Ухвала суду № 28049636, 22.10.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2012 року м. Київ К-1893/10

Вищий адміністративний суд України складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька

на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 01.12.2009 р.

у справі №2а-9513/09/0570

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України»в особі Філії - Куйбишевського відділення №5403 м. Донецька Відкритого акціонерного товариства «Ощадбанк»

до Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство «Державний ощадний банк»в особі філії Куйбишевського відділення № 5403 м. Донецька Відкритого акціонерного товариства «Ощадбанк»(далі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька (далі -відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 31.08.2009 р. позовні вимоги задоволено частково, скасовано податкові повідомлення-рішення від 06.11.2008 р. №0000911742/0/14664 та від 20.05.2009 р. №0000911742/3. У решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 01.12.2009 р. рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні позовних вимог скасовано, прийнято нове, яким податкові повідомлення-рішення від 06.11.2008 р. №0002422342/0/02789233/14663, від 19.03.2009 р. №0000332300/2/02789233/4195 та від 20.05.2009 р. № 0000332300/3/02789233/7269 скасовані. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить його скасувати, та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції -без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Представниками податкового органу була проведена планова комплексна документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.07.2005 р. по 30.06.2008 р., за результатами якої складено акт від 24.10.2008 р. №3838/22-1/02789233.

Зазначеним актом перевірки встановлено порушення позивачем, зокрема, вимог п.1 ст.44 Закону України «Про охорону навколишнього середовища», п.4, п.10, п.13 Порядку встановлення нормативів за забруднення навколишнього середовища і справляння цього збору, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.1999 р. №303, пп. 4.2.2 «б»п.4.2 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»у частині заниження збору на суму 26 934,76 грн.; пп.4.2.11 п.4.2 ст.4, пп. 8.1.1. п.8.1 ст.8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», а саме - не нараховано та не перераховано податок з доходів фізичних осіб з непогашеної суми кредиту, у зв'язку із чим позивачу було донараховано 1 279,57 грн. податку з доходів фізичних осіб.

На підставі вказаного акту податковим органом було прийнято податкові повідомлення-рішення від 06.11.2008 р. № 0000911742/0/14664, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 3 838,71 грн. (у т.ч. за основним платежем - 1 279,57 грн., за штрафними санкціями - 2 559,14 грн.), та №0002422342/0/02789233/14663, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання зі збору за забруднення навколишнього природного середовища у розмірі 40 402,14 грн. (у т.ч. за основним платежем -26 934,76 грн., за штрафними санкціями - 13 467,38 грн.).

Позивачем було оскаржено податкове повідомлення-рішення від 06.11.2008 р. №0002422342/0/02789233/14663 в адміністративному порядку, за результатами якого було прийнято нові податкові повідомлення-рішення від 19.03.2009 р. №0000332300/2/02789233/4195, та від 20.05.2009 р. № 0000332300/3/02789233/7269, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання зі збору за забруднення навколишнього природного середовища у розмірі 39 197,23 грн. (у т.ч. за основним платежем - 26 131,49 грн., за штрафними санкціями - 13 065,74 грн.).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно ст. 1 Закону України «Про відходи», розміщення відходів - це зберігання та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах. Спеціально відведені місця чи об'єкти - місця чи об'єкти (місця розміщення; відходів, сховища, полігони, комплекси, споруди, ділянки надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноважених органів на видалення відходів чи здійснення інших операцій з відходами. Від характеру місця розміщення відходів застосовуються коефіцієнти «1»або «3».

Відповідно до вимог ст. 13 Закону України «Про відходи», суб'єктами у сфері поводження з відходами є громадяни України, іноземці та особи без громадянства, а також підприємства, установи та організації усіх форм власності, діяльність яких пов'язана із поводженням з відходами.

Відповідно до вимог ст.16 Закону України «Про відходи»підприємства, установи та організації усіх форм власності у сфері поводження з відходами мають право на зберігання відходів у спеціально відведених місцях чи об'єктах відповідно до санітарних норм і правил утримання територій.

Статтею 17 зазначеного Закону визначено обов'язки суб'єктів господарської діяльності у сфері поводження з відходами, зокрема, суб'єкти господарської діяльності у сфері поводження з відходами зобов'язані: запобігати утворенню та зменшувати обсяги утворення відходів; забезпечувати приймання та утилізацію використаних пакувальних матеріалів і тари, в яких знаходилася продукція цих підприємств, установ та організацій - суб'єктів господарської діяльності, або укладати угоди з відповідними організаціями на їх збирання та утилізацію; не допускати зберігання та видалення відходів у несанкціонованих місцях чи об'єктах; своєчасно в установленому порядку вносити плату за розміщення відходів; мати дозвіл на експлуатацію об'єкта поводження з небезпечними відходами.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем було укладено договори з ТОВ «Донецкий участок механизации»від 21.10.2008 р. №169 та КП «Фірма Алан»від 14.10.2008 р. №170, відповідно до яких зазначені суб'єкти господарської діяльності беруть на себе обов'язок з збирання, збереження та утилізації відходів позивача, а саме: відпрацьованих свинцевих акумуляторів, відпрацьованого електроліту, зношених шин та ртутних ламп.

Як вбачається із матеріалів справи, ТОВ «Донецкий участок механизации»та КП «Фірма Алан»мають відповідні ліцензії Міністерства охорони навколишнього природного середовища України на здійснення діяльності зі збирання, заготівлі окремих видів сировини та операцій у сфері поводження з небезпечними відходами.

Статтею 39 Закону України «Про відходи»встановлено, що за розміщення відходів із суб'єктів підприємницької діяльності стягується плата. Розмір плати встановлюється на основі нормативів, що розраховуються на одиницю обсягу утворених відходів, залежно від рівня їх небезпеки та цінності території на якій вони розміщені. За понадлімітне розміщення відходів плата стягується у підвищеному розмірі. Нормативи плати за розміщення відходів визначає Кабінет Міністрів України.

Згідно норм ст.44 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», збір за забруднення навколишнього природного середовища встановлюється на основі фактичних обсягів викидів, лімітів скидів забруднюючих речовин в навколишнє природне середовище і розміщення відходів.

Відповідно до ч.3 вказаної статті, порядок встановлення нормативів збору і стягнення зборів за забруднення навколишнього природного середовища визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.1999 р. №303 затверджений Порядок встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, п.15 якого встановлено, що контроль за своєчасністю та повнотою сплати збору здійснюється органом державної податкової служби.

Органи державної податкової служби залучають за попереднім узгодженням територіальні органи Мінприроди для перевірки правильності визначення платниками фактичних обсягів викидів стаціонарними джерелами забруднення, скидів та розміщення відходів.

Відповідно до приписів ст. 2 Закону України «Про Державну податкову службу в Україні», завданнями органів державної податкової служби є, зокрема, здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством (далі - податки, інші платежі).

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені конституцією та законами України.

Правовий аналіз наведених нормативних положень дає підстави погодитись із висновками судові попередніх інстанцій щодо відсутності правових підстав у податкового органу для встановлення порушення позивачем порядку зберігання відходів та перерахунку коефіцієнту при розміщенні відходів, з огляду на що податкові повідомлення-рішення від 06.11.2008 р. №0002422342/0/02789233/14663,від 19.03.2009 р. №0000332300/2/02789233/4195 та від 20.05.2009 р. №0000332300/3/02789233/7269 скасовані обґрунтовано.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію суду апеляційної інстанції.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення -залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м.Донецька залишити без задоволення.

2. Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 01.12.2009 р. у справі №2а-9513/09/0570 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. СуддіЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г.