діяльність.

Порядок звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України згідно з міжнародними договорами України про уникнення подвійного оподаткування, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2001 р. № 470 (надалі Порядок) визначає процедуру звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України згідно з міжнародними договорами України про уникнення подвійного оподаткування, які набрали чинності в установленому порядку, та відшкодування (повернення) сум податку, надміру сплачених на території України.

При цьому, у відповідності до пункту 4 Порядку, підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом, особі, яка виплачує йому доходи, довідки, яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір, а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором. Довідка видається компетентним органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором, за встановленою формою, або згідно із законодавством такої країни.

Як встановлено судом першої інстанції, під час розгляду справи позивач надав довідки, передбачені Порядком, які були видані йому за результатами господарських операцій з компаніями WERK Mashinen Gmbh»та Mischtechnik Gmbh». Вказані довідки були видані у вигляді виписок з Торгового реєстру земельних (дільничних) судів (компетентний орган) м. Ульм (щодо компанії herr-Mischtechnik Gmbh») та м. Карлсрує (щодо компанії WERK Mashinen Gmbh»), легалізовані та перекладені на українську мову.

Отже, судом встановлено, що на час виплати доходів у позивача була довідка, яка відповідала приписам чинного законодавства.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що встановлені судом обставини свідчать про правильність висновків Господарського суду міста Києва щодо дотримання ТОВ «Дікергофф (Україна)»вимог статті 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Угоди про уникнення подвійного оподаткування та Порядку у частині обрахування та сплати податкових зобов'язань з податку на прибуток іноземних юридичних осіб.

А відтак, судом першої інстанції обґрунтовано скасовано податкове повідомлення-рішення від 15.11.2006 р. № 0001732202/0.

Що стосується законності прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення від 15.11.2006 р. № 0001562302/0, яким визначено ТОВ «Дікергофф (Україна)»суму податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств на загальну суму 123 095,20 грн., у т.ч. 89 319,00 грн. основного платежу та 33 776,20 грн. -штрафних (фінансових) санкцій, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з змісту акта, ТОВ «Дікергофф (Україна)»віднесло до складу валових витрат у ІІІ кварталі 2005 р. витрати на маркетингові послуги, пов'язані з проведенням переддоговірної роботи щодо узгодження цін та обсягів продажу бетону з покупцями згідно договору від 30.06.2005 р. з СПД ОСОБА_7, які, на думку відповідача, не підтверджені відповідними документами.

Відповідач, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вважає, що відображення витрат на маркетингові послуг у складі валових витрат здійснено з порушенням приписів підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Однак, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає такі висновки суду апеляційної інстанції помилковими, враховуючи наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно даних бухгалтерського обліку за період, протягом якого проводилась перевірка, позивач сплатив СПД ОСОБА_7 55 000,00 грн. за операції з надання маркетингових послуг, однак вказані витрати до складу валових витрат не включав та у Декларації з податку на прибуток за будь-який з звітних періодів, що перевірявся, не відображав.

Зазначені доводи підтверджуються наданими позивачем до суду доказами, а саме: копією декларації про прибуток підприємства за 2005 рік, аналітичною відомістю валових витрат по рядку 04.1 (витрати на придбання товарів, робіт, послуг) Декларації з податку на прибуток. Журна проводок по за 2005 рік (рахунку 84711 та 685), копією договору про надання маркетингових послуг № 231 від 30.06.2005 р., копією Акта прийому-передачі послуг за договором про надання маркетингових послуг №231, копією платіжного доручення № 4865 від 31.08.2005 р.

Отже, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає правильними висновки суду першої інстанції, якими підтверджено правомірність включення вартості маркетингових послуг до складу валових витрат за відповідний період.

Крім того, в акті зазначено, що позивач у порушення підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»відніс до складу валових витрат, у періоді, що перевірявся, витрати на фінансування особистих потреб фізичних осіб, а саме -кошти, відшкодовані згідно авансових звітів на представницькі витрати (харчування у відряджені) без документів, які б підтверджували цивільно-правові відносини та участь особи у переговорах, конференціях, які проводилися по темі, що співпадає з господарською діяльністю платника податку у сумі 25 528,00 грн.

Даючи правову оцінку вказаним доводам податкового органу, суд першої інстанції зазначив, що під час розгляду справи ним встановлено, що витрати на харчування у відрядженнях фізичних осіб-співробітників позивача дійсно мали місце, однак компенсація таких витрат позивачем врахована як «додаткове благо», отримане фізичними особами і не включена до складу валових витрат у періоді, що перевірявся. Вказані суми обліковані у бухгалтерському обліку позивача на рахунках Дт 8496 «Представницькі витрати, що не є валовими»Кт 3721 «Розрахунки з підзвітними особами». Тобто, витрати обліковані за дебетом рахунку 8496, не включалися Позивачем до складу валових витрат.

Такі висновки суду першої інстанції підтверджуються наступними доказами: копіями Декларацій з податку на прибуток підприємства за 2005 рік та І півріччя 2006 року, аналітичними відомостями валових витрат по рядку 04.1 (витрати на придбання робіт, послуг) Декларації з податку на прибуток за 2005 рік та І півріччя 2006 року, журналами проводок за 2005 рік та І півріччя 2006 року (рахунку 8496 та 3721), копіями авансових звітів та документів до них.

Наведені докази, та встановлені судом першої інстанції обставини справи спростовують висновки податкового органу у даному епізоді. Інших доказів відповідач не надав, а відтак, підстав вважати обґрунтованими твердження, викладені в акті, щодо порушення позивачем порядку обліку представницьких витрат немає.

Також, перевіркою встановлено порушення товариством приписів підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у частині віднесення до складу валових витрат у 2005 році отриманих під звіт коштів, не підтверджених відповідними документами на суму 2 532,00 грн.

Дослідивши подані позивачем докази та заслухавши представників сторін, судом першої інстанції встановлено, що витрати за авансовими звітами: від 10.06.2005 р. № 238 -200,00 грн., від 06.06.2005 р. № 222 -500,00 грн., від 22.07.2005 р. № 334 -1 010,00 грн., № 301 від 05.07.2005 р. -510,0 грн., що обліковані у бухгалтерському обліку позивача на рахунка Дт 8496 «Представницькі витрати, що не є валовими» Кт 3721 «Розрахунки з підзвітними особами». Витрати, обліковані за дебетом рахунку 8496, не включалися позивачем до складу валових витрат у періоді, що перевірявся. Вищенаведене підтверджується доказами, наданими позивачем, а саме -копіями Декларацій з податку на прибуток підприємства за 2005 рік, аналітичними відомостями валових витрат по рядку 04.1 (витрати на придбання робіт, послуг) Декларації з податку на прибуток за 2005 рік, журналами проводок за 2005 рік та І півріччя 2006 року (рахунку 8496 та 3721 копіями авансових звітів та документів до них (заяви підзвітних осіб та накази керівника підприємства).

А відтак, висновки податкового органу за вказаним епізодом є незаконними та необґрунтованими.

Також, суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що не знайшли документального підтвердження та спростовані наявними у справі доказами висновки податкового органу щодо відсутності порушення позивачем вимог підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у частині незаконності віднесення до складу валових витрат у 2005 році витрат на поліпшення основних фондів у розмірі 258 117,00 грн.

Крім того, перевіркою встановлено, порушення позивачем приписів підпункту 8.6.1 пункту 8.6 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»у частині завищення амортизаційних відрахувань за ІV кв. 2005 року на суму 16 100,00 грн.

Суд першої інстанції, досліджуючи матеріали справи, надані сторонами докази та заслухавши представників сторін, встановив, що у Декларації з податку на прибуток від 03.02.2006 р. № 334179 позивач допустив помилки у написанні балансової вартості основних фондів групи 1, яка фактично складала 1 429,3 тис. грн., тоді як позивачем у Декларації зазначено 142,9 тис. грн. Однак, як встановлено судом, вказана помилка не призвела до неправильного нарахування суми амортизації, яка підлягає врахуванню при визначенні оподатковуваного результату.

Більш того, з даних, відображених у попередній та наступних Деклараціях з податку на прибуток, а також з даних бухгалтерського обліку позивача вбачається, що балансова вартість основних фондів групи 1 становить 1 429,3 тис. грн., що доводить правильність висновків суду першої інстанції.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає правильними висновки суду першої інстанції, який визнав вищенаведені твердження податкового органу необґрунтованими та скасував податкового повідомлення-рішення від 15.11.2006 р. № 0001562302/0.

Що стосується законності застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій за порушення регулювання обігу готівки у розмірі 2 532,00 грн., то судом першої інстанції встановлено, що факти використання працівниками товариства готівкових коштів за вказаними в Акті авансовими звітами, підтверджено відповідними заявами фізичних осіб з дозволу керівника позивача. Усі витрати готівкових коштів за наведеними авансовими звітами обліковувались позивачем як «додаткове благо», отримане фізичними особами, що підтверджується копіями авансових звітів та первинних документів до них (заяви підзвітних осіб та накази керівника підприємства).

Отже, на думку суду касаційної інстанції, Господарським судом міста Києва обґрунтовано скасовано рішення відповідача від 15.11.2006 р. № 0001572302/0, яким нараховані вказані санкції.

Також, перевіркою встановлено порушення позивачем приписів підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України 03.04.1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (надалі -Закон України «Про податок на додану вартість») у частині неправомірного включення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість у розмір 90 863,00, на підставі податкових накладних, виданих за результатами виконаних ремонтних робіт.

Як вбачається зі змісту акта, у період, що перевірявся, позивач здійснював виробництво бетонних сумішей. Вказана, діяльність, на думку податкового органу, не відноситься до господарської діяльності товариства, а відтак, суми сплаченого податку на додану вартість не підлягали включенню до складу податкового кредиту.

Разом з тим, судом першої інстанції встановлено, що 23.02.2005 р. між позивачем та Відкритим акціонерним товариством «Реконструкція»укладено договір № 14/К. Згідно умов зазначеного договору ВАТ «Реконструкція» зобов'язалося здійснити монтаж та реконструкцію БЗУ (бетонно-змішувальної установки) КV-100, яка знаходилася на території Севастопольської філії ТОВ з іноземними інвестиціями «Дікергофф (Україна)».

Згадана БЗУ передана позивачу як внесок до статутного фонду товариства та належала йому на праві власності.

Монтаж та реконструкція БЗУ були проведені з метою здійснення товариством власної (основної) господарської діяльності з виробництва бетонних сумішей на території м. Севастополя, суми податку на додану вартість, сплачені позивачем на користь ВАТ «Реконструкція»за виконані роботи, включені товариством до складу податкового кредиту.

А відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що суми податку на додану вартість, сплачені у вартості послуг ВАТ «Реконструкція», були пов'язані із господарською діяльністю товариства та обґрунтовано включені до складу податкового кредиту.

Також, судом першої інстанції підтверджено правомірність віднесення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість у розмірі 13 710,08 грн. сплачену у вартості оренди земельної ділянки, яка використовувалася ТОВ з іноземними інвестиціями «Дікергофф (Україна)»у власній господарській діяльності.

Крім того, перевіркою встановлено факт порушення позивачем приписів пункту 4.3 абзацу 2 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість», у частині невключення до бази оподаткування у серпні 2005 року, проведеної компанією WERK Mashinen Gmbh», згідно договору від 01.08.2005 р. № 679, експертизи технічного стану заводу з виробництва бетону.

Податковим органом також встановлено порушення товариством приписів підпункту 7.3.6 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що полягало у невключенні до складу податкових зобов'язань імпорту послуг з технічного нагляду та інженерного супроводження заводу по виробництву бетону за договором від 10.12.2005 р. № 7341 з фірмою Mischtechnik GmbH»(Німеччина) згідно акту від 25.03.2006 р.

Аналізуючи норми Закону України «Про податок на додану вартість»(пункт 4.3 абзац 2 статті 4 та підпункт 7.3.6 пункту 7.3 статті 7) суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що операції по наданню послуг вказаними нерезидентами є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, а тому ДПІ у Голосіївському районі м. Києва правомірно збільшено податкові зобов'язання позивача за серпень 2005 року на суму 3 680,00 грн. та зменшено суму бюджетного відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на загальну суму 44 646,00 грн.

Однак, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає такі висновки помилковими, з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 3.1.2 пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість»об'єктом оподаткування є операції платників податку з, зокрема, ввезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорту).

Пунктом 1.14 цього ж Закону визначено, що супутні послуги - послуги, вартість яких включається відповідно до норм митного законодавства до митної вартості товарів, що експортуються або імпортуються.

Як встановлено судом першої інстанції, а ні компанія WERK Mashinen Gmbh», а ні Mischtechnik GmbH»не імпортували у 2005 році на користь ТОВ з іноземними інвестиціями «Дікергофф (Україна)»будь-яких товарів. У зв'язку з чим, суд дійшов правильного висновку, що надані послуги не можуть бути супутніми послугами, а відтак, не були об'єктом оподаткування згідно Закону України «Про податок на додану вартість».

Беручи до уваги викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає правильним висновки суду першої інстанції, який визнав необґрунтованими доводи податкового органу та скасував оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Оскільки апеляційний суд під час розгляду справи неправильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення, а суд першої інстанції вирішив спір з додержанням норм матеріального та процесуального права, то зазначена обставина відповідно до частини першої статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування постанови апеляційного суду, та залишення в силі постанови суду першої інстанції.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 223, 226, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Дікергофф (Україна)»задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12.10.2011 р. у справі № 11/670-А скасувати.

Постанову Господарського суду міста Києва від 19.03.2007 р. у справі № 11/670-А залишити в силі.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 -238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М. Судді(підпис)Бившева Л.І. (підпис) Шипуліна Т.М.