Ухвала суду № 28077606, 28.11.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" листопада 2012 р. м. Київ К/9991/46961/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М. Бившевої Л.І. Шипуліної Т.М., за участю секретаря Титенко М.П.за участю представників: позивача:не з'явився, відповідача:Ткаченко Т.О.,розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Приватного підприємства «КФ»

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.07.2012

у справі № 2а-17480/11/2070

за позовом Приватного підприємства «КФ»

до Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

Приватне підприємство «КФ»(надалі -позивач, ПП «КФ») звернулось до суду з позовом до Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області (надалі -відповідач, Дергачівська МДПІ) про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 13.03.2012 р. (суддя -Р.В. Мельников) позов задоволено: скасовано повністю податкове повідомлення-рішення Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції від 20.12.2011 № 0000752310; стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача витрати зі сплати судового збору у сумі 28,23 грн.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.07.2012 (колегія суддів у складі: головуючий суддя -О.І. Сіренко, судді: Л.В. Любчич, О.А. Спаскіна) скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нову постанову, якою ПП «КФ»у позові відмовлено у повному обсязі.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити у силі рішення суду першої інстанції.

Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу позивача не надав.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом проведено позапланову невиїзну перевірку позивача по взаємовідносинах з ПП Український центр екології, їх реальності та повноти відображення у обліку за період квітень 2011 року, за результатами якої 06.12.2011 складено акт № 1035/23-104/14103761 (надалі -акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(надалі -Закон України «Про податок на додану вартість»), а саме -до складу податкового кредиту у квітні 2011 року безпідставно віднесено суми податку на додану вартість за нікчемними правочинами по придбанню ПММ від ПП «Український центр екології»на суму 204 786,12 грн.

На підставі акта відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 20.12.2011 № 0000752310, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість»на суму 204 786,00 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову суд апеляційної інстанції мотивував своє рішення тим, що обов'язковою умовою формування податкового кредиту є наявність мети використання придбаного підприємством товару у власній підприємницькій діяльності. Оскільки позивачем доказів на підтвердження того факту, що нафтопродукти за договором з ПП «Український центр екології»були отримані у визначеному законом та договором порядку та використані у господарській діяльності підприємства надано не було, то суд погодився з позицією податкового органу щодо відсутності підстав стверджувати про законність формування податкового кредиту за такими операція.

Однак, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає такі мотиви апеляційного суду помилковими, та погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

З змісту акта перевірки вбачається, що податковим органом здійснено перевірку операцій, які мали місце у 2011 році, тобто у період дії Податкового кодексу України. Разом з тим, у висновку, викладеному в акті, відповідачем зазначено про порушення підприємством приписів Закону України «Про податок на додану вартість», який у вказаний період вже не діяв.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, який набрав чинності з 01 січня 2011 року та містить аналогічні норми регулювання даних правовідносин, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, серед іншого, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

У відповідності до пункту 201.7 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому саттею183 цього Кодексу. Разом з тим, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.04.2011 між ПП «Український центр екології»(постачальник) та ПП «КФ»(покупець) укладено договір поставки нафтопродуктів № 10, згідно з умовами якого постачальник зобов'язався передати покупцю, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити нафтопродукти на умовах цього договору.

Факт укладення та виконання умов договору підтверджено наступними документами: податковими, видатковими та товарно-транспортними накладними, договором зберігання паливно мастильних матеріалів від 01.01.2009 (строк дії до 30.11.2012); договором оренди складу нафтопродуктів від 01.01.2009 (строк дії до 31.12.2014), технічним паспортом на склад нафтопродуктів за адресою: м. Дергачі, вул. Центральна, 3-А; витягом про реєстрацію права власності та свідоцтва про право власності ПП «КФ»на склад нафтопродуктів за адресою: м. Дергачі, вул. Центральна, 3-А.

Крім того, на підтвердження реальності транспортування нафтопродуктів одержаних ПП «КФ»від ПП «Український центр екології»позивачем надано: договір поставки нафтопродуктів від 01.04.2011 № 10, ліцензії ОСОБА_6 на надання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом (строк дії 02.12.2009 - 01.12.2014); документи про реєстрацію транспортних засобів, трудові договори між ФОП ОСОБА_6 та водіями-експедиторами; ліцензійні картки; договори найму, (оренди) автомобілів від 04.06.2009 між ОСОБА_7 та ФОП ОСОБА_6 (строк оренди по 04.06.2014).

Більш того, використання позивачем у господарській діяльності товарів, отриманих від ПП «Український центр екології», підтверджено копіями: договору поставки ПММ від 04.01.2011 (строк дії до 31.12.2013), укладеного між ПП «КФ»(продавець) та ФОП ОСОБА_8; договору поставки ПММ № 1 від 04.01.2011 (строк дії до 31.12.2015), укладеного між ПП «КФ»(продавець) та ФОП ОСОБА_6; договору поставки ПММ від 01.04.2011 (строк дії до 31.12.2013), укладеного між ПП «КФ»(продавець) та ТОВ «ГЕККОН ПЛЮС».

На час виникнення та виконання сторонами договірних відносин, контрагент позивача перебував у Єдиному державному реєстрі та був платником податку на додану вартість.

Що стосується посилання податкового органу на недоліки у первинних документах, то суд касаційної інстанції зазначає, що самі по собі незначні недоліки у заповненні товарно-транспортних накладних не роблять їх недійсними та не свідчать про їх неналежність та недопустимість як доказу, за умови підтвердження зазначених у них даних іншими первинними документами.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає правильним висновки суду першої інстанції, який визнав необґрунтованими доводи податкового органу щодо незаконності віднесення до складу податкового кредиту у квітні 2011 року сум податку на додану вартість за спірними операціями.

Оскільки апеляційний суд під час розгляду справи неправильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення, а суд першої інстанції вирішив спір з додержанням норм матеріального та процесуального права, то зазначена обставина відповідно до частини першої статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування постанови апеляційного суду, та залишення в силі постанови суду першої інстанції.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 223, 226, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства «КФ»задовольнити.

2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.07.2012 р. у справі № 2а-17480/11/2070 скасувати.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.03.2012 р. у справі № 2а-17480/11/2070 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 -238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М. Судді(підпис)Бившева Л.І. (підпис) Шипуліна Т.М.