Ухвала суду № 27959524, 06.12.2012, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 0308/14377/12 Головуючий у 1 інстанції:Пахолюк А.М. Провадження № 22-ц/0390/1952/2012 Категорія:2 Доповідач: Бовчалюк З. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 грудня 2012 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Бовчалюк З А

суддів - Карпук А.К., Веремчук Л.М.,

при секретарі Масляній С.В.

з участю позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про припинення права власності на частку в спільному майні за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 листопада 2012 року,

в с т а н о в и л а :

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про припинення права власності на частку у спільному майні.

Покликається на те, що ОСОБА_5, ОСОБА_6, вона та відповідач являються співвласниками житлового будинку, що розташований по АДРЕСА_1. На даний час у зв'язку зі смертю ОСОБА_5 та ОСОБА_6 вона сама залишилась проживати у спірному будинку. Вважає, що частки співвласників у будинковолодінні не можна виділити в натурі, спільне використання цього майна із відповідачем є неможливим та припинення права власності ОСОБА_3 на частку в будинку не завдасть істотної шкоди останньому.

Просить суд припинити право власності відповідача на належну йому 21/100 частки спірного житлового будинку, з виплатою йому грошової компенсації в розмірі 79000 грн. Визнати за нею право власності на належну відповідачу 21/100 частину житлового будинку, який знаходиться на АДРЕСА_1.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 листопада 2012 року в позові відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 просять скасувати це рішення і ухвалити нове, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, з наступних підстав.

Суд першої інстанції, відмовляючи в позові ОСОБА_1, виходив з того, що відсутні всі обов'язкові умови передбачені ч. 1 ст. 365 ЦК України для припинення права власності ОСОБА_3 на частку в будинковолодінні по АДРЕСА_1.

Такі висновки суду є правильними та ґрунтуються на встановлених судом обставинах справи та нормах матеріального права.

У силу положень статей 21, 24, 41 Конституції України, статей 319, 358 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, у тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.

Частиною першою статті 365 ЦК України передбачено підстави, за наявності яких суд може задовольнити позов про припинення права особи на частку у спільному майні: частка є незначною і не може бути виділена в натурі, річ є неподільною, спільне володіння і користування майном є неможливим, таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Аналіз цієї норми свідчить про те, що для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1 - 3 частини першої статті 365 ЦК України за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Указаний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 16 січня 2012 року № 6-81ск11 і відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім'ї, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об'єкта, який є спільним майном.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_5, ОСОБА_6 ОСОБА_1 належить 29/100 частини житлового будинку по АДРЕСА_1 згідно ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 березня 2000 року на підставі якої Волинським обласниме бюро технічної інвентаризації видано реєстраційне посвідчення. ( а.с. 6).

Відповідач ОСОБА_3 є власником 21/100 частини житлового будинку по АДРЕСА_1 відповідно до договору дарування від 23.01.2004 року ( а.с 29-30). Право власності на 21/100 частину житлового будинку зареєстровано за ОСОБА_3 в КП «Волиньске обласне бюро технічної інвентаризації» ( а.с 40).

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Звертаючи до суду з даним позовом ОСОБА_1, вказувала, що інші співвласники , а саме ОСОБА_5 та ОСОБА_6 померли, і вона будучи спадкоємцем першої черги після смерті вказаних осіб прийняла спадщину, яка складається із частки в спірному будинковолодінні, а відтак є власником 29/100 частини житлового будинку по АДРЕСА_1. Однак такі її доводи не підтверджені жодними доказами. Зокрема в матеріалах справи відсутні свідоцтва про смерть вказаних осіб, дані про заведення спадкових справ після їх смерті, дані про місце постійне місце проживання ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на час смерті.

Крім того, в суді апеляційної інстанції позивач пояснила, що після смерті ОСОБА_5 та ОСОБА_6, залишились їх діти, які відповідно до ст. 1261 ЦК України, є спадкоємцями першої черги. Вказувала, що у померлих була також квартира, яку успадкували діти. Заяв про відмову від частки у спірному будинковолодінні , що залишилась після смерті батьків, діти до нотаріальної контори не подавали.

З врахуванням вищевикладеного, доводи позивача про те, що вона стала одноосібним власником 29/100 частин будинку по АДРЕСА_1, є голослівними та безпідставними.

Таким чином суд першої інстанції правильно зазначив, що позивачу на день звернення до суду з даним позовом з врахуванням положень ст.ст. 331 та 370 ЦК України належить лише 29/300 частин житлового будинку по АДРЕСА_1, що є значно меншим ніж частка ОСОБА_3 у спірному будинковолодінні.

Згідно ч. 1 ст. 143 ЦПК України,для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі. За ч. 1 ст. 144 ЦПК України експертиза призначається ухвалою суду, де зазначаються: підстави та строк для проведення експертизи; з яких питань потрібні висновки експертів; ім'я експерта або найменування експертної установи, експертам якої доручається проведення експертизи; об'єкти, які мають бути досліджені; перелік матеріалів, що передаються для дослідження, а також попередження про відповідальність експерта за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.

З приводу встановлення порядку користування належними сторонам частинами будинку та можливість виділу в натурі цих часток експертиза не проводилася, а сторони не клопотали про її призначення, інших доказів неможливості поділу в натурі та встановлення такого порядку суду не надано.

Крім того, зі змісту правовстановлюючих документів сторін на належні їм частки у будинковололодінні вбачається, що фактично їм у спірному будинку виділені окремі ізольовані приміщення, що свідчить про визначення ідеальних часток співвласників.

Вказуючи на неможливість спільного користування майном, позивач не навів доводів та не надав доказів про те, що спільне користування неможливе з вини відповідача.

Позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами доводів про наявність іншого житла у ОСОБА_3

Крім того, в судовому засіданні відповідач вказував, що хоча сам і не проживає у належній йому частині будинку, однак має намір поселити своїх дітей, що є членами його сім'ї, та які не забезпечені житлом. Такі доводи відповідача позивачем не спростовані. Відтак слід дійти висновку, що припинення права ОСОБА_3 на частку у будинку по АДРЕСА_1 може завдати істотної шкоди інтересам останнього.

Внесення позивачем вартості частки у спільному майні на депозитний рахунок суду, про який вказує апелянт , як на основну умову ухвалення рішення про позбавлення особи майна без її згоди, не є безумовною підставою припинення права на частку у спільному майні.

Доводи апеляційної скарги про підставність позовних вимог є власним тлумаченням встановлених обставин справи, були предметом дослідження суду першої інстанції і їм суд в сукупності з іншими доказами по справі дав правильну юридичну оцінку.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеними обставинами та положеннями законодавства.

Рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 відхилити, а рішення Луцького міськрайонного суду від 01 листопада 2012 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді :