Рішення № 28050944, 11.12.2012, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа № 1490/5184/12 11.12.2012 11.12.2012

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/1490/3423/12 Суддя по 1 інстанції - Семенова Л.М.

Категорія 27 Доповідач апеляційного суду - Шолох З.Л.

Рішення

Іменем України

11 грудня 2012 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Шолох З.Л.,

суддів - Локтіонової О.В., Самчишиної Н.В.,

при секретарі судового засідання - Суслик Є.В.,

за участю:

- представника позивача - Банку - Шведової О.К.,

- представника третьої особи - органу опіки та піклування - Жовтневої районної державної адміністрації - Хомич Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_4 та ОСОБА_5

на рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 18 жовтня 2012 року у справі за

позовом

публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - орган опіки та піклування - Жовтнева районна державна адміністрація, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення,

в с т а н о в и л а :

У лютому 2012 року публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» звернувся з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення їх із житлового будинку разом з їх неповнолітніми дітьми.

В обґрунтування позову позивач вказував, що 14 лютого 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», та ОСОБА_4 укладено кредитний договір.

За умовами договору вона отримала 200 000 грн. на споживчі цілі під 15,5 % річних строком до 13 лютого 2018 року й зобов'язалася щомісячно його погашати і сплачувати відсотки за користування кредитними коштами.

В забезпечення належного виконання кредитного договору між позивачем та ОСОБА_4 в нотаріальній формі укладено договір іпотеки, яким вона передала в іпотеку нерухоме майно - житловий будинок та земельну ділянку для його будівництва та обслуговування, площею 0,1 га, розташовані за адресою АДРЕСА_1.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачкою умов договору та уточнюючи розмір заборгованості, яка станом на 17 жовтня 2012 року утворилася в сумі 288 817,60 грн., позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів з початковою ціною предмета іпотеки, яка відповідає його заставній вартості, а також виселити відповідачів із житлового будинку разом з їх неповнолітніми дітьми.

Ухвалою Жовтневого районного суду Миколаївської області від 9 лютого 2012 року в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних позовних вимог, залучено Жовтневу районну адміністрацію Миколаївської області, а також залучено прокурора Жовтневого району.

Рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 18 жовтня 2012 року позовні вимоги задоволено. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернуто стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок та земельну ділянку, розташовані за адресою АДРЕСА_1, шляхом продажу з публічних торгів за початковою ціною 200 000 грн. Виселено відповідачів разом з їхніми неповнолітніми дітьми із житлового будинку, без надання іншого житлового приміщення.

В апеляційній скарзі відповідачі, посилаючись на незаконність та необгрунтованість рішення суду першої інстанції, просили його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у справі, дослідивши докази по справі в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 572 ЦК України та ст. 33 Закону України «Про іпотеку» (далі - Закон), у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється, зокрема, й за рішенням суду.

Статтею 35 цього ж Закону передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушень і попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, він вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки.

Разом з тим, у ч.2 ст. 35 цього ж Закону зазначено, що відсутність письмової вимоги або попередження не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутися у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

За змістом частин 2, 4, 5 ст. 590 ЦК, заставодержатель набуває права звернення на предмет застави, якщо зобов'язання не буде виконано в установлений строк (термін), якщо інше не передбачено договором або законом.

Право звернення стягнення на предмет застави зберігається у первісному обсязі й у разі часткового виконання боржником зобов'язання забезпеченого іпотекою.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, 14 лютого 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», та ОСОБА_4 укладено договір відновлювальної кредитної лінії.

За умовами цього договору ОСОБА_4 отримала 200 000 грн. на споживчі цілі під 15,5 % річних строком до 13 лютого 2018 року й зобов'язалася щомісячно частинами повертати отримані кошти та сплачувати відсотки за користування ними у встановлені строки.

В забезпечення належного виконання кредитного договору між позивачем та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Жовтневого районного нотаріального округу Миколаївської області ОСОБА_6 (а.с. 11-15), яким вона передала в іпотеку нерухоме майно - житловий будинок та земельну ділянку для його будівництва та обслуговування, площею 0,1 га, розташовані за адресою АДРЕСА_1.

Згідно пункту 1.3 іпотечного договору, сторони визначили заставну вартість всього нерухомого майна - 400 000 грн.

При нотаріальному посвідченні договору іпотеки в належному позичальнику будинку неповнолітні діти зареєстровані не були, самостійного права власності на цей будинок вони не мають, а тому згода органу опіки та піклування не вимагалася.

Рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 8 квітня 2010 року, яке набрало законної сили 7 травня 2010 року, стягнуто з ОСОБА_4 на користь відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» 218 576,48 грн. заборгованості за цим же кредитним договором, яка утворилася станом на 10 серпня 2009 року. (а.с. 17).

Вказане рішення звернуто до примусового виконання, однак не виконано.

Оскільки відповідачка неналежно виконувала взяті на себе зобов'язання, а з 1 грудня 2010 року припинила будь-які виплати, у іпотекодержателя виникло законне право на звернення стягнення на предмет іпотеки.

Заборгованість за кредитним договором не погашена і станом на 17 жовтня 2012 року становить 288 817,60 грн., із яких:

- 137 500,10 грн. - заборгованість основного боргу по кредиту;

- 62 499,90 грн. - прострочена заборгованість по основному боргу;

- 2 540,98 грн. - поточна заборгованість по відсоткам;

- 70 693,41 грн. - прострочена заборгованість по відсоткам;

- 100 грн. - поточна заборгованість по комісії;

- 1 400 грн. - прострочена заборгованість по комісії;

- 14 083,21 грн. - пеня.

15 листопада 2010 року позивач направив ОСОБА_4 письмову вимогу - повідомлення про звернення стягнення на іпотечне майно та виселення, яке нею отримано 6 грудня 2010 року (а.с. 20).

З врахуванням викладеного, суд першої інстанції обґрунтовано звернув стягнення на нерухоме іпотечне майно шляхом його продажу з публічних торгів, що узгоджується з вимогами ст. ст. 38-39 Закону.

Разом з тим, визначаючи початкову ціну продажу майна у 200 000 грн., суд першої інстанції жодним чином її не обґрунтував, хоча в договорі іпотеки сторони узгодили іншу заставну вартість майна ( 400 000 грн.).

Тоді як, у відповідності зі ст. 38 Закону, ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою іпотекодавця та іпотекодержателя або на підставі оцінки майна, здійсненої суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

На зазначене не звернув уваги суд першої інстанції, в зв'язку з чим допустив помилку при визначенні початкової ціни продажу предмета іпотеки, тому рішення районного суду в цій частині підлягає зміні на підставі п. 1 ч.1 ст. 309 ЦПК України.

Згідно з ч.1 ст. 40 Закону «Про іпотеку», при зверненні стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення, виселення мешканців проводиться в порядку, встановленому законом.

Порядок та підстави виселення у такому випадку передбачені ст. 109 ЖК України.

Зокрема, частиною 3 ст. 109 ЖК України передбачено, що після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення всі громадяни, що мешкають у ньому, зобов'язані на письмову вимогу кредитора або нового власника добровільно звільнити житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Така ж правова позиція викладена у пункті 43 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» № 5 від 30 березня 2012 року, в якому роз'яснено, що примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житлове приміщення , на яке звернуто стягнення, як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.

З довідки Полігонівської сільської ради від 8 лютого 2010 року вбачається, що в будинку АДРЕСА_1, зареєстрована ОСОБА_4 разом із членами своєї сім'ї: чоловіком ОСОБА_5 та двома малолітніми дітьми (ОСОБА_7, 2001 року народження, ОСОБА_8, 2009 року народження).

Попередження про виселення разом з членами її сім'ї ОСОБА_4 отримала 6 грудня 2010 року (а.с. 20).

До того ж, відповідно до п. 3.3.11 іпотечного договору, вона зобов'язалася добровільно звільнити предмет іпотеки протягом одного місяця з дня отримання вимоги та сприяти виселенню всіх мешканців.

На час укладення договору іпотеки малолітня ОСОБА_7, 2001 року народження, в будинку АДРЕСА_1 с. Полігон, як і сама ОСОБА_4, зареєстрована не була, самостійного права власності на це майно вона не має.

Місце її реєстрації (проживання) було визначено разом із батьками в будинку АДРЕСА_2

Малолітня ОСОБА_8, 2009 року народження, зареєстрована після укладення договору іпотеки та в порушення вимог п. 3.3.10 іпотечного договору без згоди іпотекодержателя.

За змістом ст. 177 СК України та ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства», в редакції чинній на час укладення договору іпотеки, батьки малолітньої або неповнолітньої дитини не мають права без дозволу органів опіки та піклування укладати угоди щодо нерухомого майна, яке є власністю дитини, відмовлятися від належних дитині майнових прав, зобов'язуватися від імені дитини порукою.

Згідно з ч. 4 ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», в редакції чинній на час укладення договору іпотеки, для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування.

Зазначені вимоги закону стосуються укладення угод щодо майна, яке є власністю малолітньої чи неповнолітньої дитини або право на яке мають діти.

За такого, доводи апеляційної скарги про порушення прав малолітніх дітей є безпідставними.

Посилання на те, що звернення стягнення на заставлене майно є неможливим, оскільки сума боргу не співмірна з вартістю заставного майна, є необґрунтованим. Так, вартість всього іпотечного майна станом на 8 квітня 2011 року, визначена на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності під час здійснення примусових виконавчих дій щодо виконання рішення Жовтневого районного суду від 8 квітня 2010 року, становить 325 130 грн.

Керуючись ст. ст. 303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 18 жовтня 2012 року змінити в частині визначення початкової ціни продажу предметів іпотеки з публічних торгів, зазначивши в резолютивній частині рішення про продаж предметів іпотеки з публічних торгів за їх початковою ціною 325 130 грн., визначеною на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності станом на 8 квітня 2011 року.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий Судді: