Ухвала суду № 28042708, 13.12.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-4840/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Пащенко К.С.

Суддя-доповідач: Мельничук В.П.

У Х В А Л А

Іменем України

"13" грудня 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.,

суддів: Грищенко Т.М., Мацедонської В.Е.,

при секретарі: Медведєвій А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу представника Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби -ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 травня 2012 року у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства «Спортивно-оздоровчий комплекс «Монітор»до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2012 року Приватне акціонерне товариство «Спортивно-оздоровчий комплекс «Монітор»звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень. Свої вимоги обґрунтовує тим, що зазначені податкові повідомлення-рішення, на його думку, прийнято відповідачем на підставі помилкового висновку акту перевірки про відсутність у позивача права на віднесення сум податку на додану вартість, сплаченого контрагентами, до податкового кредиту.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 жовтня 2012 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000312260 від 15.03.2012 року, прийняте Державною податковою інспекцією у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000322260 від 15.03.2012 року, прийняте Державною податковою інспекцією у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000302260 від 15.03.2012 року, прийняте Державною податковою інспекцією у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням представник Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби -ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позову.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржувану постанову суду першої інстанції -без змін з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 195 КАС України рішення суду першої інстанції підлягає перегляду в апеляційному порядку в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції було встановлено наступне.

ДПІ у Подільському районі міста Києва ДПС проведено невиїзну позапланову документальну перевірку ПАТ «СОК «Монітор»з питань правильності обчислення та повноти сплати до бюджету податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість по фінансово-господарським взаємовідносинам з TOB «Прайм-Аутдор»за період з 01.06.2010 року по 31.12.2011 року.

17.02.2012 року за результатами вказаної перевірки складено акт № 96/23-404/30437959, за змістом якого даною перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 7.2.3, пп. 7.2.6 п. 7.2. пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та, як наслідок, заниження податку на додану вартість у сумі 430000,00 грн., а також порушення позивачем пп. 1.32. ст. 1. пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5. пп. 11.2.1 п. 11.2 су 1 1, п. 16.4. п. 16.5 ст.16 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та як наслідок завищення від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток, в період, що перевірявся, у сумі 537500,00 грн.

15.03.2012 року на підставі акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0000312260, яким у зв'язку з порушенням пп. 7.2.3., пп. 7.2.6. п. 7.2., пп. 7.4.1., пп. 7.4.5. п. 7.4., пп. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 430000,00 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 107500,00 грн., а також повідомлення-рішення № 0000322260, яким у зв'язку з порушенням пп. 1.32, ст. 1. пп. 5.2.1. п. 5.2., пп. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5, пп. 11.2.1. п. 11.2. ст. 11, п. 16.4., п. 16.5. ст. 16 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 537500,00 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 134715,00 грн.

Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи даний позов суд першої інстанції виходив з того, що висновки відповідача є помилковими, оскільки реальність спірних господарських операцій позивача підтверджена відповідними належними доказами.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Судом першої інстанції було встановлено, що позивачем укладено договір купівлі-продажу з TOB «Прайм-Аутдор»№ 30/09-1 від 30.09.2010 року.

На підставі вказаного договору TOB «Прайм-Аутдор»надало позивачу відповідні послуги на загальну суму 2580000,00 грн. (в тому числі ПДВ у розмірі 430000 грн.), що підтверджується належним чином оформленими платіжними дорученнями № 16317 від 24.03.2011 року, № 16325 від 25.03.2011 року, № 16335 від 28.03.2011 року, № 16337 від 29.03.2011 року, видатковою накладною № РН-0000016 від 30.09.2010 року та податковою накладною № 16 від 30.09.2010 року.

При цьому підставою для висновку відповідача про заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість у розмірі 430000,00 грн. та з податку на прибуток у розмірі 537500,00 грн. стала встановлена податковим органом нікчемність вказаного договору внаслідок порушення кримінальної справи № 79-00227, в межах дослідчої перевірки по якій встановлено, що будучи засновником та перебуваючи на посаді директора TOB «Прайм-Аутдор»ОСОБА_3 не здійснював господарську діяльність підприємства, підписував господарські документи не розуміючи суті даних документів.

Згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин. якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави. Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При цьому колегія суддів зауважує, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Тому, для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі.

Правова позиція по даному питанню викладена Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 31.03.2011 року у справі № К-12509/08.

Судом першої інстанції було встановлено, що зобов'язання за договором між ПАТ «СОК «Монітор»та TOB «Прайм Аутдор»виконувались сторонами у повному обсязі, що підтверджується належним чином оформленими видатковою накладною № РН-0000016 від 30.09.2010 року та податковою накладною № 16 від 30.09.2010 року, а також платіжними дорученнями та іншими документами, що підтверджують факт надання та оплати ПАТ «СОК «Монітор»товарів за договором № 30/09-1 від 30.09.2010, з метою виконання якого позивачем були укладений спірний договір з TOB «Прайм Аутдор».

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Судом першої інстанції було встановлено, що на момент підписання відповідного договору, платіжних доручень, видаткової накладної та податкової накладної юридична особа TOB «Прайм Аутдор»не була припинена, доказів існування вироків суду у кримінальних справах, якими б встановлювався факт фіктивного підприємництва, відповідачем не надано.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що договір між ПАТ «СОК «Монітор»та TOB «Прайм Аутдор»було укладено з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності, наявність у ПАТ «СОК «Монітор». TOB «Прайм Аутдор»умислу на укладення вказаного договору з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, відповідачем не доведено, натомість судом встановлено факт здійснення відповідних господарських операцій, а тому вказаний правочин не може розглядатись як нікчемний з мотивів їх завідомої суперечності інтересам держави і суспільства відповідно до ст. 228 ЦК України.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит -сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а у разі імпорту робіт (послуг) -актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

При цьому в пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків із використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у Законі України «Про податок на додану вартість» передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Відповідно до змісту пп. 7.2.3 та 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно з п. 9.8 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість" реєстрація платника податку на додану вартість діє до дати її анулювання.

Відповідно до п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 165 від 30.05.1997 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 року за № 233/2037 податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Судом першої інстанції було встановлено, що сума ПДВ у розмірі 430000,00 грн. була віднесена позивачем до складу податкового кредиту на підставі податкової накладної, виписаної TOB «Прайм Аутдор». На момент складання вказаної податкової накладної TOB «Прайм Аутдор»було зареєстрованим платником податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства, з урахуванням чого суд приходить до висновку про наявність у нього права на складання податкової накладної.

Отже, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що сума податку на додану вартість у розмірі 430000,00 грн. віднесена ПАТ «СОК «Монітор»до податкового кредиту, підтверджується податковою накладною, оформленою відповідно до вимог ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 165 від 30.05.1997 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 року за № 233/2037.

Враховуючи викладене, викладений в акті перевірки висновок ДПІ у Подільському районі м. Києва про порушення ПАТ «СОК «Монітор» пп. 7.2.3. пп. 7.2.6. п. 7.2, пп. 7.4.1. пп. 7.4.5. п. 7.4, пп. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»є необґрунтованим та таким, що не відповідає дійсним обставинами справи, а прийняте на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення № 0000312260 року від 15.03.2012 року -неправомірним.

Крім того, відповідно до ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно з п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу -сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно з пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Враховуючи, що витрати ПАТ «СОК «Монітор»за договором з TOB «Прайм Аутдор»підтверджуються належним чином оформленими первинними документами, колегія суддів вважає безпідставним та необґрунтованим висновок акту перевірки про порушення позивачем пп. 1.32, ст. 1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11. п. 16.4, п. 16.5 ст. 16 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а прийняте на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення № 0000322260 від 15.03.2012 року -неправомірним.

Також судом першої інстанції було встановлено, що, крім зазначених вище висновків, відповідач в акті перевірки також зазначив про порушення позивачем пп. пп. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України та заниження податку на додану вартість на загальну суму 76833,12 грн, у зв'язку з чим було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000302260, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 76833,12 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 19208,28 грн.

З огляду на зазначене колегія суддів зауважує наступне.

Позивачем з TOB «А.НЕТ»укладено договір поставки № 170811 від 17.08.2011

року, на підставі якого TOB «А.НЕТ»надано позивачу відповідні послуги, зокрема, на суму 460998,75 грн., що підтверджується належним чином оформленими видатковою накладною

№ 24/10 від 24.10.2011 року, специфікацією № 1 до договору № 170811 від 17.08.2011 року та

податковою накладною № 30 від 21.09.2011 року.

Підставою для висновку відповідача про заниження ПАТ «СОК «Монітор»податкових зобов'язань з податку на додану вартість на 76833,13 грн. стала встановлена ним нікчемність правочину між ПАТ «СОК «Монітор»та TOB «А.НЕТ»внаслідок надходження до податкового органу висновку від ГВПМ у Шевченківському районі м. Києва щодо наявності ознак фіктивності та відсутності факту реального здійснення господарської діяльності TOB «А.НЕТ», а також те, що TOB «А.НЕТ»не мало можливості фактично здійснювати господарські операції у зв'язку з тим, що в нього відсутнє майно та інші матеріальні ресурси тощо.

При цьому судом першої інстанції було встановлено, що зобов'язання за договорами між ПАТ «СОК «Монітор»та TOB «А.НЕТ»виконувались сторонами у повному обсязі, що підтверджується належним чином оформленими видатковою накладною № 24/10 від 24.10.2011 року та податковою накладною № 30 від 21.09.2011 року, специфікацією № 1 до договору № 170811 від 17.08.2011 року та договором поставки № 170811 від 17.08.2011 року, з метою виконання яких здійснювались спірні господарські операції між ПАТ «СОК «Монітор» та TOB «А.НЕТ».

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Судом першої інстанції було встановлено, що на момент підписання відповідного договору та документів, що підтверджують реальність його виконання, юридична особа TOB «А.НЕТ»не була припинена.

З огляду на зазначене вище колегія суддів вважає правильним критичне сприйняття судом першої інстанції посилання відповідача на результати перевірки TOB «А.НЕТ», зроблені на підставі висновку ЕВПМ ДПІ у Шевченківському районі м. Києва, оскільки факти вчинення злочину, в тому числі у вигляді фіктивного підприємництва та ухилення від сплати податків, можуть встановлюватись виключно відповідним рішенням суду, а доказів існування вироку у кримінальній справі, який відповідно до ч. 4 ст. 72 КАС України був би обов'язковий для суду під час розгляду даної адміністративної справи, відповідачем не надано; порушення контрагентами позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про безтоварність відповідних господарських операцій; відповідачем всупереч ч. 2 ст. 71 КАС України не надано доказів на підтвердження існування вказаних обставин.

Отже, договір між ПАТ «СОК «Монітор»та TOB «А.НЕТ»був укладений з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності, наявність у ПАТ «СОК «Монітор»та TOB «А.НЕТ»умислу на укладення вказаного договору з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, відповідачем не доведено, при цьому судом встановлено факт здійснення відповідних господарських операцій, а тому вказаний правочин не може розглядатись як нікчемний з мотивів їх завідомої суперечності інтересам держави і суспільства відповідно до ст. 228 ЦК України.

Водночас, відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит -сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктам 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

При цьому в п. 187.1 ст. 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у ПК України передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку -покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Відповідно до змісту п.п. 201.4. та 201.8 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно з п. 184.1 ст. 184 ПК України реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

Відповідно до п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 969 від 21.12.2010 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29.12.2010 року за № 1401/18696, податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Судом першої інстанції було встановлено, що на момент складання відповідної податкової накладної TOB «А.НЕТ»було зареєстроване в якості платника податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства, з рахуванням чого мало право на складання податкових накладних.

Таким чином колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що сума податку на додану вартість у розмірі 76833,12 грн., що віднесена ПАТ «СОК «Монітор»до податкового кредиту на підставі господарських операцій з TOB «А.НЕТ», підтверджується податковою накладною, оформленою відповідно до вимог ст. 201 ПК України та Порядку заповнення податкової накладної.

Враховуючи викладене, формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі виписаної TOB «А.НЕТ»податкової накладної є правомірним та повністю відповідає вимогам чинного законодавства.

Відтак, викладений в акті перевірки висновок не відповідає дійсним обставинами справи, а прийняте на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення № 0000302260 від 15.03.2012 року є неправомірним.

Правова позиція по даному питанню висловлена в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 щодо принципу персональної податкової відповідальності в спорах про податок на додану вартість та принципу добросовісності платника податків, якими визначено, що сама по собі несплата податку продавцем (серед іншого й внаслідок ухилення від сплати) у разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування. Відповідальна за сплату податку на додану вартість особа, що формує дані податкового обліку з цього податку, а не контрагент такої особи. Якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції реальні та відповідають дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Не будуть підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни з боку його контрагентів, припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість, припинення юридичної особи.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, а тому вона задоволенню не підлягає.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим -ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 2, 159, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби -ОСОБА_2 -залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 травня 2012 року -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Мельничук В.П.

Судді: Грищенко Т.М.

Мацедонська В.Е.