Ухвала суду № 28050588, 26.11.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" листопада 2012 р. м. Київ К/9991/56923/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.,за участю секретаряГончар Н.О.та представників сторін: від позивача Буряченко Т.М.від відповідачаБойко О.В.від третій особиПетровський Д.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 14.02.2012

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.08.2012

у справі № 2а-8203/11/1470

за позовом Закритого акціонерного товариства Будівельна фірма «Житлобуд-Ніко»

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва

Миколаївської області Державної податкової служби

третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю

сільськогосподарське підприємство «Нібулон»

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Закрите акціонерне товариство Будівельна фірма «Житлобуд-Ніко»звернулось до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва (правонаступником якої є відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.12.2011 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, залучено Товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство «Нібулон».

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 14.02.2012, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.08.2012, позов задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва № 0000072360 від 30.06.2011.

Державна податкова інспекція у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби подала касаційну скаргу, у відповідності до якої, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 14.02.2012 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.08.2012 та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Третя особа у письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів відповідача заперечує та просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, як законні та обґрунтовані.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Миколаєва була проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 31.03.2011, за результатами якої складено Акт № 1921/23-100/19289428 від 14.06.2011;

- за висновками податкового органу, викладеними в цьому акті перевірки, позивачем в порушення п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»неправомірно віднесено до податкового кредиту податок на додану вартість на загальну суму 1 700 334,80 грн., сплачений за господарськими операціями з поставки товарів та послуг з ТОВ «Де-Лонга», ТОВ «Софита», ТОВ «Янгагро», ТОВ «Лики-Агрострой», ТОВ «У-транс»та ТОВ «Олс-Вест», так як операції з даними контрагентами в силу вимог ст.228 ЦК України є нікчемними, оскільки є такими, що порушують публічний порядок внаслідок того, що не спричиняють реального настання правових наслідків. При цьому податковий орган виходив з того, що фактичне здійснення постачання, приймання-передачі та оприбуткування товарно-матеріальних цінностей по ланцюгу не підтверджено;

- за наслідками перевірки ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000072360 від 30.06.2011, яким позивачу донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 2 550 502,20 грн. (з яких: 1 700 334,80 грн. -основний платіж та 850 167,40 грн. -штрафні (фінансові) санкції).

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку щодо необґрунтованості тверджень податкового органу про порушення позивачем п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), з чим погоджується суд касаційної інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок доказування в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Порядок та підстави формування платником податку податкового кредиту регламентується приписами п.7.4, п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, чинній на час його формування позивачем), яких платник податків зобов'язаний дотримуватися та за умови порушення яких формування податкового кредиту може бути визнано неправомірним.

Згідно п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 названого Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до вимог п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Судами попередніх інстанцій досліджено питання щодо реальності вчинення спірних правочинів, досліджено умови поставки, і, за наявності доказів, які підтверджують реальність здійснення господарських операцій (а саме: договорів поставки, накладних, податкових та видаткових накладних, платіжних доручень, матеріальних звітів) встановлено факт реального вчинення господарських операцій, за наслідками яких позивачем сформовано спірний податковий кредит, а також встановлено відсутність підстав для висновку про нікчемність цих договорів.

Актом перевірки та судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування податкового кредиту (п.7.4, п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»у редакції, чинній на час формування податкового кредиту), яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту.

Несплата одним з постачальників товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання податкових зобов'язань, порушення ним певних вимог податкового законодавства та правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) на час здійснення господарської операцій з придбання товару не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-якого з контрагентів-постачальників.

Лише встановлення в ході судового розгляду на підставі належних доказів факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або факту його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх доказах, які одержані з дотриманням закону.

Податковий орган не довів суду те, що усі досліджені судами первинні документи, складені за наслідками здійснення позивачем спірних господарських операцій, не відповідають дійсності, що укладення договорів не відповідало дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків та те, що договори укладено позивачем з метою безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Тому правильним та обґрунтованим є висновок судів попередніх інстанцій про те, що спірне податкове повідомлення-рішення є протиправними, а відтак - підлягає скасуванню.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що судами повно встановлено обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надано їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами попередніх інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 14.02.2012 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.08.2012 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді В.В. Кошіль

О.А. Моторний