Ухвала суду № 27925469, 04.12.2012, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №1490/4987/12 04.12.2012 04.12.2012 04.12.2012

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/1490/3292/12 Суддя по 1 інстанції - Старчеус О.П.

Категорія 5 Доповідач апеляційного суду - Шолох З.Л.

Ухвала

Іменем України

4 грудня 2012 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Шолох З.Л.,

суддів - Локтіонової О.В., Самчишиної Н.В.,

при секретарі судового засідання - Дубовій К.В.,

за участю прокурора Добрікової І.В. та представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

представника ОСОБА_2

на рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 27 вересня 2012 року у справі за

позовом

прокурора Березанського району Миколаївської області в інтересах держави в особі Коблівської сільської ради Березанського району до виконавчого комітету Коблівської сільської ради Березанського району та ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення виконкому про визнання права власності та визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно,

встановила:

В травні 2012 року прокурор Березанського району в інтересах держави в особі Коблівської сільської ради Березанського району звернувся з позовом до виконавчого комітету Коблівської сільської ради Березанського району про визнання незаконним та скасування рішення виконкому про визнання права власності та визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане ОСОБА_2

В обгрунтування позову, прокурор вказував, що рішенням виконкому Коблівської сільської ради від 14 травня 2008 року № 168 за ОСОБА_2 незаконно визнано право власності на три дерев'яні будинки «Ялинка», як на капітальні об'єкти нерухомого майна.

Вказані дерев'яні будинки ОСОБА_2 самочинно встановив на кам'яний фундамент в зоні відпочинку «Коблево» в с. Коблеве Березанського району.

21 липня 2008 року на підставі вказаного рішення ОСОБА_2 отримав свідоцтво про право власності на дві нежитлові дерев'яні капітальні будівлі, розташовані в АДРЕСА_1, загальною площею 30,2 кв.м та зареєстрував його в МБТІ.

Прокурор зазначав, що земельна ділянка в користування або у власність ОСОБА_2 не передавалась, а визнання права власності на самочинні споруди, розміщені на землях Коблівської сільської ради, суперечить чинному законодавству й порушує право власності територіальної громади на розпорядження земельною ділянкою.

Посилаючись на викладене та наявність повноважень, передбачених ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру», прокурор просив про задоволення позову.

Ухвалою Березанського районного суду від 28 серпня 2012 року в якості співвідповідача до участі у справі залучено ОСОБА_2

Представник Коблівської сільської ради позовні вимоги підтримав, а представник виконкому їх визнав.

Відповідач ОСОБА_2 позов не визнав, направив до суду заяву, в якій просив закрити провадження у справі в зв'язку з відсутністю предмету спору, посилаючись на те, що належні йому дерев'яні споруди знищені внаслідок пожежі, яка сталася 23 липня 2012 року та надав копію акту про пожежу.

Рішенням Березанського районного суду від 27 вересня 2012 року позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Коблівської сільської ради від 14 травня 2008 року № 168, яким визнано за ОСОБА_2 право власності на об'єкти нерухомого майна - три дерев'яні капітальні будівлі, розташовані в зоні відпочинку «Коблево» с. Коблеве Березанського району та покладено зобов'язання провести в МБТІ державну реєстрацію права власності. Визнано недійсним свідоцтво на право власності, видане ОСОБА_2 21 липня 2008 року виконавчим комітетом Коблівської сільської ради на нерухоме майно - дві дерев'яні капітальні будівлі, розташовані в АДРЕСА_1. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2, посилаючись на незаконність рішення суду першої інстанції та пропуск прокурором строку позовної давності, просила рішення суду скасувати та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення осіб, які брали участь у справі, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

За змістом ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Порядок прийняття в експлуатацію та оформлення права власності фізичних осіб на нерухоме майно на час виникнення спірних правовідносин регулювався положеннями Закону України від 1 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та розділом 6 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, в редакції наказу Міністерства юстиції України № 36/5 від 17 травня 2004 року.

Право власності на об'єкти нерухомого майна фізичним особам з видачею свідоцтва на право власності здійснювалося місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування на новозбудовані, перебудовані або реконструйовані об'єкти нерухомого майна за наявності акта на право власності на землю або рішення про відведення земельної ділянки для цієї мети та за наявності акта комісії про прийняття об'єкта і введення його в експлуатацію.

Зокрема, прийняття в експлуатацію нежитлових об'єктів нерухомості мало здійснюватися відповідною інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у спосіб, визначений Положенням "Про державну архітектурно-будівельну інспекцію", затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 18 жовтня 2006 року.

За змістом ст. ст. 125, 126 ЗК України ( в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності або право постійного користування земельною ділянкою виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, за договором купівлі -продажу від 3 грудня 2007 року та згідно видаткової накладної ОСОБА_2 купив три дерев'яні будинки «Ялинка» у ТОВ «Кью Сервіс», які, згідно зі ст. 181 ЦК України, відносяться до рухомих, а не до нерухомих речей (а.с. 20-22).

Вказані дерев'яні будинки самочинно, в порушення встановленого чинним законодавством дозвільного порядку будівництва та без виділення йому земельної ділянки, встановив в зоні відпочинку «Коблево» в с. Коблеве Березанського району на кам'яний фундамент з метою переобладнання їх в капітальну споруду - нерухоме майно.

11 квітня 2008 року ОСОБА_2 звернувся до виконкому Коблівської сільської ради із заявою про визнання за ним права власності на три дерев'яні капітальні будівлі, площею по 25 кв. м кожна, розташовані в зоні відпочинку с. Коблеве Березанського району (а.с. 17).

При цьому, на підтвердження права власності надав копію вказаного договору купівлі - продажу дерев'яних споруд, копію технічного паспорту із якого вбачається, що дерев'яні будинки встановлені на кам'яний фундамент, а також дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для комерційного використання під будівництво туристичного готелю, виданий розпорядженням Березанської райдержадміністрації від 13 вересня 2007 року № 995 (а.с. 18).

Між тим, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки не затверджувався, договір оренди земельної ділянки не укладався, а докази того, що вказані дерев'яні споруди відносяться до категорії капітальних споруд та прийняті в експлуатацію у відповідності до вимог чинного законодавства, відсутні.

До того ж, із матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка, на якій розміщені вказані нежитлові будинки, знаходиться в межах території Коблівської сільської ради і є власністю Коблівської територіальної громади, розпорядження якими здійснює Коблівська сільська рада, згідно ст. 12 ЗК України (а.с. 27-29).

Однак, рішенням виконкому Коблівської сільської ради від 14 травня 2008 року № 168 за ОСОБА_2 визнано право власності на три дерев'яні капітальні будівлі та зобов'язано МБТІ провести державну реєстрацію права власності на них ( а.с. 9).

18 квітня 2008 року рішенням № 17 XII сесії 5 скликання Коблівська сільська рада надала двом дерев'яним нежитловим будинкам юридичну адресу - Березанський район , с. Коблеве, вул. Миколаївська, 3-а.

21 липня 2008 року виконком видав ОСОБА_2 свідоцтво про право власності на дві нежитлові дерев'яні капітальні споруди, загальною площею 30,2 кв.м, та право це нерухоме майно власності зареєстровано в БТІ Березанського району (а.с.10).

Враховуючи викладене, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про порушення права Коблівської територіальної громади, як власника землі, на розпорядження земельною ділянкою, зайнятою під забудовами, право власності на які оформлено на ОСОБА_2 з порушенням чинного законодавства. Тому обґрунтовано задовольнив позовні вимоги прокурора, пред'явлені з дотриманням вимог ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру».

Відповідно до ч. 1 ст. 21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Доводи апеляційної скарги про те, що в задоволенні позову прокурора необхідно відмовити за спливом строку позовної давності, є необґрунтованими, оскільки згідно з ч.3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Таких клопотань в суді першої інстанції сторони не заявляли.

До того ж, як зазначив прокурор у позовній заяві, про порушення права територіальної громади він дізнався в квітні - травні 2012 року під час проведення перевірки.

Викладене свідчить, що рішення місцевого суду постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому не вбачається підстав для його скасування.

Керуючись ст. ст. 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 відхилити, а рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 27 вересня 2012 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді: