Ухвала суду № 28007792, 29.11.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2012 р.Справа № 2а-6225/12/2070

Колегія суддів у складі:

Головуючий суддя Водолажська Н.С.,

Суддя Філатов Ю.М., Суддя Тацій Л.В.

при секретарі Букар Х.М.

за участю:

представника позивача -Єрьоміна О.Ю.

представника відповідача -Корнієвський О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.07.2012р. по справі № 2а-6225/12/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІР СОМ»

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ТОВ COM», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби № 0001172305 від 01.02.12 р. про збільшення грошового зобов'язання по ПДВ в сумі 1288333,0 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 223334,0 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 19.07.12 р. по справі № 2а-6225/12/2070 позов був задоволений в повному обсязі.

Відповідач не погодився з судовим рішенням і подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.07.12 р. по справі № 2а-6225/12/2070 та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального законодавства з мотивів, наведених в апеляційній скарзі.

Позивач подав письмові заперечення на апеляційну скаргу, де наполягає на законності судового рішення, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду, дослідивши доводи апеляційної скарги, заперечення на неї та пояснення представників сторін в судовому засіданні, колегія суддів дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції було встановлено, що підставою для прийняття оскарженого податкового повідомлення-рішення є акт № 192/2305/32338465 від 23.01.12 р. позапланової документальної невиїзної перевірки підприємства позивача з питань перевірки відомостей щодо взаємовідносин з ТОВ «Южспецатоменергомонтаж»(код ЄДРПОУ 33010817); ТОВ «Трубопласт Україна»(код ЄДРПОУ 37189531) та ТОВ «Будівництво пан Україна»(код ЄДРПОУ 34859292), їх реальності та повноти відображення в обліку за період квітень-жовтень 2011 р., в якому відображені порушення платником податків вимог п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 ПК України, які призвели до занижено ПДВ у квітні 2011 р. на 216667,0 грн., у травні 2011 р. на 541667,0 грн., у червні 2011 р. на 83333,0 грн., у липні 2011 р. на 233333,0 грн., у серпні 2011 р. на 163333,0 грн., у жовтні 2011 р. на 50000,0 грн.

За даними перевіряючих виявлені порушення пов'язані з безпідставним формуванням податкового кредиту по ПДВ по операціям з ТОВ «Трубопласт Україна», ТОВ «Южспецатоменергомонтаж»та ТОВ «Будівництво пан Україна», оскільки стосовно цих підприємств перевірками, проведеними ДПІ Дзержинського району м. Харкова, була встановлена неможливість здійснення фінансово-господарських операцій, порушення ними ч. 1 ст. 203, ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України, відсутність достатньої кількості фізичних, технічних та технологічних можливостей для ведення господарської діяльності, відсутність основних фондів, в т.ч., автотранспортних засобів, відсутність за юридичною адресою.

З наявної у відповідача інформацією ТОВ «Южспецатоменергомонтаж»був зроблений висновок про неможливість ведення ним господарської діяльності, дані податкової звітності не підтверджені документально, відсутній об'єкт оподаткування ПДВ, оскільки підприємством не були надані документи по операціям з його контрагентами, що свідчить про розумних економічних та інших причин (ділової мети) проведення операцій купівлі-продажу.

Стосовно ТОВ «Трубопласт Україна»у відповідача була інформація про те, що директор підприємства гр. ОСОБА_3 особисто займається складанням документації податкового та бухгалтерського обліку, всі документи та печатка підприємства знаходяться у нього, на підприємстві працюють 16 працівників, що є свідченням того, що підприємство мало на меті не здійснення підприємницької діяльності, а створення за винагороду підприємствам контрагентам правих наслідків у вигляді отримання податкової вигоди.

Слід відмітити, що ні в акті перевірки, ні в подальших документах та поясненнях відповідач не вказує яким чином особисте ведення бухгалтерського обліку керівником підприємства свідчить про протиправність мети підприємства або його директора.

З інформації, яка була в наявності у відповідача, ТОВ «Будівництво пан Україна»здійснювало фіктивну діяльність, проте не вказано в чому ця діяльність полягала, як і ким встановлена її фіктивність.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції навів зміст п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198, п. 44.1 ст. 44, п. 138.2 ст. 138, п. 139.1.9 ст. 139, п. 200.1 ст. 200 ПК України, ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", і вказав на те, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Крім того, на відміну від перевіряючих, суд першої інстанції дослідив укладені позивачем з вищевказаними контрагентами договори: з ТОВ «Трубопласт Україна»№ 50 від 01.04.11 р., предметом якого є поставка товару, асортимент, кількість та ціна якого вказується у видаткових накладних; з ТОВ «Южспецатоменергомонтаж»№ 89 від 01.07.11 р., предметом якого є поставка товару, асортимент, кількість та ціна якого зазначаються у видаткових накладних; з ТОВ «Будівництво Пан-України»№ 90 від 01.09.11 р., предметом якого також є поставка товарів, кількість та ціна якого зазначаються у видаткових накладних.

Також судом першої інстанції були залучені до матеріалів справи та досліджені видаткові, податкові накладні, ТТН (на підтвердження транспортування вантажів), платіжні документи про здійснення оплати за поставлений товар (перелік документів наведений в судовому рішенні). Наявність вказаних документів на час проведення перевірки та їх належне оформлення відповідачем не заперечувалося. Також не заперечувалося того, що за протоколом обшуку від 15.02.12 р., складеного слідчим групи слідчих Генеральної прокуратури України на підставі постанови від 07.02.12 р., санкціонованою Першим заступником Генерального прокурора України, при проведені обшуку в приміщенні ТОВ «ІР СОМ»були вилучені оригінали документів по взаємовідносинам з ТОВ «Будівництво Пан-України».

Вищенаведені обставини стали підставою для висновків суду про доведеність реальності здійснених позивачем операцій з його контрагентами та безпідставність тверджень відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Колегія суддів вважає доцільним зауважити, що відповідач наполягав на тому, що правочини з участю позивача та його контрагентів є нікчемними в розумінні ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України, проте ці висновки зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки ПК України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні»не визнають за податковими органами компетенції на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначався Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та ПК України, які не містити і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України.

Відповідно ст. 228 ЦК України (в редакції, що діяла з 01.01.11 р.): 1. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. 2. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. 3. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

З вищевказаних суд першої інстанції зробив висновок про те, що законодавець з 01.01.11 р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Відтак можна зробити висновок, що повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до прерогативи судових органів.

Окрім того, відповідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.09 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять прояви обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України. Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте згідно приписів ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Відповідач не навів посилання на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, ДПІ, перекручуючи норми чинного законодавства України, невірно їх застосовує в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів. За відсутності фактів, що відповідно до законодавства свідчили б про нікчемність укладених угод, інших доказів та обґрунтувань недійсності укладених позивачем правочинів, а тим більш, їх нікчемності відповідачем не надано.

Колегія суддів також вважає доцільним зауважити, що обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту у зв'язку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес»АД проти Болгарії від 22.01.09 р судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку зазначеного рішення Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

За таких підстав колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки доводи апеляційної скарги їх не спростували.

Зважаючи на те, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 19.07.12 р. по справі № 2а-6225/12/2070 прийнята з дотриманням вимог чинного законодавства та з урахуванням фактичних обставин, колегія суддів не виявила підстав для її скасування.

Керуючись ст. ст. 160, 165, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 КАС України колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.07.2012р. по справі № 2а-6225/12/2070 -залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.07.2012р. по справі № 2а-6225/12/2070 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІР СОМ»до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з моменту виготовлення повного тексту.

Головуючий (підпис) Н.С. Водолажська

Судді (підпис) Ю.М. Філатов

(підпис) Л.В. Тацій

Повний текст ухвали виготовлений та підписаний 04.12.2012 року.