Постанова № 28102690, 03.12.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 грудня 2012 року м. Київ К-11663/10

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Кошіля В.В.

за участю секретаря Зозулі Ю.В.

представника позивача Солонини Р.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Надвірнянському районі Івано-Франківської області

на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.09.2008

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2010

у справі № 2-а-817/08 (2-а-817/08 (990/09))

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Серін-Буд»

до Державної податкової інспекції в Надвірнянському районі Івано-Франківської області

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення та визнання неправомірними дій посадових осіб щодо відображення неправомірних висновків в акті перевірки, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.09.2008, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2010, позов задоволено повністю. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Надвірнянському районі від 04.10.2007 № 0004752301/0 про визначення ТОВ «Серін-Буд»податкового зобов'язання з податку на додану вартість, з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій, на загальну суму 11023,50 грн. Визнано неправомірними дії посадових осіб ДПІ у Надвірнянському районі щодо відображення в акті перевірки від 24.09.2007 № 869/23-33617415 висновків щодо зменшення від'ємного значення об'єкту оподаткування по податку на прибуток на загальну суму 17130,00 грн.

ДПІ у Надвірнянському районі Івано-Франківської області подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Посилається на порушення судами норм матеріального права: п. 3.2 ст. 3, п.п. «а»п. 6.5 ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Підставою для визначення позивачеві податковим повідомленням-рішенням від 04.10.2007 № 0004752301/0 податкового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 11023,50 грн., в тому числі 7349,00 грн. основного платежу та 3674,5 грн. штрафних (фінансових) санкцій, слугували висновки перевірки про порушення позивачем вимог п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР. Порушення полягало у тому, що позивач не відніс у грудні 2006 року та у лютому 2007 року до об'єкту оподаткування за ставкою 20 % операції з надання інформаційно-консультативних послуг нерезидентам - «Serhold SA»(Швейцарія) та «CILE S.p.A»(Італія) на митній території України, що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість за вказані періоди на суму 1701,00 грн. та 5648,00 грн. відповідно.

Інформаційно-консультативні послуги надані на виконання контракту між позивачем та «Serhold SA»(Швейцарія) від 06.10.2006 та на виконання контракту між позивачем та «CILE S.p.A»(Італія). Зміст таких послуг складає: збір та надання інформації щодо законодавчої бази провадження будівельної діяльності на Україні, будівельних норм стосовно спорудження підприємств, будівель, споруд та їх комплексі; вивчення аналізу ринку послуг проектних та архітектурних фірм України в 2006 році; вивчення та аналіз ринку послуг субпідрядних фірм регіону для ведення будівельної діяльності у 2006 році.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, на які посилається податкова інспекція у касаційній скарзі, та вважає, що судом надана правильна правова оцінка встановленим у справі обставинам на підставі норм законодавства, що врегульовують спірні відносини. Відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України.

За загальним правилом, визначеним у п. «а» п. 6.5 ст. 6 вказаного Закону, місцем надання послуги вважається місце, де особа, яка надає послугу, зареєстрована платником цього податку. Разом з тим, дане правило не поширюється на винятки визначені, зокрема, у п.п. «д»цього пункту.

Відповідно до п.п. «д»п.п. 6.5 ст. 6 вказаного Закону місцем поставки послуг вважається місце реєстрації покупця або його постійного представництва, а за відсутності такого місця реєстрації - місце постійної адреси або постійного проживання, в разі якщо покупці, яким надаються нижченаведені послуги, проживають за межами митної території України, надають послуги, зокрема з надання послуг консультантами, інженерами, адвокатами, бухгалтерами, аудиторами, актуаріями та інших аналогічних послуг, а також з обробки даних та надання інформації, у тому числі з використанням комп'ютерних систем.

Аналіз наведеної норми Закону дозволяє дійти висновку, що при наданні постачальником (резидентом - платником податку на додану вартість) отримувачу (нерезиденту) послуг, зазначених у п.п. «д»п. 6.5 ст. 6 цього Закону, місцем поставки таких послуг визначається місце поза межами митної території України, за винятком випадків надання зазначених послуг нерезидентам, які мають постійне представництво, зареєстроване в Україні.

При цьому закон визначальною умовою для визначення місця надання послуг передбачає не місце створення (надання) таких послуг, на чому наголошує податковий орган, а місце реєстрації покупця або його постійного представництва, а за відсутності такого - місце постійної адреси або постійного проживання, в разі якщо покупці, яким надаються нижченаведені послуги, проживають за межами митної території України.

Відтак, у позивача були відсутні підстави для віднесення операцій з поставки нерезидентам визначених у п.п. «д»п. 6.5 ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР послуг до об'єкту оподаткування згідно із положеннями п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 цього Закону та для нарахування і сплати податку на додану вартість.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції знаходить законними судові рішення в частині задоволення позову про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення про визначення позивачеві податкового зобов'язання з податку на додану вартість.

Разом з тим не може погодитися з судами в частині необхідності задоволення позовних вимог про визнання неправомірними дій посадових осіб ДПІ у Надвірнянському районі щодо відображення в акті перевірки від 24.09.2007 № 869/23-33617415 висновків про зменшення від'ємного значення об'єкту оподаткування по податку на прибуток на загальну суму 17130,00 грн.

Зі змісту п. 1.3., п. 1.7 ст. 1 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005 № 327 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.08.2005 за №925/11205, випливає, що під актом перевірки розуміється службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта підприємницької діяльності і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання.

Отже, акт перевірки та викладені у ньому факти, висновки не можна розглядати як рішення суб'єкта владних повноважень, що породжує для платника податків певні правові наслідки, регулює ті чи інші відносини і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Акт є виключно носієм доказової інформації про виявлені податковим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків, обов'язковим документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.

Контролюючий орган не позбавлений права викладати в акті перевірки власні суб'єктивні висновки щодо зафіксованих обставин, та в подальшому, у разі виникнення спору щодо рішень про визначення грошових зобов'язань та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток, що приймаються на підставі такого акту, обґрунтовувати ними власну позицію щодо наявності певних допущених платником податків порушень.

Оцінка акту перевірки, в тому числі і оцінка дій посадових осіб податкового органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, а також щодо самих висновків перевірки, надається уповноваженими законом органами влади при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акту.

За таких обставин, суди безпідставно задовольнили позов у частині визнання неправомірними дій посадових осіб податкового органу щодо відображення в акті перевірки певних висновків щодо зменшення від'ємного значення об'єкту оподаткування по податку на прибуток.

Оскільки оскаржувані судові рішення є помилковими тільки в частині задоволення позову щодо визнання неправомірними дій посадових осіб податкового органу щодо відображення в акті перевірки певних висновків, суд касаційної інстанції вважає за правильне їх змінити, відмовивши у задоволенні позову у цій частині.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 225, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Надвірнянському районі Івано-Франківської області задовольнити частково.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.09.2008 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2010 змінити, виклавши резолютивну частину постанови Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.09.2008 у такій редакції:

«Позов задовольнити частково.

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Надвірнянському районі від 04.10.2007 № 0004752301/0 про визначення Товариству з обмеженою відповідальністю «Серін-Буд»податкового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 11023,50 грн.

У задоволенні решти позову відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Серін-Буд»3,40 грн. судових витрат зі сплати судового збору.».

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної постанови, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

В.В. Кошіль