Постанова № 28007163, 15.11.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2012 р. Справа № 2а-5944/12/2070

Колегія суддів у складі:

Головуючий суддя Водолажська Н.С.,

Суддя Філатов Ю.М., Суддя Тацій Л.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09.07.2012р. по справі № 2а-5944/12/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Галон»

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ТОВ «Компанія «Галон», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому після зміни позовних вимог просить визнати незаконними дії ДПІ у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби щодо проведення перевірки, на підставі якої складений акт № 2552/23-3/36988374 від 04.07.11 р. та скасувати податкові повідомлення-рішення від 19.07.11 р. № 0000632307 про збільшення грошового зобов'язання по ПДВ в сумі 66666,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 1,0 грн., № 0000622307 про збільшення грошового зобов'язання по податку на прибуток в сумі 82670,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 1,0 грн. і від 02.11.12 р. № 0000992307 про збільшення грошового зобов'язання по податку на прибуток в сумі 8263,0 грн. та № 0001092307 про збільшення грошового зобов'язання по ПДВ в сумі 41813,0 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 09.07.12 р. по справі № 2а-5944/12/2070 позов був задоволений в повному обсязі.

Відповідач не погодився з судовим рішенням та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09.07.12 р. по справі № 2а-5944/12/2070 та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального законодавства з мотивів, наведених в апеляційній скарзі.

Позивач письмові заперечення на апеляційну скаргу не подав.

Сторони по справі в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, причину неявки не повідомили.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції було встановлено, що підставою для прийняття оскаржених податкових повідомлень-рішень від 19.07.11 р. № 0000632307 про збільшення грошового зобов'язання по ПДВ в сумі 66666,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 1,0 грн., № 0000622307 про збільшення грошового зобов'язання по податку на прибуток в сумі 82670,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 1,0 грн. є акт № 2552/23-3/36988374 від 04.07.11 р. позапланової виїзної документальної перевірки підприємства позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.02.11 р. по 20.06.11 р.

Позивач вважає дії ДПІ у Київському районі м. Харкова щодо самого факту проведення перевірки, за результатами яких було складено акт, такими, що не відповідають вимогам, наведеним в ПК України, оскільки викладені в акті перевірки № 2552/23-3/36988374 від 04.07.11 р. судження суб'єкта владних повноважень про порушення позивачем вимог ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України і вважає дії відповідача щодо використання висновків актів перевірок інших суб'єктів господарювання при проведенні перевірки ТОВ «Компанія «Галон»неправомірними та такими, що порушують права та охоронювані законом інтереси позивача.

Задовольняючи позов в частині вимог про визнання незаконними дій ДПІ у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби щодо проведення перевірки, суд першої інстанції навів зміст ст. 21, п. 20.1.4 ст. 20, ст. 75 та ст. 76, п. 75.1.2 ст. 75, п. 78.1.7 ст. 78 ПК України.

Також в судовому рішенні вказано, що згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 04.04.11 р. був внесений запис про реєстрацію рішення засновників (учасників) або уповноважених ними органів щодо припинення юридичної особи (а.с. 49-51 т. 1).

Методичні рекомендації щодо організації та проведення перевірок платників податків - юридичних осіб, їх відокремлених підрозділів, щодо яких прийнято рішення про припинення (закриття), затверджені наказом ДПА України № 506 від 14.11.05 р. Разом з тим, згідно п. 11.3 Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 1588 від 09.12.11 р., визначено, що у разі отримання документів згідно з п. 11.2 цього розділу (судових рішень або відомостей з Єдиного державного реєстру, іншої інформації щодо прийняття судом рішень про порушення провадження у справі про банкрутство чи визнання банкрутом платника податків) та/або якщо розпочато процедуру реорганізації юридичної особи (крім перетворення), припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, порушено провадження у справі про визнання банкрутом платника податків або подано заяву про зняття з обліку платника податків, органом державної податкової служби приймається рішення про проведення (не проведення за підставами, встановленими підпунктами 11.3.2 та 11.3.3 цього пункту) документальної позапланової перевірки платника податків, який перебуває на обліку в такому органі. Призначається та розпочинається перевірка у такі строки: протягом десяти робочих днів з дати публікації повідомлення про рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи, у разі ліквідації юридичної особи за рішенням засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу; протягом місяця після одержання того документа, що надійшов до органу державної податкової служби першим, в інших випадках. Аналогічні положення містилися також і у наказі ДПА України № 979 від 22.12.10 р., який втратив чинність на підставі наказу Міністерства фінансів України № 1588 від 09.12.11 р.

Оскільки запис до ЄДРПОУ про реєстрацію рішення засновників (учасників) або уповноважених ними органів щодо припинення юридичної особи був внесений 04.04.11 р., а перевірка проводилась з 21.06.11 р. по 25.06.11 р. (а.с. 7 т. 1), судом першої інстанції був зроблений висновок про те, що відповідачем були порушені приписи ст. 78 ПК України, оскільки перевірка була проведена без належного витребування та дослідження документів позивача з питань, що мали перевірятися.

Колегія суддів вважає доцільним відмітити, що у вступній частині акту перевірки вказано, що вона була призначена наказом керівника ДПІ № 1618 від 20.06.11 р. Проводилася перевірка на підставі направлення на перевірку № 878 від 21.06.11 р. Копії вказаних документів були передані особисто голові ліквідаційної комісії підприємства Совецькому О.М., з відома якого перевірка і проводилася. Законодавець зобов'язує органи ДПС результати проведених перевірок оформлювати актами або довідками, що відповідачем і виконано. Зміст та висновки акту перевірки самі по собі жодним чином не порушують права та інтереси платника податків, оскільки повинні реалізовуватися лише шляхом прийняття податкових повідомлень-рішень.

Наведене свідчить про те, що відповідач при проведенні перевірки та складанні акту перевірки діяв в межах наданих повноважень та у спосіб, передбачений ПК України.

Як вбачається з наданого до матеріалів справи акту перевірки, порушення позивачем вимог законодавства при формуванні валових витрат пов'язані з віднесенням до них вартості товарів, придбаних у ТОВ «Стройсервіселєктро»та ПП «Український центр екології», оскільки у даних контрагентів відсутні об'єкти, які підпадають під визначення ст. 185, ст. 187, ст. 188, ст. 198 ПК України, у зв'язку з тим, що здійснені ними правочини мають ознаки нікчемності та є нікчемними.

Ці ж порушення стали підставою для висновків про завищення позивачем податкового кредиту по ПДВ.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дослідив укладені позивачем з ТОВ «НПК Стройсервіселєктро»договір поставки № 05/01-11-МО від 05.01.11 р., предметом якого є поставка нафтопродуктів, асортимент, кількість, вартість, умови розрахунків та умови поставки яких відображаються у товарини (видаткових) накладних. договором також передбачено, що нафтопродукти підлягають зливу для зберігання у орендовану позивачем ємкість, які знаходиться за адресами: м. Харків, вул. Цементна, 6А; Харківська область, Харківський район, с. Безлюдівка, вул. Чайковського, 210-Б; м. Харків, вул. Єнакієвська, 14, або в іншому місці, вказаному покупцем.

Як зазначив суд першої інстанції, на виконання умов договору № 05/01-11-МО від 05.01.11 р. ТОВ «Компанія «Галон»отримані видаткові накладні (а.с. 59- 75 т. 1) та податкові накладні (а.с. 100 -116 т. 1). Товар доставлений відповідно ТТН, копії яких наявні в матеріалах справи (а.с. 76-97 т. 1). Крім того, до справи надані паспорти якості (а.с. 98-99 т. 1), акт звірки взаємних розрахунків (а.с. 57, 58 т. 1), що висновками суду першої інстанції є підтвердженням реального проведення поставки.

Колегія суддів вважає необхідним відмітити, що відповідно визначенням, наведеним у ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. В ст. 628 ЦК України вказано, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. А відповідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. При цьому істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як вбачається з наданого договору № 05/01-11-МО від 05.01.11 р., його учасники крім істотних умов договору, встановлених главою 54 ЦК України для договорів купівлі-продажу (поставки), також передбачили, що для кожної партії товару асортимент, кількість, вартість, умови розрахунків та умови поставки відображаються у товарній (видатковій) накладній. Проте в наданих до матеріалів справи накладних (арк. справи 59-63) взагалі відсутні відомості про умови розрахунків, умови поставки (слід розуміти -місце поставки), що не відповідає узгодженими положенням вказаного договору, тобто свідчить про відсутність істотних умов договору поставки по окремим операціям.

Також слід зауважити, що у вказаних накладних відсутні дані про довіреність, на підставі якої товар був отриманий, і печатка підприємства-постачальника, що є підставою вважати ці документи неналежними доказами реальності проведених поставок у період з 04.02.11 р. по 28.02.11 р.

Також позивачем до матеріалів справи надані видаткові накладні за період з 01.03.11 р. по 29.03.11 р. (арк. справи 64-75) на поставку дизпалива, які також не містять відомостей про порядок розрахунків за кожну партію, про довіреність на отримання товару і в них не вказане місце доставки, оскільки «основний склад»як місце розвантаження в договорі не передбачався. Крім того, не відомо де цей «основний склад»розміщений. Наведені обставини також свідчать про відсутність істотних умов договору поставки по окремим операціям, що є свідченням невідповідності укладених позивачем правочинів приписам ч. 1 ст. 203 ЦК України, що в свою чергу передбачає застосування до цих правочинів положень ч. 1 ст. 215 та ч. 1 ст. 216 ЦК України.

Колегія суддів вважає необхідним зауважити, що операції з нафтопродуктами регулюються Інструкцією «Про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і в організаціях України», затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики № 281/171/578/155 від 20.05.08 р. В п. 5.4 зазначеної Інструкції передбачено, що перевезення нафтопродуктів автомобільним транспортом здійснюється згідно з Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Мінтрансу України N 363 від 14.10.97 р., зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20.02.98 р. за N 128/2568, та ГОСТ 27352-87 «Автотранспортні засоби для заправки і транспортування нафтопродуктів. Типи, параметри та загальні технічні вимоги». З прибуттям нафтопродуктів до вантажоодержувача в автоцистерні перевіряється наявність і цілісність пломб, технічний стан автоцистерни, відповідність об'єму і густини нафтопродукту в автоцистерні об'єму і густині, зазначеним у ТТН на відпуск нафтопродуктів (нафти) за формою № 1-ТТН (нафтопродукт) (далі ТТН) (додаток 3), відповідність найменування, марки і виду (залежно від масової частки сірки) нафтопродукту, зазначених у ТТН, і паспорті якості на відвантажений нафтопродукт. Відповідність густини нафтопродукту під час відвантаження та приймання визначається після її приведення до температури 20°С відповідно до ГОСТ 3900. Також в п. 7.5.6 вищевказаної Інструкції визначено, що відпуск нафти і нафтопродуктів до мір повної місткості та нафтопродуктів, розфасованих до тари, оформлюється ТТН у чотирьох примірниках, з яких: перший - залишається у товарного оператора вантажовідправника і є первинним документом складського обліку з подальшим здаванням до бухгалтерської служби підприємства; другий - використовується водієм як перепустка під час виїзду з підприємства, а після виїзду - залишається в охорони підприємства з подальшим здаванням до бухгалтерської служби підприємства; третій та четвертий - засвідчені підписом представника вантажоодержувача та відміткою про час виїзду з підприємства - передаються перевізнику. При цьому третій примірник є супровідним документом вантажу і після його здавання передається вантажоодержувачу. Четвертий примірник передається експедитору (водію) і є підставою для обліку транспортної роботи. Бланки ТТН на підприємстві є документами суворої звітності. В пунктах 7.5.7 - 7.5.8 Інструкції передбачено, що ТТН на вивезення нафти або нафтопродуктів автотранспортом вантажоодержувача оформлюється на підставі довіреності вантажоодержувача, а під час постачання вантажовідправником - на підставі подорожнього листа автотранспортного підприємства. Відпуск нафти або нафтопродуктів здійснюється в день оформлення ТТН за наявності усіх її примірників.

Як вбачається з наданих позивачем ТТН на відпуск нафтопродуктів (арк. справи 76-97), в них відсутні дані про довіреності від вантажоодержувача та дані про подорожні листи перевізника. Також в них відсутні дані про адресу місця розвантаження (вказано лише м. Харків, тоді як в договорі в м. Харкові є дві адреси розвантаження). Оскільки спеціальним нормативним документом передбачений порядок заповнення ТТН при перевезенні нафтопродуктів, то відсутність необхідних реквізитів на цих документах свідчить про їх неналежне оформлення, а тому слід застосовувати приписи п. 139.1.9 ст. 139 ПК України, де записано, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином висновки суду першої інстанції про правомірність формування позивачем валових витрат є помилковими, а тому позов в цій частині задоволенню не підлягає.

Також слід відмітити, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Закону України «Про ПДВ»необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для відшкодування ПДВ, якщо податковий орган доведе, що відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності, як у випадку нездійснення самих операцій. Оскільки, як встановлено колегією суддів, у позивача відсутні належні та допустимі докази реального здійснення операцій, а укладений ним з ТОВ «Стройсервіселєктро»правочин є нікчемним в розумінні ст. 215 ЦК України, то висновки суду першої інстанції про правомірність формування позивачем податкового кредиту по вищевказаній операції є помилковими, а позов в цій частині задоволенню не підлягає.

При проведені перевірки порушення позивачем вимог податкового законодавства також пов'язувалося з проведенням операцій з ПП «Український центр екології», з яким був укладений договір № 01/04-11-МО від 01.04.11 р. на поставку нафтопродуктів (а.с. 117-121 т.1).

Задовольняючи позов в цій частині вимог, суд першої інстанції дослідив вказаний договір і зазначив, що фактичне відвантаження дизельного пального на користь позивача підтверджується видатковими накладними (а.с. 123-127 т. 1), податковими накладними (а.с.139 - 141 т. 1), ТТН (а.с. 135-137 т. 1). Матеріали справи також містять паспорт якості (а.с. 138 т. 1), акт звірки взаємних розрахунків (а.с. 122 т. 1).

Зберігання товару здійснювалося позивачем згідно договору оренди ємкостей № 05/01/11 від 05.01.11 р. (а.с. 210-214 т. 1), а його використання у власній господарській діяльності підтверджується договорами поставки, видатковими накладними, податковими накладними, довіреностями, ТТН (а.с.129-134, 215-250 т. 1, а.с. 1-250 т. 2, а.с. 1-20 т. 3).

Наведене, за висновками суду першої інстанції, має свідчити про законність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту по даній операції.

Колегія суддів вважає необхідним відмітити, що вказаний договір за змістом та формою є автентичним договору, укладеному позивачем з ТОВ «НПК Стройсервіселєктро», і оформлені документи за цим договором мають ті ж недоліки, що були встановлені колегією суддів щодо договору з ТОВ «НПК Стройсервіселєктро», а саме: видаткові накладні не містять відомостей про умови поставки, місце розвантаження (вказане -«основний склад», чого нема в п. 1.2 договору), ТТН на перевезення нафтопродуктів не містять обов'язкових реквізитів щодо довіреності на приймання вантажу, подорожного листа.

Також слід відмітити, що твердження позивача про зберігання дизельного пального за договором № 05/01/11 від 05.01.11 р. у ємкостях, які належать СПД ФО ОСОБА_2 і розташовані за адресою: АДРЕСА_1 не підтверджено належними доказами, оскільки в жодному з наданих до матеріалів справи документів не вказана ця адреса розвантаження, доставка вантажу до цього місця зберігання, прийняття нафтопродуктів на зберігання.

З урахуванням обґрунтування, наведеного в постанові суду першої інстанції щодо договору позивача з ТОВ «НПК Стройсервіселєктро», колегія суддів дійшла до висновку про відсутність у позивача належних та допустимих доказів реальності здійснених поставок, а відсутність обумовлених договором істотних умов для цього виду договору свідчить про невідповідність його приписам ч. 1 ст. 203 ЦК України і необхідність застосування до даного правочину наслідків, передбачених ч. 1 ст. 215 та ч. 1 ст. 216 ЦК України.

За таких підстав висновки суду першої інстанції про правомірність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту по вказаній операції з ПП «Український центр екології»є помилковими, а позов в цій часині задоволенню не підлягає.

В акті перевірки також відображені порушення позивачем вимог податкового законодавства при оподаткуванні операцій з ТОВ «НПК Стройсервіселєктро»за договором № 11 від 01.12.10 р., предметом якого є надання послуг інформаційного моніторингу (а.с. 21-23 т.3). Оскільки дане підприємство не має кваліфікованих кадрів для виконання цих робіт (численність працюючих -1 особа), відповідачем був зроблений висновок про недоведеність реальності оплачених позивачем послуг.

Задовольняючи позов в цій частині, суд першої інстанції зазначив, що виконання замовлених робіт підтверджується актами надання послуг (а.с. 24-27 т. 3), звітом (а.с. 30-179 т. 3) і позивач по цій операції отримав податкові накладні, копії яких наявні в матеріалах справи (а.с. 28, 29 т. 3), а розрахунки за отримані послуги були проведені шляхом перерахування безготівкових коштів. За таких підстав суд першої інстанції зробив висновок про те, що позивач правомірно сформував валові витрати та податковий кредит по вказаній операції.

Колегія суддів вважає доцільним вказати на те, що в ст. 901 ЦК України надане визначення договору про надання послуг. Відповідно до її положень за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням іншої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити надану послугу, якщо інше не встановлено договором. Таким чином, договір про надання послуг є двостороннім. Про це свідчать обов'язки замовника оплатити послугу або відшкодувати виконавцю фактичні витрати за договором про безоплатне надання послуг (ст. 904). Договір про надання послуг є консенсуальним, таким, що вважається укладеним з моменту досягнення згоди за всіма істотними умовами.

Слід відмітити, що у наданому договорі № 11 від 01.12.10 р. сторони передбачили, що інформаційні послуги надаються по мережі Інтернет та/або у паперовому вигляді. Параметри формування та доставки Інформаційного моніторингу визначається у додатку № 1, який є невід'ємною частиною договору. Надання послуг має підтверджуватися двосторонніми актами з визначенням вартості послуг. Також в договорі узгоджено, що вартість послуг визначається згідно сумі, вказаній в актах надання послуг, проте в цьому ж розділі договору записано, що оплата за послуги здійснюється передоплатою до початку надання послуг на підставі рахунків.

Проте в договорі не вказано з яких питань і в якій області діяльності має проводитися інформаційний моніторинг, який об'єм дослідження і в який період повинен виконати виконавець цей моніторинг, за який період або на яку дату (подію).

Наведене свідчить про те, що в договорі фактично відсутній його предмет.

Також в договорі записано, що оплата послуг здійснюється проведенням передоплати до початку надання послуг, тоді як їх вартість встановлюється двосторонніми актами, які складаються протягом 5 робочих днів після отримання від виконавця результатів роботи. Зважаючи на те, що суперечності даних умов договору свідчать про те, що сторони не узгодили у встановленому порядку ні порядок оплати за виконані роботи, ні її вартість, то слід зробити висновок про те, що він суперечить положенням п. 1 ст. 903 ЦК України.

Оскільки відповідно ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити, зокрема, ЦК України, а неузгодженість суттєвих умов договору суперечить приписам ЦК України, колегія суддів дійшла висновку про те, що даний правочин є недійсним в розумінні ч. 1 ст. 215 ЦК України і до нього слід застосовувати наслідки, передбачені ч. 1 ст. 216 ЦК України.

Колегія суддів вважає необхідним також відмітити, що позивачем до матеріалів справи на підтвердження отримання послуг по інформаційному моніторингу надані таблиці, в яких вказані види пального та АЗС. Але ці документи ніким не підписані, відсутні відомості про те, ким вони складені, з якою метою, кому надані і для чого, а тому вони не можуть бути прийняті як доказ надання ТОВ «НПК Стройсервіселєктро»послуг на користь позивача.

Зважаючи на вищенаведені обставини, висновки суду першої інстанції в цій частині є помилковими, а тому позов не підлягає задоволенню.

Враховуючи те, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 09.07.12 р. по справі № 2а-5944/12/2070 прийнята з порушенням вимог чинного законодавства та без врахування фактичних обставин, колегія суддів дійшла до висновку про наявність підстав для її скасування та прийняття нової постанови про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 209, 254 КАС України колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09.07.2012р. по справі № 2а-5944/12/2070 -задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09.07.2012р. по справі № 2а-5944/12/2070 -скасувати та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову ТОВ «Компанія «Галон».

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий (підпис) Н.С. Водолажська

Судді (підпис) Ю.М. Філатов

(підпис) Л.В. Тацій