Ухвала суду № 28085923, 29.11.2012, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" листопада 2012 р.справа № 2а-0470/10671/11

Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді: Малиш Н.І.

суддів: Щербака А.А. Дурасової Ю.В.

при секретарі судового засідання: Комар Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровськ апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 січня 2012 року у справі №2а-0470/10671/11 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптімус" до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення,-

ВСТАНОВИЛА:

В серпні 2011р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Оптімус»звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську про визнання нечинними податкове повідомлення рішення від 16.02.2011р. №0000088822/5971-08-03/2-12; від 12 травня 2011р. № 0000358822 про зменшення сум бюджетного відшкодування; від 12 травня 2011р. № 0000368822 про зменшення розміру відємного значення суми податку на додану вартість.

Позовні вимоги обгрунтовані незгодою з висновками перевірки щодо встановленого порушення -формування податкового кредиту по взаємовідносинам з ПП «Аллюр-2009»з підстав відсутності факту здійснення господарської операції із зазначеним контрагентом, оскільки із зазначним контрагентом угоди з купівлі-продажу соняшнику виконані та підтверджено первинною документацією наданою до справи.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 січня 2012р. позов задоволено. Рішення суду обгрунтовано правомірністю формування позивачем податкового кредиту по взаємовідносинах з ПП «Аллюр 2009»на основі наявних первинних бухгалтерських документів, які відповідають вимогам чинного законодавства, а висновки відповідача щодо нікчемності правочинів не відповідають діцсності.

Відповідач не погодившись з рішенням суду подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення та прийняти нове про відмову у задоволенні позову. Скарга обґрунтована тим, що перевіркою позивача встановлено, що в порушення норм чинного законодавтва позивачем сформовано податковий кредит, перевіркою встановлено відсутності факту здійснення господарської операції та відсутність первинних документів.

У судовому засіданні представник Відповідача апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити, з підстав викладених в ній.

Представник Позивача заперечив на доводи апеляційної скарги, просив залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Відповідачем в період з 26.01.2011р. по 27.01.2011р. було проведено невиїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптімус" щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків Приватним підприємством "Аллюр - 2009"у серпні, вересні, жовтні 2010р., за результатами якої складено акт № 131/08-03/2-24613799 від 28.01.2011р.

Перевіркою встановлені слідуючі порушення:

- в порушення п. 1.3, п. 1.8 ст. 1, пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.7.1, 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", Порядку ведення реєстру отриманих та виданих податкових накладних, затвердженого наказом ДПА України від 30.06.2005р. № 244, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.07.2005р. № 770/11050, п. 5.7 "Порядок заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість", затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997р. позивачем за період серпень -жовтень 2010 року встановлено завищення суми податкового кредиту - завищення від'ємного значення в сумі 2 924001 грн., в тому числі по періодах: вересень 2010 року -2 133936 грн., жовтень 2010 року -790065 грн.; завищення суми бюджетного відшкодування за період жовтень -листопад 2010 року в сумі 2924001 грн., в тому числі по періодах: жовтень 2010 року 233936 грн., листопад 2010 року -790065 грн.; заниження суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на 759932 грн., в тому числі по періодах: за серпень 2010 року на 356192 грн., за вересень 2010 року на 403739 грн.

Перевіряючі дійшли висновку, що господарська діяльність позивача за результатами виконанням договорів з Приватним підприємством "Аллюр - 2009" була спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з отриманням податкової вигоди через посередника, який порушував приписи господарського і цивільного законодавства. Товариство з обмеженою відповідальністю "Оптімус" сформувала сумнівний податковий кредит та проводив транзитні грошові операції для імітації розрахунків "по схемі руху"соняшника, укладаючи цивільно-правові угоди, спрямовані на отримання податкової вигоди за рахунок зменшення платежів до бюджету. Та прийшли до втсновку, що договори поставки згідно вимог ст.ст. 203, 215, 216, 228, 626, 655, 656, 662 Цивільного кодексу України є нікчемними, нікчемний правочин є недійсним в силу закону, такий нікчемний правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

За результатами перевірки були прийняті податкові повідомлення-рішення:

- податкове повідомлення-рішення № 0000088822/5971-08-03/2-12 від 16.02.2011р. в якому зазначено про порушення позивачем пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.7.1, пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п. 198.1 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України та визначено до сплати податок на додану вартість за основним платежем за жовтень 2010 року у розмірі 2133936,00 грн., за листопад 2010 року у розмірі 790065,00 грн., на загальну суму 2924001,00 грн.;

- податкове повідомлення -рішення № 0000368822 від 12.05.2011р. в якому зазначено про порушення позивачем пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.7.1, пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та визначено до сплати податок на додану вартість за основним платежем за вересень 2010 року у розмірі 403739,00 грн.;

- податкове повідомлення -рішення № 0000368822 від 12.05.2011р. в якому зазначено про порушення позивачем пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.7.1, пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та визначено до сплати податок на додану вартість за основним платежем за серпень 2010 року у розмірі 356192,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження прийняті податкове повідомлення -рішення від 16.02.2011р. №0000088822/5971-08-03/2-12 про зменшення суми бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого за рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 2 924 001, 00 грн.; податкове повідомлення -рішення від 12 травня 2011р. № 0000358822 про зменшення суми бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого за рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 403739, 00 грн.; податкове повідомлення -рішення від 12 травня 2011р. № 0000368822 відповідача про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 356 192, 00 грн., які і оскаржені позивачем в судовому порядку.

Судом встановлено, що між позивачем та ПП «Аллюр-2009» укладалися контракти №25724 від 19.10.2010р., № 25564 від 06.10.2010р., № 25230 від 06.10.2010р., № 24853 від 23.09.2010р., № 24414 від 22.09.2010р., № 24142 від 16.09.2010р., № 23796 від 08.09.2010р., №23755 від 06.09.2010р., № 23653 від 02.09.2010р., № 23575 від 31.08.2010р., № 23382 від 20.08.2010р., № 23504 від 27.08.2010р. та додаткові до них угоди купівлі -продажу соняшника.

Предметом угод є передача покупцеві -позивачу. соняшника на умовах франко -заготівельне підприємство: "Ботіївська філія ВАТ "Розівський елеватор", франко - заготівельне підприємство: філія "Якимівський елеватор"(згідно Інкотермс 2000р.), копії яких наявні в матеріалах справи (а.с. 71-74, 140-143, 179-195, 224-227, 230-233, 236-247 Том 1; а.с. 16-30, 55-101, 186-207, 240-250 Том 2; а.с. 17-38, 127-129, 132-172 Том 3).

Здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентом ПП «Аллюр-2009»підтверджується копіями платіжних доручень про здійснення сплати за отриманий товар, видаткових та податкових накладних, актів здачі -приймання, рахунків-фактури, товарно-транспортними накладними, складськими квитанціями, які наявні в матеріалах справи (а.с. 75-76, 144-145, 159-178, 196-229, 248-250 Том 1; а.с. 1-15, 31-54, 102-185, 208-239 Том 2; а.с. 1-16, 39-89, 130-131, 173-254 Том 3; а.с. 11-137, 163-250 Том 4; а.с. 1-219, 222-226, 229-240 Том 5; а.с. 8-134, 162-240 Том 6; а.с. 1- 252 Том 7; а.с. 1- 249 Том 8; а.с. 1-93 Том 9).

Також, аідповідно матеріалам справи позивачем укладені договори складського зберігання соняшника та додаткові угоди до них з філією "Якимівський елеватор"ВАТ "Розівський елеватор", Ботіївською філією ВАТ "Розіївський елеватор", а з Закритим акціонерним товариством "Запорізький Оліяжиркомбінат" позивачем укладено договір № 615 від 01.09.2008р. на переробку придбаного соняшника, копії якихї знаходяться в матеріалах справи.

Згідно п.1.7 ст.1 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість"податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" забороняє включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Порядок складення та видачі податкових накладних визначений п.7.2 ст.7 цього ж Закону. Порядок заповнення податкової накладної затверджений відповідним наказом ДПА України .

Згідно пп.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість"податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно пп.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість"право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Пунктом 1.8 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість"визначається, що бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом. Зазначений пункт безпосередньо не встановлює порядок визначення суми бюджетного відшкодування, а відсилає до інших норм цього Закону.

За правилами пп.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість"бюджетному відшкодуванню підлягає від'ємне значення у тому випадку, якщо сума податку на додану вартість у відповідному розмірі сплачена отримувачем товару у попередніх періодах постачальникам таких товарів.

Вказана норма закону, окрім умови сплати податку на додану вартість отримувачем (покупцем) товару саме постачальникові (продавцеві) товару, не ставить додаткових умов для отримання покупцем бюджетного відшкодування від'ємного значення, зокрема, не передбачає таку умову, як сплата податку на додану вартість постачальником товару до бюджету.

Згідно з наведеними положеннями, вбачається, що сума податку на додану вартість, включена до складу ціни товару, послуги, є податковим зобов'язанням продавця товару (послуги), а отже саме він і несе відповідальність по сплаті цього податку до бюджету.

Законодавство, діюче на момент виникнення спірних правовідносин, зокрема, Закон України "Про податок на додану вартість", не встановлює зобов'язання покупця сплачувати податок на додану вартість і до бюджету, якщо такий податок не був (не буде) сплачений продавцем, не передбачає відповідальності платника податку за порушення його контрагентом, тим більше, контрагентами продавця податкового законодавства.

Таким чином, бюджетному відшкодуванню підлягає від'ємне значення у тому випадку, якщо сума податку на додану вартість у відповідному розмірі сплачена отримувачем товару у попередніх періодах постачальникам таких товарів.

Аналогічні норми щодо формування податкового кредиту містяться і в Податковому Кодексі україни.

Відповідно до п. 198.1. ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Норма п. 200.4 ст. 200 ПК України вказує на те, що бюджетному відшкодуванню підлягає частина від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді саме постачальникам таких товарів (послуг).

Щодо спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції сумнівів не визначено.

Враховуючи визначені норми, Закон не ставить у залежність бюджетне відшкодування ПДВ від того факту, щоб первісний постачальник (виробник) товару у всьому ланцюгу руху товарів сплатив ПДВ до бюджету, або покладення відповідальність на одного контрагента за порушення норм чинного законодавства іншим.

Факт реальності здійсненої позивачем операції з отримання ним товару та оплати його вартості позивачем доведено наданими первинними документами до матеріалів справи.

Щодо посилання представника відповідача на недання під час перевірки позивачем первинних документів в порушення ст. 44 ПК України, які надав до матеріалів справи, колегія суду зазначає наступне.

Як зазначено вище відповідачем в період з 26.01.2011р. по 27.01.2011р. було проведено невиїзну документальну перевірку на підставі докуемнтів, визначених в акті перевірки. Доказів щодо надання пропозиції позивачеві надати первинні документи для проведення перевірки, відповідачем не надано.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає наступне щодо правової позиції Відповідача в частині нікчемності вищезазначених угод з огляду на наступне.

Частина 1 ст. 203 Цивільного кодексу України визначає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Виходячи з положень ст. ст. 207, 208 Господарського кодексу України, правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203 та ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України є нікчемним.

Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено: правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, зниження, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Тобто, факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства, правопорядку демократичної, правової держави.

Таким чином, доводи, які викладені в апеляційній скарзі, спростовуються дослідженими по справі доказами, а тому не можуть бути підставою для скасування постанови суду, тому колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 січня 2012 року у справі №2а-0470/10671/11 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптімус" до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення, залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Відповідно до ст. 254 КАС України ухвала може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Відповідно до ч. 2 ст. 212 КАС України касаційна скарга на судові рішення подається протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Повний текст рішення виготовлено 18 грудня 2012року.

Головуючий: Н.І. Малиш

Суддя: А.А. Щербак

Суддя: Ю.В. Дурасова