Ухвала суду № 28031473, 06.12.2012, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 грудня 2012 р.Справа № 2-а-4382/11/1470

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Брагар В. С.

Одеський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

судді-доповідача - Косцової І.П.

суддів - Турецької І.О.

- Стас Л.В.

за участю секретаря - Заболотної Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції в Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2011 року у справі за адміністративним позовом ПП «Южноукраїнський комбінат харчування»до Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції в Миколаївській області про скасування податкового повідомлення - рішення, -

В С Т А Н О В И В:

ПП «Южноукраїнський комбінат харчування»звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило скасувати податкове повідомлення - рішення Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції в Миколаївській області від 28.04.2011 року №0000242301, яким Товариству визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 193 230 грн. та нараховані штрафні санкції в розмірі 48 307,50 грн. за порушення п.п.7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

В обґрунтування позову зазначено, що висновок податкового органу про нікчемність правочинів, укладених позивачем з його контрагентом -ТОВ «Промторг-Юг»та безпідставне віднесення товариством до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за цими операціями, не ґрунтується на законі та суперечить фактичним обставинам справи.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2011 року позов задоволено в повному обсязі.

В апеляційній скарзі Южноукраїнська об'єднана державна податкова інспекція в Миколаївській області, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції у справі з'ясовано, що підставою для прийняття відповідачем податкового повідомлення - рішення, яке є предметом оскарження, став акт Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції в Миколаївській області від 13.04.202011 року №47/23-01/36230520 про результати документальної невиїзної перевірки ПП«Южноукраїнський комбінат харчування»щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з ТОВ «Промторг-Юг»за період серпень-грудень 2010 року.

Перевіркою встановлено порушення п.п.7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме, завищено суму податкового кредиту на 193 229,6 грн., що призвело до заниження ПДВ у вересні, листопаді, грудні 2010 року.

Крім цього, за висновками акту перевірки, товариством порушено ст.ст.203, 215,228,662,655,656 ЦК України в частині недодержання вимог чинного законодавства при укладенні правочинів, які не спрямовані на настання правових наслідків, що обумовлені ними.

За наслідками перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 28.04.2011 року №0000242301, яким Товариству визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 193 230 грн. та нараховано штрафні санкції в розмірі 48 307,50 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено жодного фактичного порушення позивачем вимог податкового законодавства, які позбавляло б позивача права на формування податкового кредиту. Натомість позивачем в ході судового розгляду надано та досліджено судом всі первинні бухгалтерські документи, які підтверджують реальність здійснених операцій.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, вважає його правильним та обґрунтованим, при цьому зазначає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3,5,6 статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

У відповідності зі статтею 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Крім того, відповідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України обов'язково має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. При цьому, доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять наявність обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України.

Колегія суддів вважає, що викладені в акті перевірки висновки про порушення позивачем вимог ст. ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки Податковий кодекс України та Закон України «Про державну податкову службу в Україні»не надають податковим органам повноважень на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначається Законом України «Про державну податкову службу в Україні»та Податковим кодексом України. Зазначені нормативно-правові акти не містили і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства та повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України.

Тобто, законодавець з 01.01.2011 року виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Таким чином, повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до компетенції судових органів.

Згідно висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними.

Проте, за приписами ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Між тим, відповідач не наведено посилань на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, відповідач невірно застосовує норми чинного законодавства України в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів.

В свою чергу, як вірно встановлено судом першої інстанції, реальність господарських операцій за укладеними договорами повною мірою підтверджена позивачем шляхом надання самих договорів, а також первинних документів, тобто документів, що містять відомості про усі господарські операції та підтверджують їх здійснення, а саме: видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні та інші документі, які містяться в матеріалах справи.

За правилами частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Між тим відповідачем не доведено у процесуально визначений спосіб з використанням належних та допустимих доказів правомірність прийнятого ним податкового повідомлення-рішення.

Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити, оскільки рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи апеляційної скарги висновок суду не спростовують, підстави для скасування оскаржуваного судового рішення відсутні.

Керуючись ст.ст.195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1. ч.1 ст.205, ст.ст. 206, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції в Миколаївській області - залишити без задоволення.

ПостановуМиколаївського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2011 року у справі за адміністративним позовом ПП «Южноукраїнський комбінат харчування»до Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції в Миколаївській області про скасування податкового повідомлення - рішення -залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня виготовлення повного тексту.

Суддя - доповідач: І.П. Косцова

Судді: І.О. Турецька

Л.В.Стас.