Ухвала суду № 27947307, 05.12.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 грудня 2012 року м. Київ К-23259/10

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційні скарги приватного підприємства "Консалтингова фірма "Егіда" (далі -Підприємство) та державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва (далі -ДПІ)

на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 19.02.2009

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2010

у справі № 17/61 (2а-12785/08)

за позовом Підприємства

до ДПІ

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційних скарг Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень: від 29.09.2008 № 0003772310/2 про донарахування Підприємству податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 396 387 грн. (у тому числі 270 676 грн. за основним платежем та 125 711 грн. за штрафними санкціями), від 29.09.2008 № 0007662310/2, за яким позивачеві визначено штрафні санкції з податку на прибуток у сумі 9627 грн.; від 16.09.2008 № 0003782310/2, згідно з яким Підприємству донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 324 810 грн. (у тому числі 216 540 грн. за основним платежем та 108 270 грн. за штрафними санкціями).

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 19.02.2009, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2010, позов задоволено частково; визнано неправомірним та скасовано: податкове повідомлення-рішення від 29.09.2008 № 0003772310/2 в частині донарахування Підприємству 35100 грн. податку на прибуток (у тому числі 23400 грн. за основним платежем та 11700 грн. за штрафними санкціями); податкове повідомлення-рішення від 16.09.2008 № 0003782310/2 в частині донарахування 28080 грн. з податку на додану вартість (у тому числі 18720 грн. за основним платежем та 9360 грн. за штрафними санкціями); в решті позову відмовлено за необґрунтованістю.

На вказані судові акти Підприємством та ДПІ подано касаційні скарги, в яких скаржники просять, відповідно, повністю задовольнити позов та повністю відмовити у позові, посилаючись на невідповідність висновків судів нормам матеріального права та дійсним обставинам справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційних скарг, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для їх задоволення з урахуванням такого.

Як встановлено судами під час розгляду даної справи, ДПІ було проведено виїзну планову перевірку Підприємства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.206 по 30.09.2007, за наслідками якої складено акт від 14.04.2008 № 204/23-10/32382960 та прийнято зазначені податкові повідомлення-рішення.

Підставою для донарахування оспорюваних сум податків із застосуванням штрафних санкцій став висновок податкового органу щодо отримання Товариством необґрунтованої податкової вигоди, позаяк подані позивачем документи на підтвердження валових витрат та сум податкового кредиту з ПДВ не свідчать про реальність поставки маркетингових, орендних, юридичних та інших послуг та про зв'язок цих послуг з господарською діяльністю Підприємства.

Задовольняючи позовні вимоги, суди обох попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з такого.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

За змістом підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 названого Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Для цілей оподаткування у пункті 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(який діяв на час виникнення спірних правовідносин) під валовими витратами розуміється сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 цього Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Таким чином, окрім формальних вимог щодо належного документального оформлення господарської операції, установлених підпунктом 7.2.6 пункту 7.2, підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», умовою визнання податкової вигоди платника (яка передбачає, зокрема, зменшення бази оподаткування на суму понесених витрат) є реальність господарської операції, здійсненої у рамках провадження економічної діяльності платника.

У розглядуваному випадку одним з мотивів для прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень став висновок ДПІ про те, що позивачем не представлено доказів фактичного надання товариством з обмеженою відповідальністю «Авіоніка»(далі -ТОВ «Авіоніка») послуг з дослідження регіональних ринків нафтопродуктів та пошуку покупців загальною вартістю 493800 грн. в рамках виконання договору від 20.12.2005 № 21/05н.

У наданих позивачем актах виконаних робіт відсутня інформація про зміст проведеного дослідження з обґрунтуванням його вартості, що виключає можливість з'ясувати, які саме послуги були надані виконавцем. Будь-який документообіг, який засвідчив би безпосередню участь ТОВ «Авіоніка»у спілкуванні з потенційними покупцями, відсутній; заявки на поставку продукції в адресу покупців, листування ТОВ «Авіоніка»з покупцями, з яких би випливало, що на Підприємство знайдені цим виконавцем покупці вийшли лише завдяки ТОВ «Авіоніка»також відсутні; з представлених до перевірки договорів на поставку продукції з покупцями, залученими, за твердженням позивача, за допомогою ТОВ «Авіоніка», не вбачається, що вони укладені за сприянням цього товариства.

А відтак, хоча оцінка ДПІ вказаних послуг з точки зору їх доцільності, раціональності, ефективності або одержаного результату не відповідає нормам податкового законодавства, однак відсутність доказів реального виконання цих послуг виключає можливість врахування їх вартості при обчисленні Підприємствм бази оподаткування податку на прибуток та податку на додану вартість.

З огляду на відсутність доказів використання позивачем орендованого на підставі договорів оренди нежитлового приміщення від 01.03.2006 № 3 та від 01.02.2007 № 17 конференц-залу в рамках провадження своєї господарської діяльності суди об'єктивно підтримали позицію податкового органу по справі щодо незаконності врахування витрат Підприємства на оренду цього приміщення у складі валових витрат та податкового кредиту. Так, позивачем не подано жодних доказів, які б свідчили про проведення будь-яких заходів (переговорів, ділових зустрічей, рекламних акцій тощо) в орендованому приміщенні для здійснення господарської діяльності.

Судами також обґрунтовано не було визнано документально підтвердженими та реально понесеними і витрати позивача на оплату послуг з обслуговування оргтехніки за договором від 04.01.2007 № 12, укладеним з акціонерним товариством закритого типу «Авіоніка». При цьому суди зазначили, що на балансі позивача обліковуються всього два комп'ютери, а подані позивачем акти виконаних робіт не містять необхідної для цілей оподаткування інформації щодо змісту та обсягу наданих послуг на суму 14175 грн.

У той же час суди визнали законним включення позивачем до валових витрат Підприємства витрат на оплату юридичних послуг, а також до податкового кредиту -сум ПДВ у складі їх вартості. Цей висновок суди мотивували посиланням на те, що матеріалами справи підтверджується, що зміст цих послуг полягав у здійсненні їх виконавцем юридичного супроводження угод купівлі-продажу, укладених позивачем для провадження його основної діяльності (оптової торгівлі пальним).

Таким чином, висновки судів, покладені в основу оскаржуваних рішень, відповідають викладеним нормам податкового законодавства та наявним у справі доказам.

Доводи касаційних скарг були предметом дослідження в судах першої та апеляційної інстанцій, цим доводам було надано об'єктивну правову оцінку, а відтак їх повторне заявлення в суді касаційної інстанції фактично спрямоване на переоцінку висновків судів щодо належного документального підтвердження спірних операцій. В силу ж статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями переоцінювати встановлені судами обставини на підставі повторного дослідження доказів.

Порушення норм матеріального чи процесуального права, які є підставою для скасування оскаржуваних рішень, судом касаційної інстанції не встановлені.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційні скарги приватного підприємства "Консалтингова фірма "Егіда" та державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва відхилити.

2. Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 19.02.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2010 у справі № 17/61 (2а-12785/08) залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько