Ухвала суду № 28030276, 06.12.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" грудня 2012 р. м. Київ К/9991/32236/12

Вищий адміністративний суд України у складі:

суддівОстровича С.Е., Степашка О.І. Федорова М.О.секретаря судового засідання Волошина В.М.,

представники позивача Завальська С. В., Зайцев В. С.

представник відповідача Заверуха Г. В.

розглянувши касаційні скарги Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції в Київській області Державної податкової служби та Приватного підприємства "Градобудсервіс" на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2012 року у справі за позовом Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції в Київській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноінвест С-ЛТД", Приватного підприємства "Градобудсервіс" про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИЛА:

Білоцерківська об'єднана державна податкова інспекція в Київській області (далі -Білоцерківська ОДПІ) звернулась до суду з позовом до ТОВ "Техноінвест С-ЛТД" (далі -ТОВ "Техноінвест С-ЛТД") та Приватного підприємства "Градобудсервіс" (далі - ПП "Градобудсервіс") в якому просило стягнути кошти.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2011 року у задоволені позову Білоцерківської ОДПІ відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2012 року апеляційну скаргу Білоцерківської ОДПІ задоволено частково. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2011 року скасовано. У задоволені позову Білоцерківської ОДПІ відмовлено, але з інших підстав.

Не погодившись з рішеннями суду першої та апеляційної інстанції Білоцерківська ОДПІ та ПП "Градобудсервіс" подали касаційні скарги

Білоцерківська ОДПІ просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2012 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Білоцерківської ОДПІ.

ПП "Градобудсервіс" просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2012 року та залишити в силі постанову Київського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2011 року.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, що Білоцерківською ОДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП «Градобудсервіс»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2003 року по 30.09.2010 року., про що складено акт №166/23-011/00951770 від 05.04.2011 року.

Вказаним актом перевірки зафіксовано порушення ПП «Градобудсервіс»п.п 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п.п 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, п.п 5.2.5 п. 5.2 ст. 5, п.п 5.6.1 п. 5.6 ст. 5, п.п 5.7.1 п. 5.7 ст. 5, абз. 4 п.п 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п. 10.1 ст. 10, п.п 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 року №334/94-ВР, в результаті чого занижено податок на прибуток у періоді, що перевірявся, на суму 787876 грн., занижено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2009 рік на суму 21159 грн., за 3 квартали 2010 року на суму 5769 грн.; та п.п. 7.4.5 п. 7.4, п. 10.1 ст. 10 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 №168/97-ВР, в результаті чого занижено ПДВ всього на суму 598726 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 16.06.2008 року між ПП «Градобудсервіс»(Замовник) та ТОВ «Техноінвест С-ЛТД»(Підрядник) було укладено договір підряду №ТС-08/06-14 про виконання будівельно-оздоблювальних робіт.

На виконання умов договору підряду №ТС-08/06-14 про виконання будівельно-оздоблювальних робіт від 16.06.2008 року ПП «Градобудсервіс»відображено у бухгалтерському та податковому обліку придбання у ТОВ «Техноінвест С-ЛТД»підрядних робіт з будівництва, про що складено акти виконаних підрядних робіт, та складено податкові накладні на загальну суму 3592354,80 грн., в тому числі ПДВ 598725,80 грн.

Суд апеляційної інстанції дослідив докази, які наявні у матеріалах справи, та зробив вірний висновок про наявність ознак недійсного правочину, вчиненого між даними контрагентами.

Крім того, суди попередніх інстанцій вірно зазначили, що порядок визнання правочину недійсним регулюється Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України.

Частиною 1 ст. 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України визначено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Статтею 203 Цивільного Кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, тобто зазначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Відповідно до «Методичних рекомендацій органів ДПС по руйнуванню схем ухилення від оподаткування та формування доказової бази у справах про стягнення коштів, отриманих за нікчемними угодами»(лист ДПА України від 03.02.2009 року №2112/7/10-1017), за змістом ч. 1 ст. 228 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Частиною 3 ст. 228 ЦК України визначено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Статтею 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 3 ст. 215 ЦК України зазначено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Ст. 234 ЦК України визначено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Крім того, судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що органи державної податкової служби можуть у судовому порядку на підставі ч. 3 ст. 228 ЦК України чи ст. 207 ГК України доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань), що, на їх думку, укладені платниками податку з метою, яка завідомо суперечна інтересам держави та суспільства і полягає в ухиленні від оподаткування.

Суд апеляційної інстанції прийшов до правильного висновку, що податковим органом не вірно обраний спосіб захисту порушених прав, зокрема, податковим органом не ставиться питання про визнання правочину недійсним, проте, ознаки фіктивності укладеного між ПП «Градбудсервіс»та ТОВ «Техноінвест С-ЛТД»правочину безпосередньо вбачаються з матеріалів справи, що є підставою для визнання такого правочину недійсним.

Частиною 1 ст. 208 Господарського кодексу України зазначено, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін у разі виконання зобов'язання обома сторонами в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наслідком визнання правочину недійсним, як підстави фінансово-правової відповідальності є стягнення в доход держави коштів за рішенням суду, який за своєю природою є заходом державного примусу, що застосовується до порушників.

Основною групою заходів державного примусу, які застосовують до суб'єктів фінансового права у випадку вчинення протиправних діянь, є юридичні санкції передбачені нормою права заходи державного примусу, які застосовуються залежно від виду юридичної відповідальності, що покладається на суб'єктів правовідносин. За галузевою належністю вони поділяються на фінансово-правові санкції та санкції інших галузей права.

Штрафні (фінансово-правові санкції), встановлені законодавчими актами не з питань оподаткування, за своєю суттю є адміністративно-господарськими санкціями, які за визначенням ч. 1 ст. 238 Господарського кодексу України можуть бути застосовані до суб'єктів господарювання уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності як заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідації його наслідків.

Такі санкції органами державної податкової служби можуть застосовуватись до суб'єктів господарювання протягом строків, встановлених ст. 250 Господарського кодексу України.

Статтею 250 Господарського кодексу України встановлено обмеження строків застосування адміністративно-господарськими санкцій, зокрема, адміністративно-господарськими санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяці з дня виявлення порушення, але не пізніше як через рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Судом апеляційної інстанції вірно звернено увагу, що позовні вимоги про стягнення коштів, отримані за недійсним правочином, у розмірі 3592354,00 гривень, податковий орган звернувся до суду лише 09.08.2011 року, тобто поза межами, передбаченого ст. 250 ГК України, граничного річного строку з дня вчинення правопорушення.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що підстав для застосування санкцій, передбачених ст. 208 ГК України, не має, а тому, у задоволенні адміністративного позову належить відмовити.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки рішення суду апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційні скарги Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції в Київській області Державної податкової служби та Приватного підприємства "Градобудсервіс" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2012 року -без змін.

Ухвала є остаточною, проте може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді С.Е. Острович О. І. Степашко М. О. Федоров