Ухвала суду № 28049564, 05.11.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 листопада 2012 року м. Київ К-18002/10

Вищий адміністративний суд України складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Феодосії АР Крим

на постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 10.09.2009 р.

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 16.02.2010 р.

у справі №2а-5079/09/2/0170

за позовом Закритого акціонерного товариства «Інспекторат Р»в особі Директора представництва Закритого акціонерного товариства «Інспекторат Р»в Україні Хімченко А.І.

до Державної податкової інспекції у м. Феодосії АР Крим

про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Закрите акціонерне товариство «Інспекторат Р»в особі Директора представництва Закритого акціонерного товариства «Інспекторат Р»в Україні Хімченко А.І. (далі -позивач) звернулось до адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Феодосії АР Крим (далі -відповідач) про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду АР Крим від 10.09.2009 р., залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 16.02.2010 р., позовні вимоги задоволено, визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення від 25.09.2008 р. №0000232200/0, від 04.12.2008 р. №0000232200/1, від 12.02.2009 р. №0000232200/2 та від 13.05.2009 р. №0000232200/3.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення -без змін.

Відповідачем було заявлено клопотання про проведення процесуального правонаступництва у зв'язку із зміною найменування на Феодосійську міжрайонну державну податкову інспекцію АР Крим.

Відповідно до ст. 55 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.

Враховуючи викладене та надані докази перейменування відповідача, судова колегія вважає, що заявлене клопотання підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Представниками податкового органу була проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 14.02.2006 р. по 31.03.2008 р., за результатами якої складено акт від 12.09.2008 р.№2403/22-0/26584913.

Зазначеним актом перевірки встановлено порушення позивачем, зокрема, приписів п.4.1 ст.4, пп.5.3.1, 5.3.3 п.5.3, пп.5.4.10 п.5.4. ст.5, пп. 8.1.2 п.8.1, пп.8.6.1 п.8.6. ст.8, п.10.1 ст.10 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме -заниження податку на прибуток у 2006 р. на суму 8 848,00 грн., у 2007 р. на суму 20 151,00 грн., у 2008 р. на суму 37 450,00 грн., всього на 66 449,00 грн.

На підставі вказаного акту перевірки податковим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.09.2008 р. №0000232200/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 89 788,60 грн. (у т.ч. за основним платежем -66 449,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями -23 339,60 грн.).

Позивачем було оскаржено вказане податкове повідомлення-рішення в адміністративному порядку, за результатами якого було прийнято нові податкові повідомлення-рішення від 04.12.2008 р. №0000232200/1, від 12.02.2009 р. №0000232200/2 та від 13.05.2009 р. №0000232200/3, аналогічні за змістом.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Пунктом 1.21 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(далі -Закон) визначено, що доходами з джерелом їх походження з України -є будь-які доходи, отримані резидентами або нерезидентами від будь-яких видів їх діяльності на території України, включаючи проценти, дивіденди, роялті та будь-які інші види пасивних доходів, сплачених резидентами України, доходи від надання резидентам або нерезидентам в оренду (користування) майна, розташованого в Україні, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до портів, розташованих в Україні, доходи від продажу нерухомого майна, розташованого в Україні, доходи, отримані у вигляді внесків та премій на страхування і перестрахування ризиків на території України, а також доходи страховиків-резидентів від страхування ризиків страхувальників-резидентів за межами України, інші доходи від господарської діяльності на митній території України або на територіях, що перебувають під контролем митних служб України (у зонах митного контролю, на спеціалізованих ліцензійних митних складах тощо).

Відповідно до п.1.32 ст.1 вказаного Закону, господарська діяльність -це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Згідно з п.2.1.2 ст.2 Закону платниками податку з числа нерезидентів є фізичні чи юридичні особи, створені у будь-якій організаційно-правовій формі, які отримують доходи з джерелом їх походження з України, за винятком установ та організацій, що мають дипломатичний статус або імунітет згідно з міжнародними договорами України або законом.

Пунктом 3.1 ст.3 вказаного Закону визначено, що об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Відповідно до п.4.1. ст.4 Закону, валовий доход -це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.

Відповідно до п.13.1. ст.13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях) оподатковуються у порядку і за ставками, визначеними цією статтею. Для цілей цієї статті під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, слід розуміти: а) проценти, дисконтні доходи, що сплачуються на користь нерезидента, у тому числі проценти за борговими зобов'язаннями, випущеними (виданими) резидентом; б) дивіденди, які сплачуються (нараховуються) резидентом; в) роялті, фрахту та доходи від послуг типу «інжиніринг»; г) лізингова (орендна) плата, що сплачується (нараховується) резидентами або постійними представництвами на користь нерезидента-лізингодавця (орендодавця); д) доходи від продажу нерухомого майна, розташованого на території України, яке належить нерезиденту, у тому числі майна постійного представництва нерезидента; е) прибуток від здійснення операцій з торгівлі цінними паперами або іншими корпоративними правами, визначений відповідно до норм цього Закону; є) доходи, отримані від здійснення спільної діяльності на території України, доходи від здійснення довгострокових контрактів на території України; ж) винагорода за здійснення культурної, освітньої, релігійної, спортивної, розважальної діяльності нерезидентів (або уповноважених ними осіб) на території України; з) брокерська, комісійна або агентська винагорода, отримана від резидентів або постійних представництв інших нерезидентів стосовно брокерських, комісійних або агентських послуг, наданих нерезидентом або його постійним представництвом на території України на користь резидентів; и) внески та премії на страхування або перестрахування ризиків в Україні (включаючи страхування ризиків життя) або страхування резидентів від ризиків за межами України; і) доходи у вигляді виграшів (призів) в лотерею (крім державної), від казино, інших гральних місць (домів), розташованих на території України, доходи від організації та проведення грального бізнесу, лотерей (крім державних); ї) доходи у вигляді благодійних внесків та пожертв на користь нерезидентів; й) інші доходи від здійснення нерезидентом (постійним представництвом цього або іншого нерезидента) господарської діяльності на території України, за винятком доходів у вигляді виручки або інших видів компенсації вартості товарів (робіт, послуг), переданих (виконаних, наданих) резиденту від такого нерезидента (постійного представництва), у тому числі вартості послуг з міжнародного зв'язку чи міжнародного інформаційного забезпечення.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається із матеріалів справи, позивач є представництвом нерезидента -ЗАТ «Інспекторат Р»(Російська Федерація), яке зареєстровано в Україні згідно із вимогами чинного законодавства.

Під час проведення перевірки працівниками контролюючого органу було встановлено, що позивач у період часу, який перевірявся, отримував на розрахунковий рахунок кошти від продажу іноземної валюти. Відповідно до наданих позивачем документів, ці кошти були ним отримані від юридичної особи-нерезидента ЗАТ «Інспекторат Р», згідно із встановленим кошторисом на його утримання з метою вчинення ним дій щодо реклами послуг юридичної особи-нерезидента, аналізу та контролю за відповідністю його послуг, підтримки та сприяння розвиткові іміджу підприємства.

Ну думку податкового органу зазначені кошти є доходом, після одержання якого позивач мав сплатити податок на прибуток у порядку, передбаченому Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Однак, під час розгляду даної справи у судах попередніх інстанцій податковим органом не було надано доказів того, що позивач отримував будь-які кошти для збільшення своїх активів, зростання власного капіталу, та докази того, що після отримання коштів від ЗАТ «Інспекторат Р»позивач використовував їх для зменшення своїх власних зобов'язань перед іншими суб'єктами підприємницької діяльності.

Відповідно до пп.4.1.6 п.4.1 ст.4 зазначеного Закону, валовий доход включає доходи з інших джерел, у тому числі, сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11 статті 7 цього Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків, що норми пп.4.1.6 п.4.1 ст.4 та пп.1.22.1 п.1.22 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не містять положень, які б визначали, що включенню до складу валових доходів підлягають суми фінансування здійснені за кошторисом для утримання представництва.

Із матеріалів справи вбачається та правильно встановлено попередніми судовими інстанціями, що передача грошових коштів між нерезидентом-юридичною особою і його структурним підрозділом - позивачем -відбувалась відповідно до кошторису, і не була заснована на зміні права власності на будь-яке майно (кошти), а тому, вказана операція по отриманню коштів за кошторисом на утримання представництва не може брати участь у формуванні валового доходу платника податку на прибуток -позивача, який є постійним представництвом нерезидента в Україні.

Пунктом 7 ст.3 Господарського кодексу України визначено, що відношення суб'єкта господарювання зі своїми структурними підрозділами є внутрішньогосподарськими відносинами.

Суд касаційної інстанції погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що операція перерахування грошових коштів юридичною особою-нерезидентом на користь свого відокремленого підрозділу, що є його постійним представництвом в Україні, не може розглядатися як господарська діяльність, яка спрямована на отримання доходу на користь цієї особи, а відтак грошові кошти, передані нерезидентом-юридичною особою своєму структурному підрозділу -позивачу, не можна розглядати як господарську діяльність постійного представництва нерезидента на території України, спрямовану на отримання доходу на користь останнього. Грошові кошти, передані нерезидентом-юридичною особою структурному підрозділу не відповідають критеріям визнання їх доходом відповідно до зазначених положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки не призводять до збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, які приводять до збільшення власного капіталу нерезидента-юридичної особи.

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованих висновків, що позивачем не було порушено визначених у акті перевірки приписів законодавства, а відтак підстав для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень у податкового органу не було.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення -залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 55, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Здійснити процесуальне правонаступництво та замінити Державну податкову інспекцію у м. Феодосії АР Крим на Феодосійську міжрайонну державну податкову інспекцію АР Крим.

2. Касаційну скаргу Феодосійської міжрайонної державної податкової інспекції АР Крим залишити без задоволення.

3. Постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 10.09.2009 р. та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 16.02.2010 р. у справі №2а-5079/09/2/0170 залишити без змін.

4. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. СуддіЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г.