Ухвала суду № 28078133, 28.11.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" листопада 2012 р. м. Київ К/9991/25333/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М. Бившевої Л.І. Шипуліної Т.М., за участю секретаря Титенко М.П.за участю представників: позивача:Карука О.О., відповідача:Ястремського В.П., Туман Н.В., Рачинського Р.М.,прокуратури:Чубенка В.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу прокуратури Запорізької області

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.01.2012 р.

у справі № 2а-5833/10/0870

за позовом Казенного підприємства «Запорізький титано-магнієвий комбінат»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі

за участю прокуратури Запорізької області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

Казенне підприємство «Запорізький титано-магнієвий комбінат» (надалі -позивач, КП «Запорізький титано-магнієвий комбінат») звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі (надалі -відповідач, Дергачівська МДПІ), за участю прокуратури Запорізької області про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 14.12.2010 р. (суддя -О.С. Янюк) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.01.2012 р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя -Т.С. Прокопчук, судді: О.М. Лукманова, Л.А. Божко) скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нову постанову, якою задоволено позовні вимоги КП «Запорізький титано-магнієвий комбінат» у повному обсязі: скасовано податкове повідомлення-рішення від 16.07.2010 р. № 0000530808/0.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, прокуратура Запорізької області звернулася до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити у силі рішення суду першої інстанції.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу прокуратури Запорізької області не надав.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що представниками податкового органу проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питання дотримання податкового обліку з податку на додану вартість за господарськими операціями за період з 01.08.2008 р. по 28.02.2010 р., за результатами якої 07.07.2010 р. складено акт № 235/08-08/00194731 (надалі акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів підпунктів 7.4.1, 7.4.4 пункту 7.4, підпунктів 7.7.1, 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(надалі -Закон України «Про податок на додану вартість»), у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування на загальну суму 5 910 607,00 грн.

На підставі акта податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 16.07.2010 р. № 0000530808/, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 5 910 607,00 грн.

Фактичною підставою для зменшення суми бюджетного відшкодування слугував висновок відповідача, з яким погодився суд першої інстанції, що операції з продажу готової продукції власного виробництва (титану губчастого), за періоди з 01.01.2009 р. по 28.02.2009 р. та з 01.04.2009 р. по 28.02.2010 р. здійснені за цінами нижчими, ніж виробнича собівартість виготовленої продукції, за своєю суттю є збитковими та не направлені на отримання доходу, тобто ці операції суперечать меті господарської діяльності, здійснені не в межах господарської діяльності підприємства.

Однак, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погоджується колегія суддів Вищого адміністративного суду України, вважає такі доводи податкового органу помилковими, та такими, що суперечить встановленим законами України правилам оподаткування, з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статті 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 вказаного Закону України «Про податок на додану вартість», якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Під валовими витратами виробництва, згідно пунктом 5.1 статті 5 Закону України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(надалі -Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»), у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, розуміється сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

За змістом підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 вказаного Закону, датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Статтею 42 Господарського кодексу України визначено, що підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно з підпунктом 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(який був чинним на час виникнення спірних правовідносин) господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Враховуючи наведені приписи закону суд касаційної інстанції зазначає, що прибутковість кожної окремої операції не є обов'язковою ознакою господарської діяльності, яка може включати і окремі збиткові операції, які, хоча і були спрямовані на одержання прибутку, однак з об'єктивних причин призвели до заздалегідь незапланованих негативних фінансово-економічних наслідків.

Тобто визначальним є саме наявність мети на отримання прибутку та здійснення платником діяльності у відповідності з визначеними цілями, однак у разі неотримання від діяльності очікуваного результату з незалежних від платника причин останню не можна розглядати як таку, що не передбачає мети отримання прибутку. Неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не пов'язана з господарською діяльністю підприємства, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що правильність формування позивачем податкового кредиту перевірялася відповідачем не лише під час проведення позапланової виїзної перевірки. Дотримання позивачем вимог чинного законодавства при формуванні податкового кредиту за зазначений період часу вже було предметом перевірок відповідачем, за результатами чого складені довідки, у яких встановлено обґрунтованість такого відшкодування, заявлені КП «ЗТМК»до відшкодування суми податку на додану вартість на момент перевірки відшкодовано у розмірі 1 366 306,00 грн., що не заперечується відповідачем.

Викладене свідчить, що позивач здійснював реальну господарську діяльність з метою одержання від цього доходу. Здійснення позивачем низькорентабельних операцій мало тимчасовий характер, обумовлений об'єктивною (розумною) причиною, що перебувала поза волею позивача, а саме: економічною кризою, спадом попиту внутрішнього та світового ринків на титанову продукцію.

Вказане свідчить про відсутність у діях позивача спрямованості на безпідставне одержання коштів із державного бюджету, оскільки продаж продукції власного виробництва (титану губчастого) за збитковими цінами був викликаний об'єктивними причинами і не залежав від волі платника податку.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що оскільки інших доказів, які б свідчили про порушення позивачем вимог підпункту 7.4.1, 7.4.4 пункту 7.4, підпунктів 7.7.1, 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковим органом надано не було, то суд апеляційної інстанції обґрунтовано скасував податкове повідомлення-рішення від 16.07.2010 р. № 0000530808/0.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті рішення судом апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Прокуратури Запорізької області залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.01.2012 р. у справі № 2а-5833/10/0870 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 -238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М. Судді(підпис)Бившева Л.І. (підпис) Шипуліна Т.М.