Ухвала суду № 27971956, 27.11.2012, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2012 р. Справа № 36547/10

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Довгополова О.М.,

суддів Большакової О.О., Макарика В.Я.,

з участю секретаря судового засідання Рибак О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Сокальському районі Львівської області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2010 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сокме» до Державної податкової інспекції в Сокальському районі Львівської області про скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

ТзОВ «Сокме» звернулось до суду з позовом до ДПІ в Сокальському районі Львівської області, яким просило скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 18.06.2010 року № 0005742301/0, яким йому визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 55270,00грн., в тому числі 38269,00 грн. за основним платежем та 17101,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2010 року позов задоволено повністю. Постанова мотивована тим, що позивач правомірно відніс автонавантажувачі до 2 групи основних фондів і здійснював амортизаційні відрахування у розмірі 10%, а замощення території асфальтобетонним покриттям до 3 групи основних фондів і здійснював амортизаційні відрахування у розмірі 6%. В свою чергу відповідач не надав суду достатніх і беззаперечних доказів на підтвердження своєї позиції.

Постанову в апеляційному порядку оскаржив відповідач, вважає, що вона прийнята з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить постанову скасувати та прийняти нову, якою в позові відмовити повністю. На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що в порушення вимог пп. 8.2.2 п. 8.2, пп. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» позивач неправомірно включив до другої групи основних фондів (ставка амортизації 10%) автонавантажувачі, які підлягають включенню до третьої групи основних фондів (ставка амортизації 6%), в результаті чого завищено норму розрахунку амортизації на 4%. Також всупереч зазначеним нормам позивачем неправомірно включено до третьої групи основних фондів (ставка амортизації 6%) замощення території асфальтно-бетонним покриттям, які підлягають включенню до першої групи основних фондів (ставка амортизації 2%), в результаті чого розрахунок амортизації здійснювався по завищеній нормі на 4%, а також неправомірно включено до третьої групи основних фондів (ставка амортизації 3,75%) замощення території асфальтно-бетонним покриттям,балансова вартість якого станом на 01.07.2008 року становила 43462,00 грн., яке підлягає включенню до першої групи основних фондів (ставка амортизації 1,25%), в результаті чого розрахунок амортизації здійснювався по завищеній нормі на 2,5%.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, під час планової виїзної перевірки ТзОВ «Сокме» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008 року по 31.12.2009 року, за результатами якої було складено акт від 04.06.2010 року № 503/2301/32051454, на думку податкового органу встановлено порушення позивачем вимог пп. 8.2.2 п. 8.2, пп. 8.6.1 п.8.6 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, в результаті чого занижено податок на прибуток у суму 38169 грн., в тому числі за ІІІ квартал 2008 року на 6507 грн., за ІV квартал 2008 року на 6662 грн., за І квартал 2009 року на 6488 грн., за ІІ квартал 2009 року на 5603 грн., за ІІІ квартал 2009 року на 4819 грн., за ІV квартал 2009 року на 8090 грн.

На підставі зазначеного акта відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.06.2010 року №0005742301/0, яким за вказані порушення позивачу було визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 55270,00грн., в тому числі 38269,00 грн. за основним платежем та 17101,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

На думку відповідача порушення позивачем вимог зазначених норм полягало у неправомірному включенні в період, що перевірявся, до другої групи основних фондів (ставка амортизації 10%) автонавантажувачів, які підлягають включенню до третьої групи основних фондів (ставка амортизації 6%), в результаті чого розрахунок амортизації здійснювався по завищеній нормі (на 4%), а також неправомірному включенні до третьої групи основних фондів (ставка амортизації 6%) замощення території асфальтно-бетонним покриттям, які підлягають включенню до першої групи основних фондів (ставка амортизації 2%), в результаті чого розрахунок амортизації здійснювався по завищеній нормі (на 4%).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість таких тверджень податкового органу, виходячи з наступного.

Відповідно до пп. 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» під терміном "основні фонди" слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Відповідно до пп. 8.2.2 цієї статті основні фонди підлягають розподілу за такими групами:

- група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі;

- група 2 - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них;

- група 3 - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4;

- група 4 - електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, комп'ютерні програми, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).

Згідно з ст. 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільний транспорт - це галузь транспорту, яка забезпечує задоволення потреб населення та суспільного виробництва у перевезеннях пасажирів та вантажів автомобільними транспортними засобами. Автомобільний транспортний засіб - це колісний транспортний засіб (автобус, вантажний та легковий автомобіль, причіп, напівпричіп), який використовується для перевезення пасажирів, вантажів або виконання робочих функцій (далі транспортний засіб).

Відповідно до п. 1.10 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року № 1306, транспортний засіб - це пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів.

Як зазначено в листі Державної податкової адміністрації України від 23.02.2004 року № 1299-16/15-1116, з метою застосування підпункту 8.2.2 п. 8.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» слід керуватись Державним класифікатором України ДК 013-97 «Класифікація основних фондів», затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 19.08.1997 року № 507 «Щодо затвердження класифікатора України «Класифікація основних фондів». До другої групи основних фондів ДК 013-97 розподілено підгрупу «засоби транспортні», клас «автомобілі спеціалізовані» - тягачі дорожні, самоскиди, автокрани, автобурові (деррік-крани), машини пожежні, автомобілі для перевезення рідких будівельних матеріалів, автомобілі аварійно-технічної служби, автомобілі-тягачі сідлові, автомобілі спеціалізовані інші.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільні транспортні засоби за своїм призначенням поділяються на: транспортний засіб загального призначення - транспортний засіб, не обладнаний спеціальним устаткуванням і призначений для перевезення пасажирів або вантажів (автобус, легковий автомобіль, вантажний автомобіль, причіп, напівпричіп з бортовою платформою відкритого або закритого типу); транспортний засіб спеціалізованого призначення - транспортний засіб, який призначений для перевезення певних категорій пасажирів чи вантажів (автобус для перевезення дітей, інвалідів, пасажирів певних професій, самоскид, цистерна, сідельний тягач, фургон, швидка медична допомога, автомобіль інкасації, ритуальний автомобіль тощо) та має спеціальне обладнання (таксі, броньований, обладнаний спеціальними світловими і звуковими сигнальними пристроями тощо); транспортний засіб спеціального призначення - транспортний засіб, призначений для виконання спеціальних робочих функцій (для аварійного ремонту, автокран, пожежний, автобетономішалка, вишка розвідувальна чи бурова на автомобілі, для транспортування сміття та інших відходів, технічна допомога, автомобіль прибиральний, автомобіль-майстерня, радіологічна майстерня, автомобіль для пересувних телевізійних і звукових станцій тощо).

Як правильно встановив суд першої інстанції, відповідно до змісту зазначених норм, автомобільні транспортні засоби класифіковані за своїм призначенням згідно Закону України «Про автомобільний транспорт» як транспортний засіб спеціалізованого призначення та транспортний засіб спеціального призначення, ДК 013-97 віднесено до однієї підгрупи «автомобілі спеціалізовані» 2 групи основних фондів.

Навантажувачі всіх типів, авто- та електрокари, електровізки та інші, що не підлягають експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування, згідно Правил державної реєстрації та обліку великотоннажних автомобілів та інших технологічних транспортних засобів, що не підлягають експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування, затверджених наказом Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду від 15.07.2004 року № 888/9487, які були чинними в період, що перевірявся, визначено технологічними транспортними засобами, що не підлягають експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування.

На виконання п. 6 даних Правил, ТзОВ «Сокме» здійснило державну реєстрацію належних йому автонавантажувачів та отримало свідоцтва про реєстрацію технологічних транспортних засобів та паспорт технологічного транспортного засобу.

Крім того, відповідно до «Порядку відомчої реєстрації та ведення обліку великотоннажних та інших технологічних транспортних засобів», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.01.2010 року № 8, якою скасовано дію зазначених вище Правил, технологічний транспортний засіб - це великотоннажний автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів, транспортування розкривних порід і корисних копалин на відкритих гірничих розробках чи ґрунту на будівництві, а також інший механічний транспортний засіб, у тому числі обладнаний спеціальними пристроями чи механізмами, або транспортний засіб, призначений для руху тільки у поєднанні з іншим транспортним засобом, який керується машиністом (оператором, водієм) і використовується власником для забезпечення виробничих процесів під час провадження ним господарської діяльності (виготовлення продукції, виконання робіт, надання послуг), а також для переміщення сировини (матеріалів), що обробляється, і відходів виробництва.

Враховуючи наведені вище обставини та правові норми, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що ТзОВ «Сокме»правомірно віднесло автонавантажувачі до 2 групи основних фондів товариства і вірно здійснювало амортизаційні відрахування в розмірі 10%.

Щодо визначення групи основних фондів замощення території асфальтно-бетонним покриттям, колегія суддів зазначає наступне.

Наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 року № 507 затверджено «Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000», який призначено для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання в Україні.

Відповідно до цього Класифікатора будівлі - це споруди, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несуче-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення устаткування, тварин, рослин, а також предметів.

Інженерні споруди - це об'ємні, площинні або лінійні наземні, надземні або підземні будівельні системи, що складаються з несучих та в окремих випадках огороджувальних конструкцій і призначені для виконання виробничих процесів різних видів, розміщення устаткування, матеріалів та виробів, для тимчасового перебування і пересування людей, транспортних засобів, вантажів, переміщення рідких та газоподібних продуктів та ін.

Відповідно до «Методичних рекомендацій стосовно визначення нерухомого майна, що знаходиться на земельних ділянках, право власності на які підлягає державній реєстрації», затверджених наказом Міністерства юстиції України від 14.04.2009 року № 660/5, асфальтобетонне покриття - це верхній шар землі з твердим покриттям та, виходячи з ознак нерухомого майна, воно не є нерухомим майном.

При цьому п. 2.1 Правил визначення вартості будівництва, затверджених наказом Державного комітету України з будівництва та архітектури від 27.08.2000 року № 174, визначено, що елементи будівництва від дрібних до крупних являють собою: об'єкт, пусковий комплекс, черга будівництва, будівництво (будова) в цілому.

Згідно з ч. 1 п. 2.1.1 цих Правил об'єктом будівництва є кожна відокремлена будівля (виробничий корпус або цех, склад, житловий будинок тощо) або споруда (міст, тунель, платформа тощо) з усіма улаштуваннями (галереями, естакадами тощо), устаткуванням, меблями, інвентарем, підсобними та допоміжними пристроями, що належать до неї, а також, за необхідності, з інженерними мережами, які прилягають до неї.

Частиною 2 цього пункту цих Правил визначено, що при будівництві підприємств, виробничих або житлово-цивільних комплексів окремими об'єктами, що входять до складу будови, є зовнішні мережі з обслуговувальними та допоміжними спорудами на них (водопостачання, каналізація, теплофікація, газифікація, електропостачання тощо), під'їзні колії, внутрішньозаводські або внутрішньоквартальні дороги, інші загальномайданчикові роботи.

Отже, відповідно до змісту зазначених вище норм, земельна ділянка з твердим покриттям (асфальтом) є окремим об'єктом - майданчиком, який не віднесено до поняття будова (будівля, споруда).

Наведеним спростовується твердження відповідача про необхідність віднесення замощення асфальтобетонним покриттям до першої групи основних фондів, до якої, як зазначено вище, включаються будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі.

Крім того, відповідно до ст. 12 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» суб'єктами у сфері благоустрою населених пунктів є, зокрема, підприємства, установи, організації.

Згідно з п. 4 ст. 13 цього Закону об'єктами у сфері благоустрою населених пунктів є території підприємств, установ, організацій та закріплені за ними території на умовах договору.

Відповідно до ст. 1 даного Закону територія - це сукупність земельних ділянок, які використовуються для розміщення об'єктів загального користування: парків, скверів, бульварів, вулиць, провулків, узвозів, проїздів, шляхів, площ, майданів, набережних, прибудинкових територій, пляжів, кладовищ, рекреаційних, оздоровчих, навчальних, спортивних, історико-культурних об'єктів, об'єктів промисловості, комунально-складських та інших об'єктів у межах населеного пункту.

А відповідно до п. 8 ст. 21 цього Закону елементом благоустрою є обладнання (елементи) дитячих, спортивних та інших майданчиків.

В даному ж випадку елементами благоустрою зазначеного майданчика ТзОВ «Сокме» є зелені насадження, бесідки, асфальтобетонне покриття.

Таким чином суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що ТзОВ «Сокме» правомірно віднесло замощення території майданчика асфальтобетонним покриттям до 3 групи основних фондів, яка згідно з пп. 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» включає будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4, оскільки таке замощення не підпадає під критерії, передбачені цими групами основних фондів, зокрема, під поняття нерухомого майна.

За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Сокальському районі Львівської області залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2010 року у справі № 2а-5845/10/1370 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сокме» до Державної податкової інспекції в Сокальському районі Львівської області про скасування податкового повідомлення-рішення - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий О.М. Довгополов

Судді О.О. Большакова

В.Я. Макарик