Ухвала суду № 28007155, 13.11.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2012 р.Справа № 2а-5534/12/2070

Колегія суддів у складі:

Головуючий суддя Водолажська Н.С.,

Суддя Філатов Ю.М., Суддя Тацій Л.В.

при секретарі Коцура Т.А.

за участю:

представника позивача -Караульна Ю.Л.

представника відповідача -Корнієвський О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.07.2012р. по справі № 2а-5534/12/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецтрубомонтаж»

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування наказу та визнання дій протиправними, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ТОВ «Спецтрубонтаж», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив скасувати наказ № 807 від 07.04.11 р. та визнати протиправними дії ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області ДПС щодо проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Спецтрубомонтаж»з питань перевірки правильності та повноти обчислення ПДВ за період з 01.03.10 р. по 30.04.10 р. та з 01.10.10 р. по 31.12.10 р., за наслідками якої складений акт № 1212/1800/31939034 від 15.04.11 р.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 17.07.12 р. по справі № 2а-5534/12/2070 позов був задоволений в повному обсязі.

Відповідач не погодився з судовим рішенням та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.07.12 р. по справі № 2а-5534/12/2070 та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального законодавства з мотивів, наведених в апеляційній скарзі.

Позивач письмові заперечення на апеляційну скаргу не подав.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду, дослідивши доводи апеляційної скарги та пояснення представників сторін судовому засіданні, колегія суддів дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції було встановлено, що ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Спецтрубомонтаж»з питань правильності та повноти обчислення ПДВ за період з 01.03.10 р. по 30.04.10 р. та з 01.10.10 р. по 31.12.10 р., про що складений акт № 1212/1800/31939034 від 15.04.11 р., в якому зафіксовані порушення платником податків вимог ч. 1 та ч. 5 ст. 203, ст. 215, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів по придбанню товарів, робіт, послуг від постачальників та їх подальшою реалізацією покупцям, та зроблені висновки про відсутність об'єктів, які підпадають під визначення ст. 3, ст. 4, ст. 7 Закону України «Про ПДВ».

Задовольняючи позов, суд першої інстанції послався на положення ст. 21, п. 20.1.4 ст. 20 ПК України, де зазначено, що посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з ПК та іншими законами і нормативними актами і мають право проводити перевірки платників податків в порядку, встановленому цим Кодексом.

Також суд першої інстанції процитував зміст п. 78.1.1 ст. 78 ПК України і зазначив, що обов'язковою умовою для застосування припису діючого законодавства в якості підстави для проведення перевірки є: наявність результатів перевірки іншого платника податків або отримання податкової інформації; виявлення фактів, що свідчать про можливі порушення платником податків (позивачем) податкового валютного та іншого законодавства; направлення та вручення платнику податків (позивачу) письмового запиту; не надання пояснень та документального підтвердження на письмовий запит протягом десяти днів з дня його отримання (позивачем). Про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом.

В запереченнях на позов та апеляційній скарзі відповідач вказує на те, що ним на адресу позивача був направлений запит № 5659/10/18-018 від 25.03.11 р. про надання документів для проведення перевірки. Від позивача 28.03.11 р. був отриманий протокол обшуку від 24.02.11 р., в якому вказано, що документи були вилучені у ТОВ «Д.Л.П.»згідно постанови від 23.02.11 р. оперуповноваженим МАПМ СПДІ по роботі з великими платниками податків в м. Харкові старшим лейтенантом податкової міліції Сосновським Є.В. За даними відповідача документи були направлені до Київського РВ ХМУ ГУМВС в Харківській області.

Крім вказаного протоколу обшуку підприємством були надані копія акту від 18.03.11 р. про передачу документів до ТОВ «Д.Л.П.»для юридичного аудиту та договору № 1С-Ю від 01.02.11 р.

Оскільки в наданому протоколі обшуку не вказувалося про вилучення документів підприємства позивача, відповідачем до Київського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області був направлений запит від 29.03.11 р. про надання документів про здійснення перевірки. Крім того, у зв'язку з неможливістю проведення перевірки у відсутності документів був складений акт від 28.03.11 р.

В подальшому підприємство листом від 05.04.11 р. повідомило ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області ДПС про повернення від правоохоронних органів вилучених документів, а тому був виданий наказ № 807 від 07.04.11 р. про проведення документальної позапланової перевірки.

В обґрунтування висновків судового рішення суд першої інстанції вказав на те, що враховуючи, що десятим робочим днем з дня підписання запиту № 5659/10/18-018 від 25.03.11 р., на який посилається відповідач, була п'ятниця - 08.04.11 р., у позивача було право надати витребувані документи до кінця робочого дня 08.04.11 р. Однак, наказ про проведення перевірки датований 07.04.11 р., а сама перевірка розпочалась вже 08.04.11 р., хоча зробити висновок про настання обставин, передбачених п. 78.1.1 ст. 78 ПК України, відповідач міг лише у понеділок -11.04.11 р. Таким чином у ДПІ були відсутні обставини (підстави), з яким закон пов'язує виникнення права на проведення документальної позапланової перевірки, що визначені у ст. 78 ПК України. Крім того, як вказав суд першої інстанції, в порушення приписів п. 78.1.1 ст. 78 ПК України перевірка проводилась виключно на підставі даних, зазначених у інформаційних базах та документах обов'язкової податкової звітності, без дослідження документів перинного бухгалтерського та податкового обліку.

Оскільки в п. 81.1 ст. 81 ПК України чітко визначено, що посадові особи органу ДПС вправі приступати до проведення документальної виїзної перевірки лише за наявності підстав для її проведення, визначених цим Кодексом, суд першої інстанції дійшов висновку про порушення відповідачем вимог ст. 78 ПК України щодо порядку проведення документальної позапланової перевірки ТОВ «Спецтрубомонтаж».

Колегія суддів, погоджуючись із загальним висновком суду першої інстанції в цій частині, вважає доцільним також відмітити, що на запит відповідача від 25.03.11 р. про надання документів на перевірку, якому передував наказ № 702 від 24.03.11 р. про проведення позапланової документальної перевірки (даний наказ не є предметом позову, а тому колегія суддів не досліджує законність його прийняття), позивачем була направлена відповідь від 28.03.11 р. з протоколом обшуку, що свідчить про те, що позивач виконав приписи п. 78.1.1 ст. 78 ПК України, надавши відповідь у 10-денний термін. Після отримання даної відповіді відповідач склав акт від 28.03.11 р. про неможливість проведення позапланової документальної перевірки. Таким чином направлений запит від 25.03.11 р. був реалізований і в подальшому не міг бути підставою для призначення інших перевірок.

Але після отримання від позивача листа від 05.04.11 р. з повідомленням про повернення документів відповідачем був прийнятий наказ № 807 від 07.04.11 р. про проведення позапланової документальної виїзної перевірки, але цьому наказу не передував будь-який запит до платника податків про надання документів.

Колегія суддів вважає необхідним зауважити, що відповідно приписам п. 73.3 ст. 73 ПК України, органи державної податкової служби мають право звернутися до платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на органи державної податкової служби функцій, завдань, та її документального підтвердження. Такий запит підписується керівником (заступником керівника) органу державної податкової служби і повинен містити перелік інформації, яка запитується, та документів, що її підтверджують, а також підстави для надіслання запиту.

Відповідно приписам Порядку періодичного надання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом, затвердженого постановою КМУ № 1245 від 27.12.10 р., такий запит вважається врученим платникові податків, якщо його надіслано поштою листом з повідомленням про вручення на податкову адресу платника податків або надано останньому (його посадовій особі) під розписку, або в електронному вигляді з використанням засобів телекомунікаційного зв'язку з накладенням електронного цифрового підпису органу ДПС -у разі надходження повідомлення про доставку, сформованого програмним забезпеченням.

Оскільки відповідачем після складання акту від 28.03.11 р. про неможливість проведення позапланової виїзної документальної перевірки не направлявся до позивача запит про надання документів, які були повернуті підприємству органами МВС, то не існувало підстав для винесення наказу № 807 від 07.04.11 р. та проведення позапланової виїзної документальної перевірки, що свідчить про незаконність цього документу.

Також колегія суддів вважає доцільним відмітити, що наказ № 807 від 07.04.11 р. передбачав проведення позапланової виїзної документальної перевірки, що передбачає відповідну процедуру, але з наданого до матеріалів справи акту перевірки від 15.04.11 р. вбачається, що перевірка була невиїзна (вказано в назві акту перевірки), що суперечить призначенню перевірки.

В акті перевірки відповідачем на підставі даних «Системи автоматизованого співставлення податкового кредиту та податкових зобов'язань у розрізі контрагентів, декларацій по ПДВ», АІС «Податки», «Бест -звіт»був зроблений висновок про порушення позивачем вимог ч. 1, ч. 5 ст. 203, п. 1, п. 2 ст. 215, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів по придбанню товарів, робіт, послуг від постачальників та їх подальшою реалізацією покупцям; відсутність об'єктів, які підпадають під визначення ст. 3, ст. 4, ст. 7 Закону України «Про ПДВ». Проте самі правочини перевіряючими не досліджувалися, а дані висновки гуртуються виключно на тому, що контрагентами позивача були порушенні порядок обчислення зобов'язань, звітування по них та порядок здійснення власної господарської діяльності. Порушень з боку позивача порядку ведення бухгалтерського та податкового обліку не виявлено.

Колегія суддів вважає доцільним зауважити, що обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту у зв'язку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес»АД проти Болгарії від 22.01.09 р судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку зазначеного рішення Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Також слід зауважити, що викладені в акті перевірки висновки про порушення позивачем вимог ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки ПК України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні»не визнають за податковими органами компетенції на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначався Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та ПК України, які не містити і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України.

Відповідно ст. 228 ЦК України (в редакції, що діяла з 01.01.11 р.): 1. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. 2. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. 3. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

З вищевказаних суд першої інстанції зробив висновок про те, що законодавець з 01.01.11 р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Відтак можна зробити висновок, що повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до прерогативи судових органів.

Окрім того, відповідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.09 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять прояви обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України. Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте згідно приписів ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Відповідач не навів посилання на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, ДПІ, перекручуючи норми чинного законодавства України, невірно їх застосовує в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів. За відсутності фактів, що відповідно до законодавства свідчили б про нікчемність укладених угод, інших доказів та обґрунтувань недійсності укладених позивачем правочинів, а тим більш, їх нікчемності відповідачем не надано, що додатково свідчить про неправомірність дій відповідача під час проведення оспорюваної перевірки.

Враховуючи вищенаведені обставини, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки доводи апеляційної скарги їх не спростували.

Зважаючи на те, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 17.07.12 р. по справі № 2а-5534/12/2070 прийнята у відповідності до приписів чинного законодавства, колегія суддів не виявила підстав для її скасування.

Керуючись ст. ст. 160, 165, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 КАС України колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.07.2012р. по справі № 2а-5534/12/2070 -залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.07.2012р. по справі № 2а-5534/12/2070 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецтрубомонтаж»до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування наказу та визнання дій протиправними -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з моменту виготовлення повного тексту.

Головуючий (підпис) Н.С. Водолажська

Судді (підпис) Ю.М. Філатов

(підпис) Л.В. Тацій

Повний текст ухвали виготовлений та підписаний 19.11.2012 року.