Ухвала суду № 28077639, 26.11.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" листопада 2012 р. м. Київ К-17101/10

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

за участю секретаря Зозулі Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Стамар технологія»

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2010

у справі № 2-а-3952/08 (2-а-3952/08/1570)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Стамар технологія»

до Державної податкової інспекції у Малиновському районі міста Одеси

про скасування податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 15.12.2008 позов задоволено. Податкове повідомлення-рішення ДПІ у Малиновському районі м.Одеси від 13.12.2007 № 0099052301/0 про визначення позивачеві податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 147201,00 грн. та першу податкову вимогу № 1/2105 від 29.12.2007 скасовано.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2010 постанову суду першої інстанції скасовано. У задоволенні позову відмовлено.

ТОВ «Стамар технологія»подало касаційну скаргу, якою просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції. Посилається на порушення судом апеляційної інстанції ст. 71, ст. 86, ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Сторони, належним чином повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду справи, своїх представників в судове засідання не направили.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Підставою для визначення позивачеві спірним податковим повідомленням-рішенням податкового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 147201,00 грн., у тому числі 98134,00 грн. основного платежу та 49067,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій, слугували висновки перевірки, викладені в акті від 05.12.2007 № 80/23-214/30612037, про порушення позивачем вимог п.п. 7.2.4, п.п. 7.2.6 п.7.2, п.п. 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР. Порушення полягало у неправомірному включенні до складу податкового кредиту травня, червня та липня 2006 року податку на додану вартість у відповідних сумах -47276 грн., 34592 грн. та 16266 грн. на підставі податкових накладних, виписаних ПП «Антарес плюс», статут та свідоцтво платника податку на додану вартість якого, а також всі первинні бухгалтерські документи, рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 19.01.2007 визнано недійсними з моменту реєстрації та видачі. Податковий орган вважає, що податковий кредит не може бути підтверджений вказаними податковими накладними, оскільки вони видані особою, не зареєстрованою платником податку на додану вартість, та є недійсними.

Для надання правової оцінки щодо формування платником податку на додану вартість податкового кредиту з такого податку необхідно застосовувати положення Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час формування податкового кредиту), якими регламентується порядок визначення податкового кредиту, якого платник податку (покупець) зобов'язаний дотримуватися і виключно за умови порушення якого, формування податкового кредиту може бути визнано неправомірним.

За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товару, за відсутністю з боку платника податку порушення вимог п.п. 7.2.6, п.п. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 цього Закону при формуванні податкового кредиту, платник податку на додану вартість має право на податковий кредит.

Будь-які порушення постачальниками товару податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.

З акту перевірки, письмових заперечень на позов, апеляційної скарги податкового органу вбачається, що останній заперечував право позивача на податковий кредит за травень, червень та липень 2006 року з підстав визнання недійсними статуту, свідоцтва платника податку на додану вартість та первинних бухгалтерських документів контрагента позивача -ПП «Антарес плюс»постановою Приморського районного суду м.Одеси від 19.01.2007, наголошуючи на тому, що податкові накладні є такими, що виписані особою, не зареєстрованою платником податку на додану вартість.

При цьому реальність придбання позивачем товару у вказаного постачальника податковим органом не заперечувалась.

Судом першої інстанції, з огляду на вказані податковим органом мотиви для позбавлення позивача права на податковий кредит за спірні періоди, встановлено факт видачі податкових накладних, на підставі яких сформовано спірний податковий кредит, особою, яка на час їх видачі була зареєстрована платником податку на додану вартість. При цьому на підставі належних доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування (обставини щодо здійснення позивачем розрахунків за придбаний товар) -платіжних доручень від 18.05.2006 № 142, від 25.065.2006 № 151, від 08.06.2006 № 178, від 15.06.2006№ 183, від 22.06.2006 № 191 та 14.07.2006 № 218, суд першої інстанції достовірно встановив факт проведення позивачем розрахунків з продавцем товару.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) на час здійснення господарської операцій з придбання товару не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням продавцем, який зареєстрований у встановленому законом порядку як юридична особа та зареєстрований платником податку на додану вартість, вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливе порушення під час створення підприємства та ведення господарської діяльності вказаним суб'єктом господарювання, що у подальшому, після вчинення господарських операцій, стали підставою для визнання недійсними у судовому порядку установчих документів та свідоцтва платника податку на додану вартість. Порушення контрагентом певних правил здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту.

До того ж, судом встановлено, що постанова Приморського районного суду м.Одеси від 19.01.2007 про визнання недійсними установчих документів та свідоцтва платника податку на додану вартість ПП»Антарес Плюс»в подальшому скасована за нововиявленими обставинами.

Суд апеляційної інстанції безпідставно не взяв до уваги встановлені судом першої інстанції обставини, з огляду на мотиви податкового органу.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції вказав на те, що обставина щодо перерахунку позивачем на адресу продавця коштів спростовується фактом визнання постановою Господарського суду Одеської області від 23.11.2006 ПП «Антарес Плюс»(продавця товару) банкрутом через неспроможність даного підприємства сплатити за певним договором поставки від 25.05.2006 протягом трьох банківських днів заборгованість в сумі 66000 грн.

Суд касаційної інстанції знаходить таку позицію суду апеляційної інстанції помилковою, оскільки постанова Господарського суду Одеської області від 23.11.2006 про визнання ПП «Антарес Плюс» банкрутом не містить інформації щодо такого предмета доказування як обставина про здійснення позивачем оплати за придбаний у ПП «Антарес Плюс»товар, а тому не може бути визнана належним доказом.

З огляду на те, що податковий орган ні у суді першої інстанції, ні у суді апеляційної інстанції реальність вчинення позивачем господарських операцій з придбання товару не заперечував та не оспорював, а позивач обґрунтовував власну позицію виходячи з тих обставин, які стали підставою для прийняття спірного податкового повідомлення рішення та які наводилися податковим органом в обгрунутвання заперечень на позов, посилання суду апеляційної інстанції на недоведеність позивачем товарності господарських операцій, поклавши при цьому обов'язок доведення такого виключно на позивача у справі, який не є суб'єктом владних повноважень, є безпідставним.

В силу вимог ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України у даній справі про протиправність рішення суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Це правило означає, що податковий орган повинен доводити передбаченими процесуальним законом засобами доказування ті обставини, які покладені в основу прийняття податкового повідомлення-рішення. Водночас, якщо платник податків не згоден з доводами податкового органу, він може їх спростовувати. Це випливає зі змісту ч. 1 ст. 71 вказаного Кодексу, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її заперечення.

Враховуючи наведене, касаційна скарга підлягає задоволенню, постанова суду апеляційної інстанції -скасуванню, а ухвалена відповідно до закону та помилково скасована постанова суду першої інстанції -залишенню в силі.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Стамар технологія»задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2010 скасувати та залишити в силі постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15.12.2008.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

О.М. Нечитайло