Ухвала суду № 28031476, 06.12.2012, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 грудня 2012 р.Справа № 2-а-3806/11/2170

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Морська Г.М.

Одеський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

судді-доповідача - Косцової І.П.

суддів - Турецької І.О.

- Стас Л.В.

за участю секретаря - Заболотної Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2011 року у справі за адміністративним позовом ТОВ «Херсонський електромеханічний завод»до Державної податкової інспекції у м. Херсоні про скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «Херсонський електромеханічний завод»звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Херсоні від 17.06.2011 року №0001850700, яким Товариству зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 201 965 грн. та №0001870700, яким товариству зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ в розмірі 201 965,33 грн. за порушення п.п.200.1, 200.3, 200.4 ст.200 ПК України.

В обґрунтування позову зазначено, що висновок податкового органу про нікчемність правочинів, укладених позивачем з його контрагентами -ТОВ «ТБ Молдавкабель», ТОВ «Інкомбуд плюс», ПП «РТС - сталь»та безпідставне віднесення товариством до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за цими операціями, не ґрунтується на законі та суперечить фактичним обставинам справи.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2011 року позов задоволено в повному обсязі.

В апеляційній скарзі Державна податкова інспекція у м. Херсоні, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції у справі з'ясовано, що підставою для прийняття відповідачем податкових повідомлень-рішень, які є предметом оскарження, став акт Державної податкової інспекції у м. Херсоні від 10.06.202011 року № 0982/07-0/00901631 про результати позапланової виїзної документальної перевірки з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за березень 2011 року та у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних податкових періодів за квітень 2011 року.

Перевіркою встановлено порушення ст.198, п.п.200.1, 200.3, 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, а саме, завищено суму податкового кредиту на 194 033,33 грн., що призвело до завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту та завищення суми бюджетного відшкодування ПДВ у березні 2011 року.

Крім цього, за висновками акту перевірки, товариством порушено п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України , внаслідок чого завищено податковий кредит березня 2011 року на суму 7932,17 грн.

Суть порушення, на думку податкового органу, полягала у тому, що за висновками акту про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «Торгівельний Будинок Молдавкабель»з питань правомірності нарахування сум податку на додану вартість за лютий 2011 року, отриманого від ДПІ у Овідіопольському районі Одеської області правочин, укладений між ТОВ «Торгівельний Будинок Молдавкабель»та ТОВ «Херсонський електромеханічний завод», є нікчемним. Про нікчемність цього правочину, на думку податкового органу, свідчать ти обставини, що контрагент позивача -ТОВ «ТБ Молдавкабель»не відобразило у своїй податковій звітності операції з продажу та оплати товарів (послуг) ТОВ «Херсонський електромеханічний завод», у цього Товариств відсутні необхідні умови для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського та технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів.

Крім цього, ТОВ «Херсонський електромеханічний завод»до податкового кредиту податкової декларації з ПДВ за березень 2011 року включені суми ПДВ по постачальникам ТОВ Інкомбуд плюс»на суму 7115,50 грн. та ПП «РТС-сталь»в сумі 816,67 грн., які, за результатами автоматизованого співставлення податкового кредиту та податкових зобов'язань в розрізі контрагентів, відсутні за місцемзнахоження, декларацію з ПДВ цих контрагентів визнано недійсною, свідоцтво платника ПДВ ПП «РТС-сталь»анульовано 10.03.2011 року.

Зазначені обставини, за висновком відповідача, свідчать про безпідставне включення позивачем до складу податкового кредиту за березень 2011 року сум ПДВ по господарським операціям з контрагентами позивача ТОВ «ТБ Молдавкабель», ТОВ «Інкомбуд плюс», ПП «РТС -сталь».

За наслідками перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 17.06.2011 року №0001850700, яким Товариству зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 201 965 грн., та №0001870700, яким товариству зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ на 201 965,33 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено жодного фактичного порушення позивачем вимог податкового законодавства, які позбавляло б позивача права на формування податкового кредиту та права на заявлення до відшкодування від'ємного значення з податку на додану вартість. Натомість позивачем в ході судового розгляду надано та досліджено судом всі первинні бухгалтерські документи, які підтверджують реальність здійснених операцій.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для зменшення сум бюджетного відшкодування та розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість через недекларування відповідних сум податкових зобов'язань контрагентами позивача, оскільки зазначені доводи суперечать практиці Європейського суду з прав людини.

Так, відповідно в п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес» проти Болгарії від 22 січня 2009 року судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами.

Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань. Такі вимоги, відповідно до зазначеного рішення Європейського суду з прав людини є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Також, колегія судів погоджується з висновками суду першої інстанції, який відхилив доводи відповідача з приводу нікчемності угод, укладених позивачем з ТОВ «Торгівельний Будинок Молдавкабель», ТОВ Інкомбуд плюс»та ПП «РТС-сталь», враховуючи наступне.

Викладені в акті перевірки висновки про порушення позивачем вимог ст. ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки Податковий кодекс України та Закон України «Про державну податкову службу в Україні»не надають податковим органам повноважень на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначається Законом України «Про державну податкову службу в Україні»та Податковим кодексом України. Зазначені нормативно-правові акти не містили і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства та повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України.

Відповідно ст. 228 ЦК України (в редакції, що діяла з 01.01.2011 року) правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін -в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне -з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Тобто, законодавець з 01.01.2011 року виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Таким чином, повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до компетенції судових органів.

Крім того, відповідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України обов'язково має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. При цьому, доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять наявність обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України.

Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте, за приписами ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Між тим, відповідач не наведено посилань на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, відповідач невірно застосовує норми чинного законодавства України в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів.

Беручи до уваги викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо підтвердження неправомірності дій податкового органу щодо прийняття ним податкових повідомлень-рішень від 17.06.2011 року №0001850700 та №0001870700.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідачем не підтверджено правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення, судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів не знаходить підстав, які б могли б призвести до скасування оскаржуваного рішення.

Таким чином ухвалене по справі судове рішення першої інстанції є законним і обґрунтованим, а зазначена позиція скаржника є помилковою. Відповідно судове рішення першої інстанції скасуванню не підлягає, як таке, що прийняте за вичерпних юридичних висновків при правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст.195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1. ч.1 ст.205, ст.ст. 206, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні - залишити без задоволення.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2011 року у справі за адміністративним позовом ТОВ «Херсонський електромеханічний завод»до Державної податкової інспекції у м. Херсоні про скасування податкових повідомлень -рішень -залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня виготовлення повного тексту.

Суддя - доповідач: І.П. Косцова

Судді: І.О. Турецька

Л.В.Стас.