Ухвала суду № 28050207, 10.12.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 грудня 2012 року м. Київ К-8469/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Лосєв А.М.,за участю секретаря:Руденко А.М.,за участю представників позивача:Співака О.О.,відповідача:Манікало І.М.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.11.2008 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.01.2010 р.

у справі №29/132-11/148-17/3

за позовом Дочірнього підприємства «Цептер Інтернаціональ Україна»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство «Цептер Інтернаціональ Україна»(далі-позивач) звернулось з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків (далі-відповідач) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.11.2008 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.01.2010 р., позов задоволено повністю, визнано недійсними податкові повідомлення-рішення від 01.03.2004 р. № 0000931504/3 та № 0000071504/3.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує та просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій -без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Представниками податкового органу було проведено позапланову документальну перевірку достовірності суми податку на додану вартість заявленої до відшкодування позивачем за лютий 2002 р. при придбанні та реалізації автоматизованої системи стабілізації товщини смуги в мінусовому полі допусків, за результатами якої складено акт від 17.09.2003 р. №386/15-4/125/20056698.

Вказаною перевіркою було встановлено порушення позивачем вимог пп.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» внаслідок безпідставного, на думку податкового органу, включення до складу податкового кредиту у лютому 2002 р. суми податку на додану вартість з операції з придбання обладнання у сумі 4 020 000,00 грн., у т.ч. податку -670 000,00 грн., що потягло за собою неправомірне виникнення у позивача права на відшкодування такого податку у сумі 783 363,00 грн.

На підставі встановлених порушень контролюючим органом були прийняті спірні податкові повідомлення-рішення від 01.03.2004 р. №0000931504/3, відповідно до якого виявлено завищення суми бюджетного відшкодування у розмірі 670 000,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 335 000,00 грн. та №0000071504/3, відповідно до якого визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 670 000,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, автоматизовану систему стабілізації товщини смуги в мінусовому полі допусків (АСТ МПД) (далі - товар) позивач придбав у Державного підприємства «Промінь»за договором постачання від 22.02.2002 р. № 9 та його додатками №1 (специфікація), №2, відповідно до видаткової накладної від 25.02.2002 р. №26, податкової накладної від 25.02.2002 р. №26 за ціною 3350 000 грн., податок на додану вартість - 670 000,00 грн., про що сторони договору склали акт приймання товару за кількістю та якістю від 25.02.2002 р.

Судовими інстанціями було встановлено, що правомірність вказаного договору була предметом судового дослідження при розгляді Господарським судом м. Києва справи № 25/66 за позовом Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків до Дочірнього підприємства «Цептер Інтернаціональ Україна» та Державного підприємства «Промінь»про визнання недійсним цього договору на підставі ст.49 ЦК УРСР.

Рішенням господарського суду від 23.04.2004 р., яке згідно з постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.06.2004 р. набрало законної сили, відмовлено у задоволенні зазначеного позову з посиланням на недоведеність обставин, які б свідчили про суперечність даного договору інтересам держави та суспільства.

У той же час, відповідач обґрунтовуючи свою правову позицію вказує на такі обставини.

Державне підприємство «Промінь»придбало спірний товар у Державного науково-виробничого підприємства «Інсар», директором якого з червня 2000 р. по 26.05.2003 р. був ОСОБА_7

Вироком Солом'янського районного суду м. Києва від 26.05.2003 р. у кримінальній справі засуджено ОСОБА_7 за скоєння злочинів, передбачених ч. 3 ст. 212 ч. 2 ст.366 Кримінального кодексу України, а саме -умисне ухилення від сплати податку на прибуток та податку на додану вартість, що призвело до ненадходження до бюджету держави коштів в особливо великих розмірах. Судами апеляційної та касаційної інстанції вирок Солом'янського районного суду м. Києва від 26.05.2003 р. скасовано у частині строку позбавлення волі, у решті -залишено без змін, тобто доведено вину ОСОБА_7 у скоєнні злочинів.

Зважаючи на викладене, контролюючий орган дійшов висновків, що контрагентами позивача не було сплачено до бюджету відповідних податкових зобов'язань з податку на додану вартість. Відтак, з урахуванням відсутності надмірної сплати податку на додану вартість до бюджету, податкова інспекція вказує і на відсутність у позивача права на відшкодування такого податку.

Нормами п.1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено бюджетне відшкодування як суму, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 вказаного Закону, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8№ цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 цієї ж статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього пункту).

Згідно з положеннями пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 зазначеного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Положеннями пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 цього ж Закону передбачено, що суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.

У разі коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно з пп.7.7.1 цієї статті, має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації (пп.7.7.3 п.7.7 ст.7 Закону).

З викладених правових норм вбачається, що чинне податкове законодавство не ставить в залежність право платника податку на формування податкового кредиту та на бюджетне відшкодування від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання податкового кредиту та бюджетного відшкодування поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з придбання у контрагентів товарів, на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість до податкового кредиту та відповідно права на бюджетне відшкодування такого податку, відповідачем не спростовано. Крім того, проведеною податковим органом перевіркою не встановлено порушень підприємством вимог податкового законодавства при визначенні суми податку на додану вартість.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання чи відмовлено у наданні податкових вигод, зокрема, бюджетного відшкодування, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.11.2008 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.01.2010 р. у справі №29/132-11/148-17/3 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Лосєв А.М.