Рішення № 28009040, 06.12.2012, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

06.12.2012

Справа № 0418/3202/2012

2/0418/1933/2012

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2012 року Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого -судді Маймур Ф.Ф.,

при секретарі -Авраменко А.М.,

за участю: позивача - ОСОБА_1,

представника позивача -ОСОБА_2,

представника відповідача -Мозгової Л.В.,

представника третьої особи -ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Українські національні інформаційні системи», треті особи -Публічне акціонерне товариство «Банк Кредит Дніпро», ОСОБА_6, про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

06 березня 2012 року до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська звернувся позивач через свого представника із позовом до ТОВ «НВФ «УНІС»про стягнення заборгованості, в обґрунтування якого послався на те, 01 вересня 2010 року між відповідачем та ПАТ «Банк Кредит Дніпро»було укладено кредитний договір №010910-КЛТ, за яким вказане товариство отримало кредит, зобов'язавшись його повернути в порядку та на умовах, визначених договором. Виконання кредитного зобов'язання було забезпечено договорами застави майнових прав №01910-М від 12 жовтня 2010 року, №121010-М від 01 вересня 2010 року, укладеними між позивачем та ПАТ «Банк Кредит Дніпро». Позивач, посилаючись на виконання ним замість відповідача кредитного зобов'язання останнього шляхом погашення боргу в розмірі 315565,07 гривень, просив суд стягнути з відповідача дану суму боргу на підставі ст.556 ЦК України. Судові витрати позивач просив покласти на відповідача (а.с.77-79).

В ході розгляду зазначеної справи за заявою представника відповідача до участі у справі в якості третьої особи було залучено ПАТ «Банк Кредит Дніпро»(а.с.132-133, 137).

08 травня 2012 року позивач звернувся до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська із позовною заявою до ТОВ «НВФ «УНІС»про стягнення заборгованості, в обґрунтування якого з урахуванням подальшого уточнення позову послався на те, що 01 січня 2010 року між відповідачем та ПАТ «Банк Кредит Дніпро»було укладено кредитний договір №011210-КЛВ, за яким відповідач отримав кредит, зобов'язавшись його повернути в порядку та на умовах, визначених договором. Виконання кредитного зобов'язання було забезпечено договором застави майнових прав №011210-М, укладеним між ОСОБА_6, як заставодавцем, та ПАТ «Банк Кредит Дніпро». 26 липня 2011 року ОСОБА_6 на вимогу банку було погашено заборгованість відповідача за кредитним договором в розмірі 112149,89 гривень, а 14 березня 2012 року між ОСОБА_6 та позивачем укладено договір уступки права вимоги, за яким до позивача перейшли усі права нового кредитора, які ОСОБА_6 набув після виконання за відповідача його кредитного зобов'язання. На підставі викладеного позивач просив суд стягнути з відповідача зазначену сум заборгованості, а також покласти на відповідача судові витрати у справі (а.с.2-3, 43-45).

В ході розгляду даної справи судом за к клопотанням представника відповідача до участі у справі в якості третіх осіб залучено ПАТ «Банк Кредит Дніпро»та ОСОБА_6 (а.с.52).

31 жовтня 2012 року ухвалою суду вищезазначені цивільні справи було об'єднано в одне провадження із присвоєнням єдиного номеру №0418/3202/2012 (а.с.138, 139).

В судовому засіданні позивач, його представник позовні вимоги підтримали, наполягали на їх задоволенні в повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечувала, посилаючись на відсутність для цього передбачених законом підстав, надала суду письмові заперечення проти позову, вказавши про неможливість застосування до спірних правовідносин положень ст.556 ч.2 ЦК України, на яку посилається позивач на підтвердження своїх вимог. Також представник відповідача вказала на безпідставність надання кредитів відповідачу на суму 205000 гривень за кредитним договором №011210-КЛВ, оскільки відповідні заяви-зобов'язання позичальника підписані невідомою та неуповноваженою особою (а.с.65-66).

Представник третьої особи ОСОБА_6 в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог не заперечував.

Тертя особа ПАТ «Банк Кредит Дніпро»в судове засідання свого представника не направила, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином.

Вислухавши пояснення учасників розгляду справи та дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного висновку з таких підстав.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

В судовому засіданні встановлено, що 01 вересня 2010 року між ПАТ «Банк Кредит Дніпро», як кредитодавцем, та відповідачем, як позичальником, укладено кредитний договір №010910-КЛТ, за умовами якого позичальник отримав кредит декількома траншами в загальному розмірі 300000 гривень, зобов'язавшись повернути кредит не пізніше 16 серпня 2011 року, сплативши проценти та інші обов'язкові платежі відповідно до умов договору та додаткових договорів до нього (а.с.80-89).

Виконання відповідачем, як позичальником, своїх зобов'язань за кредитним договором №010910-КЛТ від 01 вересня 2010 року було забезпечено в повному обсязі двома договорами застави майнових прав №010910-М від 01 вересня 2010 року та №121010-М від 12 жовтня 2010 року, укладеними між позивачем, як заставодавцем (майновим поручителем), та ПАТ «Банк Кредит Дніпро», як заставодержателем. Предметом застави виступили майнові права на отримання банківських вкладів в сумі 200000 гривень та 100000 гривень, що належали заставодавцю на праві власності та знаходились на депозитних рахунках в ПАТ «Банк Кредит Дніпро»(а.с.90-99).

11 липня 2011 року позивачем на виконання письмових вимог ПАТ «Банк Кредит Дніпро»від 15 червня 2011 року та від 05 липня 2011 року здійснено погашення заборгованості відповідача за кредитним договором №010910-КЛТ від 01 вересня 2010 року в повному обсязі -шляхом сплати кредитодавцю суми заборгованості в розмірі 315565,07 гривень, яка виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних кредитних зобов'язань (а.с.101-105, 175-177).

Листом від 21 липня 2011 року первісним кредитором ПАТ «Банк Кредит Дніпро»було повідомлено відповідача про виконання позивачем, як майновим поручителем, кредитного зобов'язання відповідача, а також про перехід в зв'язку із цим до позивача всіх прав ПАТ «Банк Кредит Дніпро», як кредитора, за кредитним договором №010910-КЛТ в частині отримання вказаної вище суми заборгованості (а.с.102).

Як вбачається за матеріалів справи та не заперечувалось сторонами під час судового розгляду, відповідачем сума зазначеної вище і погашеної позивачем кредитної заборгованості позивачу не сплачена.

Також судом встановлено, що 01 грудня 2010 року між ПАТ «Банк Кредит Дніпро», як кредитодавцем, та відповідачем, як позичальником, укладено кредитний договір №011210-КЛВ, за умовами якого кредитодавець зобов'язався надати позичальнику кредит шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії на загальну суму 500000 гривень, а позичальник, в свою чергу, зобов'язався повернути вказаний кредит не пізніше 16 травня 2011 року, сплативши 20,5% річних за користування кредитом та інші обов'язкові платежі (а.с.9-13).

Виконання відповідачем зазначених кредитних зобов'язань було забезпечено договором застави майнових прав №011210-М від 01 грудня 2010 року, укладеним між ПАТ «Банк Кредит Дніпро», як заставодержателем, та ОСОБА_6, як заставодавцем (майновим поручителем). Предметом застави виступили майнові права заставодавця на отримання банківського вкладу в сумі 225000 доларів США, який знаходився на депозитному рахунку ПАТ «Банк Кредит Дніпро»(а.с.4-7).

Встановлено, що внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань за кредитним договором №011210-КЛВ від 01 грудня 2010 року утворилась заборгованість, яку кредитодавець ПАТ «Банк Кредит Дніпро»своїми письмовими вимогами від 22 червня 2011 року, 05 липня 2011 року та від 21 липня 2011 року просив відповідача та ОСОБА_6 погасити, що було здійснено в повному обсязі 26 липня 2011 року ОСОБА_6 шляхом сплати кредитодавцю заборгованості в розмірі 112149,89 гривень (а.с.15-22, 25-32, 173, 174).

Листом від 01 березня 2012 року первісним кредитором ПАТ «Банк Кредит Дніпро»було повідомлено відповідача про виконання ОСОБА_6, як майновим поручителем, кредитного зобов'язання відповідача, а також про перехід в зв'язку із цим до ОСОБА_6 прав кредитора на суму виконаного зобов'язання відповідача (а.с.14).

Судом також встановлено, що 14 березня 2012 року між ОСОБА_6 та позивачем було укладено договір відступлення права вимоги, за умовами якого позивач набув від ОСОБА_6 права нового кредитора за кредитним договором №011210-КЛВ від 01 грудня 2010 року, а саме право вимоги до відповідача зі сплати кредитної заборгованості в сумі 112149,89 гривень (а.с.8). Дані обставини підтвердив в судовому засіданні і представник ОСОБА_6

Про укладення вказаного договору відступлення права вимоги від 14 березня 2012 року відповідача було повідомлено письмово із наданням копії зазначеного договору від 14 березня 2012 року та з одночасним пред'явленням вимоги про необхідність погашення відповідачем до 10 квітня 2012 року суми боргу в розмірі 112149,89 гривень на картковий рахунок позивача, що підтверджується матеріалами справи (а.с.23, 24).

Як вбачається за матеріалів справи та не заперечувалось сторонами під час судового розгляду, відповідачем сума зазначеної вище кредитної заборгованості позивачу сплачена не була.

Правовідносини, які виникли між сторонами у справі, окрім положень зазначених вище договорів, врегульовані нормами ЦК України, Закону України «Про заставу».

Так, відповідно до ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до норм ст.ст.11, 629 ЦК України підставами для виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договір, який є обов'язковим для виконання сторонами.

Нормою ст.1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Частиною 1 ст.530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За змістом ст.ст.546, 547, 572, 576, 583 ЦК України, ст.ст.1, 4, 11, 13 Закону України «Про заставу»виконання зобов'язання може забезпечуватись заставою. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Предметом застави можуть і майнові права. Сторонами договору застави (заставодавцем і заставодержателем) можуть бути і фізичні особи. Заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель).

Згідно ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок переведення ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем).

Відповідно до ст.ст.514, 516 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.16 ЦК України однією із форм судового захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов'язку в натурі.

Оцінюючи дослідженні в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд вважає їх належними, допустимими та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.

Аналізуючи встановлені судом на підставі таких доказів фактичні обставини в контексті викладених норм цивільного законодавства, суд приходить до висновку, що в судовому засіданні знайшли підтвердження факти укладення кредитних договорів №010910-КЛТ від 01 вересня 2010 року, №011210-М від 01 грудня 2010 року, свої кредитні зобов'язання за якими відповідач, як позичальник, не виконав, в зв'язку із чим виниклі за цими договорами суми заборгованості в розмірі 315565,07 гривень та 112149,89 гривень на вимогу первісного кредитора були погашені в повному обсязі позивачем та ОСОБА_6, як майновими поручителями за договорами застави майнових прав №010910-М від 01 вересня 2010 року, №121010-М від 12 жовтня 2010 року та №011210-М від 01 грудня 2010 року. Таким чином, вказані майнові поручителі набули прав нових кредиторів, зокрема права вимагати від відповідача сплати на їх користь зазначених сум заборгованостей. Приймаючи до уваги викладене та враховуючи, що ОСОБА_6 на підставі письмового договору від 14 березня 2012 року відступив свої права нового кредитора позивачу, позовні вимоги останнього щодо стягнення з відповідача зазначених сум заборгованостей є обґрунтованими, а відтак підлягають задоволенню в повному обсязі.

При цьому, суд критично ставиться та не приймає до уваги посилання представника відповідача на неможливість задоволення позову через відсутність для цього законних підстав, оскільки такі посилання повністю спростовуються встановленими судом та викладеними вище фактичними обставинами, а положення ст.512 ЦК України в контексті ст.ст.576, 583 ЦК України ст.ст.4, 11 Закону України «Про заставу»допускають можливість набуття заставодавцем (майновим поручителем) прав кредитора у зобов'язанні при виконанні таким заставодавцем (майновим поручителем) обов'язку боржника.

Також суд не може погодитись із твердженнями представника відповідача про безпідставність отримання відповідачем кредитів на суму 205000 гривень за кредитним договором №011210-КЛВ. Позиція суду з цього приводу ґрунтується на тому, що подані для отримання такого кредиту заяви-зобов'язання позичальника містять підписи керівника та головного бухгалтера відповідача, а також відбиток печатки відповідача (а.с.27, 28). Оскільки ж представником відповідача не подано суду жодних належних та допустимих доказів недійсності таких заяв, внаслідок їх підпису неуповноваженими особами тощо, суд може розцінювати такі твердження представника відповідача лише як припущення та домисли, на яких у відповідності до ст.60 ч.4 ЦПК України не може ґрунтувати своє рішення.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд на підставі ст.88 ЦПК України, враховуючи результат вирішення справи, вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача понесені ним при зверненні до суду судові витрати в розмірі 4277,17 гривні (а.с.1, 76).

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.11, 15, 16, 512, 514, 516, 526, 530, 546, 547, 572, 576, 583, 610, 629, 1054 ЦК України, ст.ст.1, 4, 11, 13 Закону України «Про заставу», ст.ст.10, 11, 57-60, 64, 88, 208, 209, 212-215, 218, 223 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Українські національні інформаційні системи»(ЄДРПОУ 32614261) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) заборгованість в сумі 427714,96 гривень та в рахунок відшкодування судових витрат 4277,14 гривень, а всього -431992,1 гривень.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.223 ЦПК України.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Дніпропетровської області протягом 10 днів з дня проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги через Кіровський районний суд м. Дніпропетровська.

Суддя Ф.Ф. Маймур