Ухвала суду № 28048068, 13.12.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-11138/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Качур І.А.

Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

Іменем України

"13" грудня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Шелест С.Б.,

розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом Державного підприємства «Український державний геологорозвідувальний інститут»до Державної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень -рішень, за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 жовтня 2012 року,

В С Т А Н О В И В:

ДП «Український державний геологорозвідувальний інститут»звернулося у суд з позовом до ДПІ в Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення -рішення №0000212304 та №0000222304 від 16.03.2011 року, якими товариству визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 жовтня 2012 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення -рішення ДПІ в Оболонському районі м. Києва ДПС від 16.03.2011 року №0000212304. У решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення від 16.03.2011 року №0000212304 з огляду на виникнення у позивача права на податковий кредит по факту отримання податкових накладних від постачальників послуг та реальність угод за наслідками укладення яких у позивача виникло право на податковий кредит з податку на додану вартість.

З такими висновками суду не можна не погодитися.

Колегією суддів установлено, що відповідачем проведено планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2007 року по 30.09.2010 року, за підсумками якої складено акт від 22 лютого 2011 року №62/2304/01432032 та виявлені порушення п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.п. 5.3.9. п. 5.3., п.п. 8.2.2. п. 8.2. та п.п. 8.6.1. п. 8.6. ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

У зв'язку із наведеним відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення №0000212304 від 16 березня 2011 року, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1545830,00 грн., а також №0000222304 від 16 березня 2011 року, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 3447764,00 грн., з яких 2758211,00 грн. основного платежу та 689553,00 грн. -штрафні (фінансові) санкції.

Обговорюючи правомірність прийняття податкового повідомлення -рішення №0000212304, колегія суддів зважає на таке.

Як убачається із матеріалів справи, підставою для нарахування грошового зобов'язання по податку на додану вартість стало виявлення податковим органом під час перевірки позивача придбання останнім субпідрядних робіт від ТОВ «Дослідно-будівельний центр нафтової галузі», ТОВ «Геотехнології», ТОВ «Бренд-Вік ЛТД»та ТОВ «Геотех»на суму 7819165,67 грн., в тому числі ПДВ 1545829,80 грн., за договорами, які суперечать п.п. 1, 2 ст. 215, п. 1, 5 ст. 203 ЦК України, тобто є нікчемними, а тому не створюють юридичних наслідків.

Вказані висновки контролюючого органу ґрунтуються на тому, що у контрагентів позивача відсутні адміністративно-господарські можливості на виконання господарських зобов'язань по укладених угодах та відсутні фактичні дії, спрямовані на виконання взятих на себе зобов'язань, що свідчить про відсутність наміру у названих товариств створення правових наслідків, які обумовлювалися цими правочинами.

Аналізуючи наведені доводи, колегія суддів зважає на таке.

За правилами п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Частинами 1-3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як убачається із матеріалів справи, протягом періоду, що перевірявся суб'єктом владних повноважень, між позивачем та ТОВ «Дослідно-будівельний центр нафтової галузі», ТОВ «Геотехнології», ТОВ «Бренд-Вік ЛТД»і ТОВ «Геотех»були укладені наступні договори:

№ ВД0757 субпідрядних робіт на створення (передачу) науково-технічної продукції від 01.02.2008 року;

№ ВД0856-00 на розроблення науково-технічної продукції від 01.09.2008 року;

№ ВД0855-00 на розроблення науково-технічної продукції від 01.09.2008 року;

№ ВД0889-00 на розроблення науково-технічної продукції від 26.05.2009 року;

№ ВД0890-00 на розроблення науково-технічної продукції від 28.05.2009 року;

№ ВД1001-00 на розроблення науково-технічної продукції від 25.05.2010 року;

№ ВД1003-00 на розроблення науково-технічної продукції від 25.05.2010 року;

№ ВД 1002-00 на розроблення науково-технічної продукції від 27.05.2010 року;

№ ВД 1008-00 на розроблення науково-технічної продукції від 02.06.2010 року.

На підтвердження реальності названих угод, позивачем надано копії актів здачі-приймання науково-технічної продукції. Проведення розрахунків за названими угодами підтверджується довідкою з банку та копією реєстру розрахункових документів по рахунку.

Покликання відповідача на те, що контрагенти позивача не мали об'єктивної можливості виконувати підписані договори з огляду на недостатність персоналу, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки положеннями договорів прямо передбачена можливість залучення виконавцем третіх осіб до їх виконання без отримання згоди замовника.

Аналізуючи висновки податкового органу щодо правомірності включення позивачем до податкового кредиту сум, на які виписано податкові накладні контрагентами позивача, колегія суддів приходить до наступного.

У відповідності до пп. 7.2.1, 7.2.6, 7.4.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 3 квітня 1997 року платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 вказаного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

За приписами п.п. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, судова колегія зауважує, що законодавцем визначено єдину підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податку податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених Законом України «Про податок на додану вартість», та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.

В матеріалах справи відсутні будь-які дані про те, що на момент надання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрований платником податку на додану вартість, а тому не мав права виписувати податкові накладні. Так само відповідачем під час перевірки не було встановлено невиконання контрагентами позивача покладеного на них обов'язку щодо сплати сум податку на додану вартість, включених до складу податкового кредиту позивача.

З огляду на викладене, судовою колегію не встановлено підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 жовтня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Пилипенко О.Є.

Шелест С.Б.