Ухвала суду № 27946637, 22.11.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" листопада 2012 р. м. Київ К-17173/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк „Правекс-Банк" на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2010

у справі № 3/184-3/30-17/8

за позовом Акціонерного комерційного банку „Правекс-Банк"

до Державної податкової інспекції у м. Полтаві

про визнання недійсним податкового повідомлення -рішення

ВСТАНОВИВ:

Акціонерний комерційний банк „Правекс-Банк" (перейменований - Публічне акціонерне товариство комерційний банк „Правекс-Банк") звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0003581702/0 від 03.08.2004.

Постановою господарського суду Полтавської області від 26.02.2008 позовні вимоги задоволено у повному обсязі, скасовано податкове повідомлення-рішення №0003581702/0 від 03.08.2004.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2010 постанову господарського суду Полтавської області від 26.02.2008 скасовано, прийняте нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду апеляційної інстанції позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено комплексну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.04.2001 по 01.10.2003 та складено акт №1870/23-4/24829909 від 30.07.2004.

За результатами перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення №0003581702/0 від 03.08.2004, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання по прибутковому податку на суму 78748,92 грн.

Перевіркою встановлено, що позивачем при оподаткуванні сукупних місячних доходів працівників за основним місцем роботи було застосовано мінімальні заробітні плати, а не неоподаткований мінімум громадян, чим порушено норми Декрету Кабінету Міністрів України №13-92 від 26.12.1992 про прибутковий податок з громадян, Інструкції про прибутковий податок з громадян та Указу Президента України №1082/95 від 21.11.1995 „Про внесення змін до Указу Президента України від 13.09.2004 №519".

Відповідно до Закону України „Про систему оподаткування" від 25.06.1991 громадяни зобов'язані сплачувати податок з отриманих доходів (статті 4, 14) і при цьому має додержуватися принцип соціальної справедливості, який полягає в забезпеченні соціальної підтримки малозабезпечених верств населення шляхом запровадження економічно обґрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі та надвисокі прибутки (стаття 3).

Починаючи з 01.01.1993 року громадяни сплачували прибутковий податок відповідно до Декрету, в якому визначено платників цього податку, об'єкти і ставки оподаткування.

У п. 1 ст. 6 Декрету встановлено, що сукупний оподатковуваний доход зменшується на суму, яка не перевищує за кожний повний місяць, протягом якого одержано доход, установленого чинним законодавством розміру мінімальної місячної заробітної плати (неоподатковуваний мінімум). Неоподатковуваний мінімум введено в шкалу ставок оподаткування, передбачену пунктом першим статті 7 Декрету. При цьому ставки прибуткового податку із сукупного оподатковуваного доходу громадян за місцем основної роботи (служби, навчання) були визначені у тому самому пункті з урахуванням мінімальної місячної заробітної плати. Зазначена обставина не створювала суперечності, оскільки на час прийняття Декрету розмір неоподатковуваного мінімуму дорівнював розміру мінімальної місячної заробітної плати. Це тривало до прийняття Верховною Радою України Постанови від 01.06.1993 „Про підвищення мінімальних розмірів заробітної плати та пенсії за віком", після чого мінімальна заробітна плата перестала дорівнювати неоподатковуваному мінімуму, а визначення ставок оподаткування доходів громадян із її урахуванням - відповідати пункту першому ст. 6 Декрету, згідно з яким до шкали цих ставок було введено саме неоподатковуваний мінімум.

Тому згідно з пунктом другим зазначеної постанови Кабінету Міністрів України було доручено до законодавчого врегулювання переглянути неоподатковуваний мінімум доходів громадян та ставки прогресивного оподаткування цих доходів.

Постановами Кабінету Міністрів України від 10.06.1993 N 433, 10.09.1993 N 719 та від 14.12.1993 N 1032 було збільшено неоподатковуваний мінімум доходів громадян та встановлено нові ставки їх прогресивного оподаткування - з урахуванням цього мінімуму.

Оскільки в законодавчому порядку ставки прибуткового податку з громадян з урахуванням неоподатковуваного мінімуму їх доходів так і не було встановлено, Президент України відповідно до п. 74 ст. 1145 Конституції (Основного Закону) України від 20.04.1978 року N 888-IX видав Указ, яким установлено ставки прогресивного оподаткування доходів громадян з урахуванням неоподатковуваного мінімуму. У зв'язку із цим Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 26 вересня 1994 року N 660 „Про визнання такими, що втратили чинність, пунктів 1, 2, 3 і 4 постанови Кабінету Міністрів України від 14 грудня 1993 року N 1032".

Конституційний Суд України Ухвалою від 21.03.2002 N 9-у/2002 відмовив у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Указу Президента України „Про збільшення неоподатковуваного мінімуму та ставки прогресивного оподаткування доходів громадян". При цьому суд зазначив, що Указ прийнято відповідно до положень Конституції (Основного Закону) України від 20.04.1978 (п. 74 ст. 1145). Згідно із цією конституційною нормою Президент України мав повноваження ухвалювати укази з питань економічної реформи, не врегульованих законами України, які діють до прийняття відповідних законів. Положення Указу застосовуються з 1996 року Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів України для розрахунку надходжень від податків, зборів (обов'язкових платежів), а також визначення сум штрафів за адміністративні правопорушення.

Положення Декрету, якими передбачено сплату прибуткового податку із сукупного оподатковуваного доходу громадян, слід було застосовувати з урахуванням неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та ставок їх прогресивного оподаткування, установлених Указом (втратив чинність із 1 січня 2004 року на підставі Указу Президента України від 25.12.2003 N 1497/2003 „Про визнання такими, що втрачають чинність, деяких указів Президента України" у зв'язку з прийняттям Закону України від 22.05.2003 N 889-IV „Про податок з доходів фізичних осіб").

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк „Правекс-Банк" на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2010 у справі № 3/184-3/30-17/8 слід залишити без задоволення, постанову суду апеляції інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк „Правекс-Банк" залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2010 у справі № 3/184-3/30-17/8 без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко