Ухвала суду № 28092103, 13.12.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-14154/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Огурцов О.П.

Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

У Х В А Л А

Іменем України

"13" грудня 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого -судді Оксененка О.М.,

суддів - Бистрик Г.М., Усенка В.Г.,

при секретарі -Меєчко К.П.,

за участю представників позивача -Любяниченка В.О., Дорошенка Р.В. та представника відповідача -Приходька О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 травня 2012 року у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства - фірми "Укргазбуд" до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва про визнання нечинним (недійсним) та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Публічне акціонерне товариство - фірма "Укргазбуд" звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва про визнання нечинним (недійсним) та скасування податкового повідомлення - рішення № 0001772302/0 від 12.05.2011.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 травня 2012 року позов задоволено. Визнано недійсним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва № 0001772302/0 від 12.05.2011.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 травня 2012 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріали справи, в період з 22.04.2011 по 28.04.2011 Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі міста Києва згідно наказу № 1624 від 22.04.2011 проведено документальну позапланову невиїзну перевірку акціонерного товариства Фірми «Укргазбуд»щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платниками податків ТОВ «ВАККО»з питання правильності нарахування податку на додану вартість за період з 01.01.2010 по 31.05.2010.

Перевіркою встановлено порушення підпунктів 7.2.3 та 7.2.6 пункту 7.2 та підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»при відображенні в податковому обліку результатів господарських відносин відповідно до відомостей, отриманих за результатами перевірки ТОВ «ВАККОо», яке мало правові відносини з платником податків, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 2 265 722 грн.

За результатами перевірки складено акт про результати документальної позапланової невиїзної перевірки від 28.04.2011 року № 4454/23-02/14277604.

На підставі зазначеного акту ДПІ у Солом'янському районі міста Києва винесено податкове повідомлення-рішення №0001772302/2 від 12.05.2011 року, яким платнику податків визначено грошове зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 2 832 152, 50 грн. ( у т.ч. за основним платежем -2 265 722 грн., за штрафними санкціями -566 430, 50 грн.).

Висновок акту перевірки ґрунтувалися в свою чергу на висновках ДПІ у Печерському районі м. Києва викладених в акті від 21.02.2011 року № 104/23-10/36425949 про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «ВАККО»з питань дотримання вимог податкового та іншого за період з 14.04.2009 по 31.12.2010 року. В даному акті зазначалось про відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг) за період з квітня 2009 року по грудень 2010 року, які підпадають під визначення статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок недодержання вимог частини п'ятої статті 203, частин першої та другої статті 215, статті 216 Цивільного кодексу України в момент вчинення право чинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «ВАККО»при придбанні та продажу товарів (послуг) у контрагентів. Також, в акті наведений висновок про відсутність факту передачі товарно - матеріальних цінностей по вказаних правочинах внаслідок недотримання вимог ст.ст. 662, 655 та 656 Цивільного кодексу України.

На цій підставі в акті перевірки від 21.02.2011 року № 104/23-10/36425949 зазначено, що факту постачання товару ТОВ «ВАККО»на користь АТ Фірма «Укргазбуд»не було, а тому правочини за договорами № 119 від 08.12.2009 та № 5 від 05.02.2010, укладені між цими господарюючими суб'єктами, не спричинили реального настання правових наслідків, що обумовлені ними, а тому податкові накладні за зазначеними договорами складені з порушенням вимог чинного законодавства, що позбавляє їх наданню юридичної сили та доказовості.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що у позивача було право на формування податкового кредиту по операціях з ТОВ «ВАККО»за договорами поставки № 119 від 08.12.2009 та № 5 від 05.02.2010, так як ним доведено реальність та товарність господарських операцій з ТОВ «ВАККО».

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначає Закон України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 168/97-ВР.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 вказаного Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, крім іншого, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника подат

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Таким чином, право на податковий кредит може виникати як і з дати фактичного списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), так і з дати отримання податкової накладної. Проте, скористатися цим правом можливо лише при наявності податкової накладної, оформленої у відповідності до Закону. Відсутність податкових накладних зумовлює неможливість включення позивачем до податкового кредиту сум, що підтверджуються вказаними податковими накладними у періоді фізичного здійснення господарської операції.

Крім того, необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п. 1.2. ст. 1, п.2.1. ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за № 168/704, де первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно п. 2 ст. 3 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

За ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Разом з тим, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Як встановлено судом першої інстанції, у періоді, який перевірявся, суб'єкт господарювання уклав договори поставки з ТОВ «ВАККО»за № 119 від 08.12.2009 та за № 5 від 05.02.2010 про поставку товарно-матеріальних цінностей.

Згідно наданих до перевірки документів, на виконання умов угоди ТОВ «ВАККО»поставлено товари, на що виписано відповідні видаткові та податкові накладні, надані банківські виписки з особового рахунку позивача. Також в процесі апеляційного розгляду справи представником було залучено додаткові докази до матеріалів справи, а саме: копії товарно-транспортних накладних ПАТ «Укргазбуд»щодо транспортування товару, придбаного у ТОВ «Вакко»; завірені банківською установою дублікати банківських виписок ПАТ «Укргазбуд»в розрізі контрагента ТОВ «ВАККО»; завірені банківською установою платіжні доручення ПАТ «Укргазбуд»в розрізі контрагента ТОВ «ВАККО».

Крім того, у подальшому отримані від ТОВ «ВАККО»за договорами поставки № 119 від 08.12.2009 та № 5 від 05.02.2010 товар та будівельні матеріали були використані позивачем у власній господарській діяльності, а саме, у взаємовідносинах з УДП «Укрхімтрансаміак»та при здійсненні ремонтних та будівельних робіт у якості субпідрядника, що підтверджується наявними в матеріалах справи підсумковими відомостями ресурсів, довідками про вартість виконаних будівельних робіт, актами приймання виконаних будівельних робіт, актами передачі, актами списання та видатковими накладними.

Колегія суддів зазначає, що безпідставними є твердження відповідача про відсутність факту постачання товару ТОВ «ВАККО»на користь ПАТ «Укргазбуд».

Так, як вбачається з матеріалів справи, договорами поставки між позивачем та контрагентом не передбачено, хто саме буде здійснювати поставку товару. Це мало бути обумовлено за окремою домовленістю сторін. Таким чином, згідно з товарно-транспортними накладними, наданими позивачем, товарно-матеріальні цінності, які були придбані у ТОВ «ВАККО» були перевезені позивачем власними транспортними засобами, що підтверджується товарно-транспортними накладними.

Крім, того суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договору, були сфальсифікованими, як і не надано відомостей про звернення до правоохоронних органів у зв'язку з виявленими порушеннями складання завідомо неправдивих документів звітності.

Колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно необґрунтованості посилань відповідача на акт перевірки № 104/23-10/36425959 від 21.02.2011 про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «ВАККО» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 14.04.2009 по 31.12.2010, так як висновки вказаного акту базуються на інформації яка міститься в протоколі додаткового допиту обвинуваченої ОСОБА_5 від 11.01.2011 та протоколі допиту співзасновника ТОВ «ВАККО»ОСОБА_6 від 15.10.2010 та встановленні факту незнаходження підприємства за його юридичною адресою. При цьому, як було встановлено судом першої інстанції, кримінальну справу порушену стосовно ОСОБА_5 та ОСОБА_6 за фактом створення фіктивного підприємства ТОВ «ВАККО»та ТОВ «Скап Холдінгс», за ознаками злочину передбаченого ч.2 ст. 205 Кримінального кодексу України закрито за відсутністю складу злочину постановою про закриття кримінальної справи в частині від 27.04.2011, що підтверджується копією зазначеної постанови, яка міститься в матеріалах справи.

Що ж стосується твердження відповідача про те, що правочин, укладений між ПАТ «Укргазбуд»та ТОВ «ВАККО» є нікчемним, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до положень ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч. 2, 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно ст. 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Інших підстав для визнання правочину нікчемним чинним законодавством України не передбачено.

Крім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, яке викладене у постанові Пленуму від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. Водночас, при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідачем будь-яких доказів щодо винесення вироку за вчинення будь-якого злочину, пов'язаного з господарською діяльністю позивача та вказаного контрагента не надано.

Податковим органом не наведено жодної підстави та не надано належних доказів вважати укладені позивачем угоди - нікчемними правочинами.

В свою чергу, державним податковим інспекціям надано право подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами (ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»), а не самостійно вирішувати дане питання.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України № К-1470/09 від 15.04.2009 року.

Також колегією суддів взято до уваги лист Державного комітету України з питань регуляторної політки та підприємництва № 7319 від 16.09.2011 року, де зазначено, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції , що податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва № 0001772302/0 від 12.05.2011 є неправомірним.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд першої інстанції дав ґрунтовний аналіз нормам матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, що об'єктивно виклав в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, в свою чергу, не спростував доводи позивача та не довів правомірності свого рішення.

За вказаних обставин колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що позов підлягає задоволенню.

Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 травня 2012 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя Оксененко О.М.

Судді: Бистрик Г.М.

Усенко В.Г.