Ухвала суду № 28049570, 05.11.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 листопада 2012 року м. Київ К-23018/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційні скарги Державної податкової інспекції в м. Керчі АР Крим

на постанову Господарського суду АР Крим від 14.07.2009 р.

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 22.04.2010 р.

у справі №2-12/11004-2007А

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримнафтоторг»

до Державної податкової інспекції в м. Керчі АР Крим

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Кримнафтоторг»(далі-позивач) звернулось з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м. Керчі АР Крим (далі-відповідач) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення.

Постановою Господарського суду АР Крим від 14.07.2009 р., залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 22.04.2010 р., позов задоволено, скасовано податкові повідомлення-рішення від 26.07.2007 р. №0001002301, від 18.05.2007 р. №0000591701/0, №0000982301/0 та №0000972301/0, від 06.08.2007 р. №0001012301, стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача витрати по сплаті судового збору у сумі 3,40 грн.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанції прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступні фактичні обставини у справі.

Представниками податкового органу було проведено планову документальну перевірку господарської діяльності позивача стосовно питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2006 р. по 31.12.2006 р., результати якої викладено в акті від 11.05.2007 р. № 727-23-1-30889826.

Вказаною перевіркою було встановлено порушення позивачем вимог п. 1, 2, 3 ст. 3 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності», що полягало у здійснення оптової торгівлі паливно-мастильними матеріалами та рибопродукцією за готівку у січні, лютому, березні, липні, вересні, липні, вересні, жовтні, листопаді, грудні 2006 р. без придбання торгового планету; пп. 4.2.1 п. 4.2 ст. 4, пп. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8, пп. 19.2а) п. 19.2 ст.19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»у частині неутримання і неперерахування податку з доходів фізичних осіб до бюджету на суму 2 477,47 грн.; ст. 1, 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі. громадського харчування та послуг», що полягало у здійсненні розрахункових операцій без застосування реєстратора розрахункових операцій на загальну суму 535,00 грн.; пп. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»у зв'язку із чим занижений податок на додану вартість на 5 480,00 грн.; пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 , п 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на прибуток на 6 460,00 грн.

На підставі встановлених порушень контролюючим органом було прийнято спірні податкові повідомлення-рішення від 26.07.2007 р. №0001002301 про застосування фінансових санкцій у сумі 2 560,00 грн.; від 18.05.2007 р. №0000591701/0 про донарахування суми податку з доходів фізичних осіб у сумі 7 445,08 грн.; №0000982301/0 про донарахування податку на додану вартість у сумі 8 220,00 грн.; №0000972301/0 про донарахування податку на прибуток у сумі 8 407,70 грн., від 06.08.2007 р. №0001012301 про застосування фінансових санкцій у розмірі 2 560,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, порушення позивачем положень ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»полягали, на думку податкового органу, у неправомірному віднесенні до складу валових витрат вартості витрат у сумі 23 497,50 гри. по оренді двох автомобілів: Шкода - Фабія відповідно до договору оренди від 04.01.2006 р. та Мазда-6 відповідно до договору оренди від 01.06.2006 р. і 50% витрат на придбання палива для цих машин, оскільки такі договори є нікчемними.

Такі твердження були правомірно спростовані попередніми судовими інстанціями зважаючи на наступне.

Так, відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 зазначено, що до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно ч. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 зазначеної статті, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Судові інстанції, задовольняючі позовні вимоги у цій частині правомірно дійшли висновку стосовного того, що з правого аналізу зазначених норм, а також з вимог ведення податкового обліку, не вбачається обмеження форми та виду документів які підтверджують понесені витрати підприємства.

В матеріалах справи наявна копія рішення Керченського міського суду від 10.07.2007 р. яким визнано дійсними договори оренди транспортних засобів від 04.01.2006 р. та від 01.06.2006 р. між позивачем та ОСОБА_4, що спростовує висновок відповідача про нікчемність таких договорів.

Крім того, перевіркою виявлено, що позивачем було включено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість у розмірі 1003,00 грн. за витратами на придбання палива для орендованих машин, у результаті чого донараховано податок на додану вартість у розмірі 5 480,00 грн.

Так, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8№ цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З огляду на наведені законодавчі приписи, а також зважаючи на те, що судовими інстанціями було встановлено факт використання у господарській діяльності позивача орендованих транспортних засобів, висновок податкового органу про безпідставне включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного пального було правомірно відхилено попередніми судовими інстанціями.

Стосовно донарахування податку з доходів фізичних осіб судова колегія також погоджується із висновком судів попередніх інстанцій зважаючи на таке.

Так, у розділі 3.3 акту документальної перевірки відображено, що при перевірці журналу-ордера по рахунку 631 «Розрахунки з постачальниками», встановлена кредиторська заборгованість (2005 р.) перед СПД ОСОБА_5 (м. Керч) за паливо у сумі 7563,48 грн. Перевіркою касових документів, встановлено, що позивачем у лютому 2006 р. витратним касовим ордером від 20.02.2006р. №12 у сумі 2896,15 грн., і витратним касовим ордером від №14 у сумі 4667.33 гри., була погашена кредиторська заборгованість ОСОБА_5 без представлення документів, які підтверджують його державну реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності, а також платіжні документи, що свідчать про оплату авансових платежів з податку з доходів осіб, свідоцтва про сплату єдиного податку, фіксованого патенту.

Крім того, перевіркою також встановлено, що позивачем згідно платіжного доручення від 25.12.2006 р. №142 на суму 11 000,00 грн. проведено виплату доходу СПД-ФО ОСОБА_6 за дизпаливо. Під час перевірки податковий орган дійшов висновку, що останній замається діяльністю, що не відповідає виду діяльності, вказаній у свідоцтві платника єдиного податку.

З наведеного, податкова інспекція дійшла висновку про необхідність нарахування позивачу податку з доходу фізичної особи з виплаченого доходу на користь ОСОБА_6 та ОСОБА_5

Пунктом 22.10 Прикінцевих положень Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»від 22.05.2003 року № 889-IV визнано таким, що втратив чинність Декрет Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 р. №13-92 «Про прибутковий податок з громадян»(далі -Декрет), крім розділу IV у частині оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю.

Відповідно до п.3 розділу IV Декрету податок, обчислений податковими органами, сплачується в такому порядку: протягом року платники щоквартально сплачують до бюджету по 25 процентів річної суми податку, обчисленої за доходами за попередній рік, а платники, які вперше залучаються до сплати податку, - 25 процентів суми, обчисленої їм податковими органами за оціночним доходом на поточний рік. Для сплати авансових платежів податку встановлюються такі строки протягом року: до 15 березня, до 15 травня, до 15 серпня і до 15 листопада. У разі значного збільшення або зменшення протягом року доходу платника податковими органами може бути проведено перерахунок сум податку за строками сплати податку, що не настали; суми плати за патент і суми податку, сплачені протягом року за місцем виплати доходу та у вигляді авансових платежів, пред'явлених податковими органами, враховуються при остаточному розрахунку суми податку на підставі документального підтвердження факту сплати податку.

Додатково нараховані за остаточними розрахунками суми податку підлягають сплаті не пізніше одного місяця з дня одержання повідомлення податкового органу, а над міру сплачені суми податку підлягають поверненню платнику не пізніше одного місяця після проведення остаточного розрахунку або за заявою платника зараховуються в рахунок майбутніх платежів.

Пункт 4 розділу IV Декрету визначає: громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю, надають податковому органу декларації за наслідками кожного звітного кварталу, а також звітного року у строки, визначені законом. В декларації зазначаються загальні суми одержаного доходу, витрат і сплаченого податку за звітний рік або інший період, за який здійснюється оподаткування (оподатковуваний період).

Громадяни, які одержують інші доходи, подають декларації у строки, визначені законом для місячного звітного періоду, на який припадає дата виникнення джерела доходу. У ній вказується розмір фактичного доходу за перший місяць та розмір очікуваного (оціночного) доходу до кінця поточного року. У разі припинення існування джерела доходу протягом року сума одержаних доходів включається до складу декларації за наслідками такого календарного року, яка подається податковому органу у строки, визначені законом.

Правовий аналіз наведених положень, а також той факт, що судовими інстанціями було встановлено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_5 не були найманими працівниками позивача, а здійснювали постачання товарів позивачу та повинні вести облік отриманих доходів і витрат від своєї господарської діяльності та подавати звітність до податкового органу, свідчить про безпідставність донарахування податкових зобов'язань позивачу.

Порушення пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 , п 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», щодо яких ставить питання відповідач полягали у збільшенні позивачем у періоді, що перевірявся, валового доходу по постачанню товару ТОВ «РК Корай» на суму 2 343,00 грн.

У той же час, порушення наведених нормативних приписів були належним чином спростовані наявністю податкової накладної, відповідно до якої позивачем було фактично здійснено поставку на суму 6 000,00 грн. та яку відповідачем не було взято до уваги під час перевірки.

Щодо порушення позивачем вимог Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»та Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності»судові інстанції правомірно визначились із таким.

З матеріалів справи вбачається, що порушення наведених положень полягали у реалізації позивачем риби та паливно-мастильних матеріалів (продукції не власного виробництва) юридичним і фізичних особам -суб'єктам підприємницької діяльності за готівковий рахунок без застосування реєстратора розрахункових операцій та без придбання торгового патенту.

На думку відповідача відповідно до положень закону «Про застосування регістрів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування і послуг»з 30.12.2006 р. (через місяць після перевищення суми 200 тис. грн. згідно постанови КМУ від 23.08.2000 р. №1336) ТОВ «Кримнафтоторг»мусило перейти на облік розрахункових операцій в наявній формі із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій.

У той же час, відповідно до п. 12 ст. 9 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не застосовуються якщо в місці отримання товарів (надання послуг) операції з розрахунків у готівковій формі не здійснюються (оптова торгівля тощо).

За змістом приписів ст. 3 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності»патентуванню підлягає торговельна діяльність, що здійснюється суб'єктами підприємницької діяльності або їх структурними (відокремленими) підрозділами у пунктах продажу товарів. Під торговельною діяльністю у цьому Законі слід розуміти роздрібну та оптову торгівлю, діяльність у торговельно-виробничій (громадське харчування) сфері за готівкові кошти, інші готівкові платіжні засоби та з використанням кредитних карток.

Судовими інстанціями було встановлено, що позивачем у перевіряємому періоді проводилась оптова торгівля, що свідчить про безпідставність доводів контролюючого органу про наявність у діях позивача порушень вимог вказаних законів.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

На підставі викладеного та зважаючи на приписи ч. 3 ст. 220№ КАС України судова колегія Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що порушень або неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права не вбачається, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Керчі АР Крим залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду АР Крим від 14.07.2009 р. та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 22.04.2010 р. у справі №2-12/11004-2007А залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.