Ухвала суду № 28049580, 19.11.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 листопада 2012 року м. Київ К-5831/10

Вищий адміністративний суд України складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області

на постанову Господарського суду Запорізької області від 02.10.2008 р.

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.06.2009 р.

у справі №13/361/08-АП

за позовом Приватного підприємства «Форте»

до Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємства «Форте»(далі -позивач) звернулось до суду з позовом до Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області (далі -відповідач) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення.

Постановою Господарського суду Запорізької області від 02.10.2008 р., залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.06.2009 р., позовні вимоги задоволено, визнано нечинним податкове повідомлення-рішення від 18.03.2008 р. №0000022201/0.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення -без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Представниками податкового органу була проведена виїзна планова перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2004 р. по 30.09.2007 р., за результатами якої складено акт від 04.03.2008 р. №256/22/30000460.

Зазначеним актом перевірки встановлено порушення позивачем, зокрема, вимог ст.2, ч.1 ст.7, ст.14, ст.15 Закону України «Про плату за землю», а саме -заниження земельного податку на 1 019,83 грн.

На підставі вказаного акту перевірки податковим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.03.2008 р. №0000022201/0, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання за платежем земельний податок з юридичних осіб у розмірі 6 459,83 грн. (у т.ч. за основним платежем -1 019,83 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями -5 440,00 грн.).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

На думку податкового органу позивач мав сплачувати земельний податок з огляду на те, що за даними Комунального підприємства «Мелітопольське міжміське бюро технічної інвентаризації», позивачем у перевіряємому періоді, а саме 17.06.2005 р. було оформлено право власності на нежиле вбудоване приміщення загальною площею 135,5 кв.м., розташоване за адресою: м. Мелітополь, вул. К.Маркса,27. Експертна оцінка складає 42 857,00 грн. Передача зазначеного майна проведена відповідно до договору купівлі-продажу від 19.05.2005 р., засвідченого нотаріально.

Однак із таким твердженнями відповідача обґрунтовано не погодились попередні судові інстанції з огляду на таке.

Статтею 5 Закону України «Про плату за землю»(далі -Закон) визначено, що об'єктом плати за землю є земельна ділянка, яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, користувач, у тому числі орендар.

Статтею 15 вказаного Закону, встановлено, що власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Виникнення права власності, права користування та права на оренду земельної ділянки визначається абз.1, 2 ст.125 Земельного Кодексу України. Так, право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Відповідно до ст. 120 Земельного Кодексу України у редакції, яка діяла до набрання чинності Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Цивільного Кодексу України», до 20.06.2007 р. при переході права власності на будівлю і споруду, право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування -на підставі договору оренди.

Статтею 126 Земельного Кодексу України, та п 1.1, 1.3. Інструкції «Про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі»від 04.05.1999 р. №43, встановлено, що право власності на землю і право постійного користування землею посвідчується державним актом, право оренди землі -оформляється договором оренди згідно із Законом України «Про оренду землі».

Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків, що підприємство до одержання документа на право власності, чи постійного користування або укладення договору оренди земельної ділянки, не є власником чи користувачем земельної ділянки, і, відповідно, суб'єктом плати за землю.

Крім того, судова колегія погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що перехід вбудованого приміщення згідно договору купівлі-продажу від 19.05.2005 р. у власність позивача, не визначає підприємство власником або користувачем земельної ділянки, розташованою під приміщенням.

Згідно листа Управління земельних ресурсів у м. Мелітополі Запорізької області від 24.07.2008 р. №639, технічна документація на земельну ділянку під вбудованим приміщенням по вул. К.Маркса, 27, що належить позивачу, відсутня.

За інформацією цього ж Управління, за даними Державного земельного кадастру земельна ділянка із вбудованим нежитловим приміщенням по вул. К.Маркса, 27, у м. Мелітополі не обліковується.

Відповідно до державного акту на право постійного користування землею від 27.10.2000 р. №0397З, за даною адресою обліковується земельна ділянка площею 2 957,76 кв.м., яка надана на праві постійного користування Центру трудової підготовки та професійної орієнтації молоді під розміщення адміністративного будинку та учбових корпусів.

З огляду на викладене, суд першої та апеляційної інстанцій дійшли правомірних висновків, про відсутність у податкового органу законних підстав для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення -залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду Запорізької області від 02.10.2008 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.06.2009 р. у справі №13/361/08-АП залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. СуддіЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г.