Ухвала суду № 28004292, 20.11.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" листопада 2012 р. м. Київ К/9991/69083/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.

Суддів: Вербицької О.В., Муравйова О.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м.Донецька

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 10 серпня 2011р.

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2011р.

у справі №2а/0570/9182/2011

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлантида Ентерпрайз»(надалі -ТОВ «Атлантида Ентерпрайз»)

до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м.Донецька (надалі -ДПІ у Ворошиловському районі м.Донецька)

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

Позивач звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом, в якому поставлено питання про скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у Ворошиловському районі м.Донецька від 06.10.2010р. №0003872340/0, від 17.12.2010р. №0003872340/1.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 10 серпня 2011р., залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2011р., позов було задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Ворошиловському районі м.Донецька від 06.10.2010р. №0003872340/0, від 17.12.2010р. №0003872340/1; судові витрати в сумі 3,40грн. стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача.

Не погодившись з висновками судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування судами норм матеріального права, ставить питання про скасування постанови суду першої інстанції, ухвали суду апеляційної інстанції та прийняття у справі нового рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено попередніми судовим інстанціями, контролюючим органом проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «Атлантида Ентерпрайз»з питання визначення повноти нарахування та своєчасності сплати до бюджету ПДВ при здійсненні правових відносин з ТОВ «Інпромгрупсервіс»за період: з липень - грудень 2009р., про що складно акт №1607/23-3/13506132 від 23.09.2010р.

Висновками перевірки вказано на порушення: п.п. 3.1.1 п.3.1 ст.3, п.п. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»в частині завищення податкового кредиту з податку на додану вартість. Крім цього, перевіркою вказано на нікчемність укладеного між позивачем та ТОВ «Інпромгрупсервіс».

На підставі зазначених висновків прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0003872340/0 від 06.10.2010р., яким донараховано податок на додану вартість та застосовано штрафні санкції.

В порядку апеляційного узгодження прийнято податкове повідомлення-рішення від 17.12.2010р. №0003872340/1, в якому сума зобов'язання залишена без змін.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що між ТОВ «Атлантида Ентерпрайз»(Покупець) та ТОВ «Інпромгрупсервіс»(Постачальник), укладено договір №2807/09 від 28.07.2009р., за умовами якого Постачальник зобов'язується поставити та передати у власність Покупця, а останній зобов'язується прийняти та своєчасно оплатити товар на умовах, визначених договором.

Під час проведення перевірки контролюючим органом встановлено і це відображено в акті перевірки, що у позивача відсутні товарно транспортні накладні з відміткою про передачу товару та отримання ТМЦ.

Відповідно до приписів п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно п.п. 7.5.1 п.7.5. ст.7 цього Закону вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека); або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг). При чому, відповідно до п.п. 7.4.5, п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Щодо посилання відповідача, на фіктивність укладених договорів поставки між позивачем та вказаними вище контрагентами, то суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили, що відсутність документів на транспортне перевезення обумовленого договорами товару не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій.

Так, відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні затверджених Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997р. товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно із п. 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Разом з тим, вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат платників податку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Крім того, чинним законодавством України не встановлено обов'язку суб'єкта господарювання, а також права здійснювати перевірку справжності наданих контрагентами документів при укладенні договорів, а також не передбачено обов'язку здійснювати перевірку документів щодо всіх контрагентів по ланцюгу здійснення операції стосовно державної реєстрації платника податків, сплати податків контрагентами тощо.

При цьому, слід зазначити, що невиконання контрагентом своїх обов'язків перед бюджетом не може бути підставою для неможливості формування валових витрат та податкового кредиту на підставі господарських операцій інших суб'єктів господарювання, оскільки відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому до відповідальності може бути притягнутий лише порушник, яким у даному випадку позивач не є. Таким чином, доводи, якими податковий орган мотивував правомірність оскаржуваних податкових рішень не є переконливими.

Оцінюючи зібрані у справі докази судова колегія касаційної інстанції погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанції щодо відсутності у справі належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду.

Отже, судами першої та апеляційної інстанцій, виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м.Донецька -залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 10 серпня 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2011 року -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ____ Н.Є. Маринчак

Судді: ____ О.В. Вербицька

____ О.В.