Ухвала суду № 28078129, 21.11.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" листопада 2012 р. м. Київ К-46770/09

Колегія суддів Вищого адміністративного суду у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,розглянувши у письмовому провадженні

касаційну скаргу Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції

на постанову Господарського суду Тернопільської області від 02.06.2008 р.

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.09.2009 р.

у справі №14/20-295

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Шляхтобуд-реставрація"

до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Шляхтобуд-реставрація" (надалі -позивач, ТОВ "Шляхтобуд-реставрація") звернулось до суду з позовом до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції (надалі - відповідач, Тернопільська ОДПІ) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень.

Постановою Господарського суду Тернопільської області від 02.06.2008 р. (суддя -О.В. Руденко), залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.09.2009 р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя -М.А. Пліш, судді: Р.М. Шавель, В.М. Каралюс) позов задоволено: визнано нечинними податкові повідомлення-рішення Тернопільської ОДПІ від 28.12.2005 р. № 0000042309/089532 та від 26.01.2006 р. № 0000042309/1/4020. Стягнуто з Державного бюджету витрати на користь ТОВ "Шляхтобуд-реставрація" 85,00 грн. сплаченого державного мита.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача не надав.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом проведено виїзну позапланову перевірку ТОВ "Шляхтобуд-реставрація" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, за результатами якої 22.12.2005 р. складений акт № 1126/23-04/31490746 (надалі - акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 1.8 статті 1, підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4., підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (надалі - Закон України "Про податок на додану вартість") внаслідок чого, позивачем занижено податок на додану вартість за липень 2004 р. на суму 231 668,67 грн., за квітень 2005 р. на 6 666,67 грн., за травень 2005 р. на суму 29 500,00 грн., за серпень 2005 р. на суму 16 932,27 грн., за вересень 2005 р. на суму 15 000,00 грн., всього на загальну суму 308 820,52 грн.

На підставі акта перевірки Тернопільською ОДПІ винесено податкове повідомлення-рішення від 28.12.2005 р. №0000042309/089532, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 463 230,78 грн. у тому числі 308 820,52 грн. основний платіж та 154 410,26 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

За результатами адміністративного оскарження, вказаного податкового повідомлення-рішення, скарги позивача податковими органами залишено без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

Судами попередньої інстанції встановлено, що нарахування суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 463 230,78 грн. зроблено податковим органом за результатами дослідження фінансово-господарських операцій позивача із його контрагентами: - ТОВ "Інтеграл" та ТОВ "Багро", які на момент виникнення спірних правовідносин були платниками податку на додану вартість.

ТОВ "Шляхтобуд-реставрація" у 2004-2005 рр. отримало від ТОВ "Інтеграл", та ТОВ "Багро" за договірними зобов'язаннями будівельні матеріали та автотранспортні послуги, що підтверджується актами виконання робіт, товарно-транспортними накладними та їх реєстрами. Оплата за отримані товарно-матеріальні цінності та наданні контрагентами послуги проведена позивачем у повному обсязі у безготівковій та готівковій формах, шляхом оформлення платіжних доручень та касових ордерів (копії платіжних доручень та квитанцій до прибуткового касового ордеру).

На думку податкового органу, позивачем завищено податковий кредит, оскільки постачальниками ТОВ "Багро", та ТОВ "Інтеграл", а саме: ТОВ "Мілвей", ТОВ "Лана ЛТД", ТОВ "Промрезерв 2004", ТОВ "Спецтранссервіс" ТОВ "Промхімресурс -2004", ТОВ "Про-Маркет", ТОВ "Вістолон-2000", ТОВ "Комерц-Трейд", ТОВ "Ферон - Т", у відповідному звітному періоді не зазначено суми податку на додану вартість у податкових деклараціях, та відповідно не сплачено до бюджету суми податку на додану вартість.

Відповідач вважає, що для включення суми податку на додану вартість до податкового кредиту обов'язковою умовою є сплата постачальником у звітному періоді відповідних сум до бюджету.

Однак, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 7.4.1. пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) -актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій, або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Таким чином, право платника податку на податковий кредит виникає, якщо ним у звітному періоді сплачені суми податку на додану вартість у ціні товару (робіт, послуг), який придбавається у продавця, та наявності належним чином оформленої податкової накладної, яка не позбавлена правового значення і в тому разі, якщо контрагентом покупця товарів (робіт, послуг) не виконується зобов'язання щодо утримання та внесення податку до бюджету.

Оскільки судами попередніх інстанцій встановлено дотримання позивачем порядку формування податкового кредиту за період, що перевірявся, то у відповідача не було законних підстав для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Крім того, актами перевірки контрагентів позивача ТОВ "Багро", та ТОВ "Інтеграл" не встановлено порушень вимог законодавства з питань оподаткування при визначенні, обчисленні та відображенні у документах податкової звідності податкового зобов'язання з податку на додану вартість.

Що стосується твердження відповідача, що для включення суми податку на додану вартість до податкового кредиту обов'язковою умовою є сплата постачальником у звітному періоді відповідних сум до бюджету, слід зазначити наступне.

Чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту та на бюджетне відшкодування від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту та бюджетного відшкодування поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб. Вимога пункту 1.8 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість"щодо надмірної сплати податку на додану вартість як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові, стосується саме цього платника і сплати саме ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.

Вказана позиція судів узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, основним висновком у рішенні від 22.01.2009 р. у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" № 3991/03 Європейський суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, повязаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень Тернопільської ОДПІ від 28.12.2005 р. № 0000042309/089532 та від 26.01.2006 р. № 0000042309/1/4020.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте податковий орган цього обов'язку не виконав.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судом першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214 - 215, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду Тернопільської області від 02.06.2008 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.09.2009 р. у справі № 14/20-295 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М. Судді(підпис)Бившева Л.І. (підпис)Шипуліна Т.М.