Рішення № 27925347, 04.12.2012, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа № 1490/5179/12 04.12.2012 04.12.2012 04.12.2012

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/1490/3408/12 Суддя по 1 інстанції - Боброва І.В.

Категорія 52 Доповідач апеляційного суду - Шолох З.Л.

Рішення

Іменем України

4 грудня 2012 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Шолох З.Л.,

суддів - Локтіонової О.В., Самчишиної Н.В.,

при секретарі судового засідання - Дубовій К.В.,

за участю позивача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

регіонального ландшафтного парку «Тилігульський»

на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 10 жовтня 2012 року у справі за

позовом

ОСОБА_2 до регіонального ландшафтного парку «Тилігульський» про поновлення порушених трудових прав,

встановила:

18 червня 2012 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до регіонального ландшафтного парку «Тилігульський» (далі - РЛП «Тилігульський») про визнання незаконними та скасування наказів про накладення дисциплінарних стягнень, поновлення його на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позивач вказував, що перебував у трудових відносинах з відповідачем з 2003 року, а безпосередньо на посаді завідуючого науковим відділом - заступника директора з 4 січня 2010 року.

Наказом директора РЛП «Тилігульський» від 16 травня 2012 року № 12- од його звільнено з роботи з 16 травня 2012 року по п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин, допущений 23 та 24 квітня 2012 року.

Посилаючись на те, що його відсутність на роботі пов'язана з поважними причинами, а звільнення проведено з порушенням вимог трудового законодавства, позивач просив визнати незаконним та скасувати наказ про звільнення, поновити його на роботі та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Крім того, позивач вважав, що йому безпідставно, за відсутності його вини та фінансування, оголошено догану наказом № 11-од від 26 квітня 2012 року за порушення термінів виконання робіт за договором, укладеним 12 грудня 2011 року з ТОВ «Крим-Ірей-Проект».

В зв'язку з чим просив визнати незаконним та скасувати і цей наказ.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на дотримання норм трудового законодавства при застосуванні дисциплінарних стягнень.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 10 жовтня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено. Скасовано наказ № 11-од від 26 квітня 2012 року про оголошення догани та наказ № 12-од від 16 травня 2012 року про його звільнення. Поновлено позивача на роботі у відповідача на посаді завідуючого науковим відділом з 11 жовтня 2012 року. Стягнуто з відповідача на користь позивача 15 208,96 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також 214,60 грн. судового збору на користь держави.

Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в сумі 3041,79 грн. звернуто до негайного виконання.

В апеляційній скарзі РЛП «Тилігульський», посилаючись на незаконність та необгрунтованість рішення суду першої інстанції, просив його скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що дисциплінарні стягнення до нього застосовані незаконно, тому правомірно скасував накази про його звільнення та оголошення догани, поновив його на роботі, а також стягнув з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Так, пунктом 4 ч.1 ст. 40 КЗпП України передбачено, що працівник може бути звільнений з роботи за прогул (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого часу), допущений без поважних причин.

За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення, як догана або звільнення (ст. 147 КЗпП України).

Дисциплінарне стягнення застосовується з дотриманням строків та порядку їх накладення, передбачених ст. ст. 148, 149 КЗпП України.

Зокрема, до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

При обранні виду стягнення необхідно враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі і повідомляється працівникові під розписку ( ст. 149 КЗпП).

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, позивач з 2003 року перебував у трудових відносинах з відповідачем, а з 4 січня 2010 року безпосередньо на посаді завідуючого науковим відділом - заступника директора (а.с. 27). Ніколи не притягувався до дисциплінарної відповідальності.

Згідно посадової інструкції, до його посадових обов'язків, як завідуючого науковим відділом, входить здійснення організації та керівництво всіма науковими дослідженнями, що проводяться науковим відділом на території регіонального ландшафтного парку «Тилігульський».

На нього покладено персональну відповідальність за стан наукової роботи, організацію підготовки до видання наукових праць, монографій, випуск щорічних томів «Літопису природи», підготовку та організацію наукових та науково-популярних публікацій тощо.

Крім того, позивач виконує обов'язки першого заступника голови науково - технічної ради та директора у разі його відсутності (а.с. 23-26).

11 квітня 2012 року, електронною поштою, до РЛП «Тилігульський» надійшло запрошення міжнародної громадської організації щодо участі ОСОБА_2 у роботі міжнародного семінару, який проходив у м. Варна (Болгарія) з 20 по 22 квітня 2012 року включно на тему «Як інтерпретувати природу Чорноморського регіону» по програмі Європейського союзу «Басейн Чорного моря 2007-2013». Тема семінару пов'язана з діяльністю РЛП «Тилігульський» та науковою роботою ОСОБА_2

З відома та за згодою директора на участь позивача у семінарі, але за власний рахунок, йому була оформлена відпустка за сімейними обставинами на два календарні дні з 19 по 20 квітня 2012 року (четвер та п'ятниця) включно (а.с. 34-35).

23 квітня 2012 року (понеділок) та до 14 години 24 квітня 2012 року (вівторок) позивач був відсутній на роботі, оскільки приймав участь у роботі форуму та не зміг завчасно повернутися до України через відсутність автобусних рейсів сполученням Варна - Одеса.

Зазначені обставини підтверджуються довідкою перевізника із затвердженим розкладом автобусних рейсів по маршруту Варна - Одеса, які підтверджують відсутність відповідного рейсу 22 квітня 2012 року (неділя), а також копією закордонного паспорта позивача з відміткою про перетин ним кордону саме 23 квітня 2012 року (понеділок) (а.с. 11, 92-93).

24 квітня 2012 року з 14 години позивач прибув в головний офіс установи в м. Миколаєві. Надав пояснювальну записку, де виклав зазначені причини затримки, копію запрошення, програму міжнародного семінару, звіт про участь у семінарі (а.с. 13-14, 60).

До того ж, подав заяву про продовження відпустки без збереження заробітної плати на 2 дні, зокрема, 23-24 квітня 2012 року (а.с. 12).

Проте, наказом директора РЛП «Тилігульський» від 16 травня 2012 року № 12- од позивача звільнено з роботи 2012 року по п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин, допущений 23 та 24 квітня 2012 року (а.с. 5).

В наказі про звільнення не зазначена дата звільнення, але згідно табелю обліку робочого часу за травень 2012 року є відмітка про звільнення позивача саме з 16 травня 2012 року (а.с. 68).

Копію наказу про звільнення позивач отримав 23 травня 2012 року, про що свідчить його підпис у журналі реєстрації, а тому в межах строків, передбачених ст. 233 КЗпП України, звернувся до суду за захистом трудових прав (а.с. 95).

Суд першої інстанції дав належну оцінку зазначеним доказам та прийшов до вірного висновку про те, що відсутність позивача на роботі пов'язана з поважними причинами.

Крім того, суд обґрунтовано вважав, що при звільненні позивача допущені й інші порушення вимог трудового законодавства.

Так, вимогами ч.1 ст. 43 КЗпП України передбачено, що розірвання трудового договору із зазначених підстав можливо лише за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. Звільнення погоджується з органом профспілки, яка утворена і діє на підприємстві, і членом якої є працівник.

Проте, профспілкова організація у РЛП «Тилігульський» не створена і позивач не являється членом будь-якої профспілкової організації.

Натомість умовами колективного договору, укладеного 2 березня 2010 року між адміністрацією і трудовим колективом РЛП «Тилігульський» на 2010-2015 роки, передбачені додаткові гарантії дотримання трудових прав працівників. Зокрема, пунктом 6.1.2 визначено, що не допускається притягнення працівників до дисциплінарної відповідальності без попередньої згоди трудового колективу (а.с. 47-53).

Такі умови колективного договору щодо його змісту узгоджуються з вимогами ст. 13 КЗпП України, частиною 3 якої визначено, що колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально - побутові пільги. В порушення цих гарантій, згода трудового колективу на притягнення ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності відсутня.

До того ж, 17 травня 2012 року позивач, як завідувач наукового відділу РЛП «Тилігульський», разом із директором приймали участь у роботі наради з питань розгляду сучасного соціально-екологічного стану басейну Тилігульського лиману, який проходив в с. Коблеве Березанського району (а.с. 79-80). Такі обставини свідчать про продовження з ним трудових відносин.

Враховуючи викладене, доводи відповідача в апеляційній скарзі про дотримання чинного законодавства при звільненні позивача є необґрунтованими.

Суд також вважав, що наказ № 11-од від 26 квітня 2012 року, яким позивачу оголошено догану за порушення термінів виконання робіт за договором, укладеним 12 грудня 2011 року між РЛП «Тилігульський» та ТОВ «Крим-Ірей-Проект», є незаконним, оскільки вина позивача не доведена (а.с. 15).

Колегія погоджується з таким висновком суду, оскільки докази вини позивача в цьому в матеріалах справи відсутні, хоча обов'язок доведення цього факту лежить на відповідачеві, у відповідності до вимог ст. 60 ЦПК України.

Сам представник відповідача зазначав, що вказаний договір передбачав виконання геоботанічних та зоологічних досліджень на території Тузловської та Лимарської ВЕС, однак зазначене посадовою інструкцією позивача не передбачено. Окрім іншого, зазначені договірні зобов'язання потребують відповідного фінансування. Докази щодо цього питання, як і сам договір, в матеріалах справи відсутні. Тому посилання відповідача порушення позивачем його посадової інструкції є безпідставними.

Разом з тим, при вирішенні спору суд допустив помилку при обрахуванні суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки не в повній мірі врахував роз'яснення п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» та ч. 5 п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», положення Порядку обчислення середнього заробітку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року (з наступними змінами).

Зокрема й про те, що всі виплати включаються в розрахунок заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника. Тому суд визначає розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Із матеріалів справи вбачається, що нарахована позивачу заробітна плата за два місяці, які передували його звільненню, становила 5 118,30 грн., а саме: за березень 2012 року - 2977 грн. і за квітень 2012 року - 2141,30 грн.

Середньоденна заробітна плата = 5118,30 грн. : 35 робочі дні за два місяці = 146,24 грн., яка множиться на 103 робочих дні вимушеного прогулу (з 16 травня по 10 жовтня 2012 року включно) і визначається середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 15 062,72 грн.

Від цієї суми підлягають відрахуванню 1 997,28 грн., отриманої позивачем компенсацію за невикористану відпустку (1471,68 грн. + 525,60 грн.).

Отже, розмір середнього заробітку, який підлягав стягненню на користь позивача за час вимушеного прогулу становить 13 065,44 грн., сума якого визначена без утримання прибуткового податку з громадян й інших обов'язкових платежів.

Крім того, суд першої інстанції невірно зазначив у резолютивні частині рішення дату поновлення позивача на роботі, вважаючи її наступним днем після оголошення судового рішення (11 жовтня 2012 року). Тоді як особа, яка підлягає поновленню на роботі, поновлюється з дня її звільнення.

В зв'язку з чим рішення районного суду в зазначеній частині підлягає зміні на підставі п.1 ч. 1 ст. 309 ЦПК України.

Керуючись ст. 303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу регіонального ландшафтного парку «Тилігульський» задовольнити частково.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 10 жовтня 2012 року змінити в частині вирішення позовних вимог про поновлення ОСОБА_2 на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Поновити ОСОБА_2 на роботі у регіональному ландшафтному парку «Тилігульський» на посаді завідуючого науковим відділом з 16 травня 2012 року.

Стягнути з регіонального ландшафтного парку «Тилігульський» на користь ОСОБА_2 13 065,44 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначеного без утримання прибуткового податку з громадян та інших обов'язкових платежів.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді: