Ухвала суду № 28050377, 10.12.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 грудня 2012 року м. Київ К-42992/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Лосєв А.М.,за участю секретаря:Руденко А.М.,за участю представників позивача:Якобчук С.Й.,позивача:Голуба В.А.,відповідача:не з'явився, розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівне

на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 25.11.2009 р.

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2010 р.

у справі №2а-5939/09/1770

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіменс-Габро»

до Державної податкової інспекції у м. Рівне

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сіменс-Габро»(далі-позивач) звернулось з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Рівне (далі-відповідач) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 25.11.2009 р., залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2010 р., позов задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 27.08.2009 р. №0000672342/3 та №0000682342/3, присуджено на користь позивача із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 3,40 грн.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Представниками податкового органу проведено планову виїзну документальну перевірку господарської діяльності позивача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.10.2006 р. по 30.09.2008 р., за результатами якої складено акт від 18.02.2009 р. №138/23-400/22554294.

Вказаною перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п.5.1, ч.4 пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та пп.7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого у перевіряємому періоді завищено валові витрати на 513 783,00 грн., у тому числі 162 783,00 грн. - за І квартал 2008 р. та 351 000,00 грн. - за II квартал 2008 р. та суму податкового кредиту з податку на додану вартість на 102 756,00 грн., у тому числі 32 556,00 грн. - за березень 2008 р. та 70 200,00 грн. - за липень 2008 р.

На підставі встановлених порушень контролюючим органом було прийнято спірні податкові повідомлення-рішення від 03.03.2009 р. №0000682342/0/23-121, яким позивачу донараховано податкове зобов'язання за платежем податок на додану вартість у сумі 154 134,00 грн. (у т.ч. 102 756,00 грн. - за основним платежем, 51 378,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями) та №0000672342/0/23-121, яким позивачу донараховано податкове зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у сумі 171 049,00 грн. (у т.ч. 128 446,00 грн. - за основним платежем, 42 603,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Так, судовими інстанціями було встановлено наявність господарських відносин між позивачем та ПП «Юнісеф», суть яких полягала у виконанні останнім на користь позивача робіт по монтажу металевих колон, влаштуванню цегляної кладки зовнішніх і внутрішніх стін, влаштуванню цегляних перегородок, влаштуванню перемичок і балок, монтажу плит перекриття, влаштуванню водовідвідних лотків, рубероїдних покрівель, стяжок, внутрішнього водопроводу, плитки ФЕМ, монтажу бортових каменів, поребриків по будівництву АЗС на території Шпанівської сільської ради поблизу перехрестя вулиць Соборна-Млинівська м. Рівне.

У ході проведеної перевірки відповідачем надсилався лист позивачу про надання копій документів (договорів, актів приймання виконаних робіт, податкових накладних,банківських виписок), які підтверджують проведені господарські операції, на який підприємством надано завірені копії таких документів.

За результатами господарських операціям із вказаним контрагентом позивачем у складі валових витрат було відображено виконання робіт на загальну суму 513 783,00 грн. (у тому числі за І квартал 2008 р. на суму 162 783,00 грн., за II квартал 2008 р. на суму 351 000,00 грн.) та збільшено податковий кредит за березень 2008 р. на суму 32 556,67 грн., за липень 2008 р. на суму 70 200,00 грн.

Проведеною перевіркою встановлено, що до податкового кредиту позивачем включено суми податку на додану вартість згідно податкових накладних отриманих від ПП «Юнісеф», а саме: податкова накладна від 31.03.2008 р. № 40 на суму 153 340,00 грн., податкова накладна від 27.06.2008 р. № 163 на суму 421 200,00 грн.

При проведенні аналізу контрагента позивача контролюючим органом було встановлено, відсутність у ПП «Юнісеф»адміністративно-господарських можливостей для виконання господарських зобов'язань по укладених угодах та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань.

Наведене, на думку контролюючого органу, свідчить про відсутність наміру у ПП «Юнісеф»на створення правових наслідків при здійснені господарської діяльності, а відтак відсутності права у позивача на відображення витрат, пов'язаних із господарськими взаємовідносинами із вказаним контрагентом до складу валових та включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість по податковим накладним, отриманим від ПП «Юнісеф».

Такі твердження відповідача були правомірно спростовані попередніми судовими інстанціями зважаючи на наступне.

Так, відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 зазначено, що до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно ч. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 зазначеної статті, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Судові інстанції, задовольняючі позовні вимоги дійшли правомірного висновку, що з правого аналізу зазначених норм, а також з вимог ведення податкового обліку, не вбачається обмеження форми та виду документів які підтверджують понесені витрати підприємства, зокрема, не передбачено обов'язкової наявності документів за формою №КБ-2в та КБ-3, на які посилається відповідач.

Тоді як, вартість отриманих позивачем послуг від ПП «Юнісеф»підтверджено відповідними первинними документами.

Посилання відповідача на порушення позивачем вимог пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»також обґрунтовано не взяті судовими інстанціями до уваги.

Так, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8№ цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст.7 цього ж Закону визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З огляду на наведені законодавчі приписи позивачем було правомірно включено суми податку на додану вартість, сплачені у ціні товарів (послуг) отриманих від ПП «Юнісеф»до складу податкового кредиту, оскільки на підтвердження цих витрат позивачем було надано оформлені належним чином податкові накладні, як того вимагають приписи наведеного Закону.

Крім того, зважаючи на те, що судовими інстанціями було встановлено, що позивачем правомірно було віднесено до складу валових витрат вартість витрат за роботи по монтажу металевих колон, влаштуванню цегляної кладки зовнішніх і внутрішніх стін, влаштуванню цегляних перегородок, влаштуванню перемичок і балок, монтажу плит перекриття, влаштуванню водовідвідних лотків, рубероїдних покрівель, стяжок, внутрішнього водопроводу, плитки ФЕМ, монтажу бортових каменів, поребриків по будівництву АЗС, формування ним податкового кредиту на підставі отриманих від контрагентів податкових накладних обґрунтовано визнано судовими інстанцій правомірним та таким, що відповідає вимогам положень ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

На підставі викладеного та зважаючи на приписи ч. 1 ст. 224 КАС України судова колегія Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухвалені судових рішень чи вченні процесуальних дій, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівне залишити без задоволення.

2. Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 25.11.2009 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2010 р. у справі №2а-5939/09/1770 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Лосєв А.М.