Ухвала суду № 27909912, 28.11.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-13470/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Костенко Д.А.

Суддя-доповідач: Чаку Є.В.

У Х В А Л А

Іменем України

"28" листопада 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

суддів: Файдюка В.В., Старової Н.Е.

за участю секретаря Муханькової Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.12.2011 року у справі за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва про скасування податкового повідомлення - рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа -підприємець ОСОБА_2 (далі -позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва про скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ від 07.06.2011 року № 0001191704, яким їй збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) на 149732,50 грн.

Окружний адміністративний суд міста Києва своєю постановою від 26.12.2011 року адміністративний позов задовольнив.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що є підставою для скасування постанови суду першої інстанції.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі акта перевірки від 24.05.2011 року № 6320/17-4-1791903182, згідно з яким відповідачем встановлено порушення пп. 7.2.3, пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(далі - Закон № 168/97), 07.06.2011 року відповідачем згідно з пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54, п. 123.1 ст. 123 ПК прийнято подат кове повідомлення-рішення № 001191704 про збільшення позивачу суми грошового зобов'я зання з ПДВ на 149732,50 грн. (у т.ч.: 119786 грн. - основний платіж, 29946,50 грн. - штраф).

Згідно з актом порушення полягає у неправомірному включенні позивачем до податкового кредиту з ПДВ нарахованого на користь TOB «Гросс»податку в сумі 119786 грн., оскільки згідно з ч.ч. 1, 3, 5 ст. 203, ст.ст. 215, 216, 228 ЦК правочин між вказаними особами відповідачем вважається нікчемним. Висновок відповідача ґрунтується на тому, що на TOB «Гросс»відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності тощо, а сама діяльність спрямована на надання податкової - вигоди третім особам.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог та звертає увагу на наступне.

Згідно з п.1.7 Закону № 168/97 податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначене згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду зокрема у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону № 168/97 передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Положеннями п. 7.2. ст. 7 Закону № 168/97 передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту (пп. 7.2.6); податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках (пп. 7.2.3); право на нарахування податку і складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку (пп. 7.2.4).

Згідно із пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97 не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту).

З матеріалів справи вбачається, що позивачем включено до податкового кредиту з ПДВ у грудні 2010 року суми податку, нараховані за прид бання у TOB «Гросс»товарів, згідно договору поставки від 27.09.2010 року № 27/09-08 та специфікації до нього (додаток № 1).

На виконання умов даного договору TOB «Гросс»(постачальник) поставлено на користь ФОП ОСОБА_2 (покупець) у грудні 2010 року товарів на загальну вартість 718713,60 грн. (у т.ч. ПДВ - 119786 грн.), що підтверджується наявними у справі: замовленнями на поставку: від 09.12.2010 року № 3-001, від 16.12.2010 року № 3-002, від 20.12.2010 року № 3-003, від 22.12.2010 року № 3-004, від 27.12.2010 року № 3-005; видатковими накладними від 10.12.2010 року № 1012002, від 17.12.2010 року № 1712001, від 22.12.2010 року № 22100002 та № 2212003, від 24.12.2010 року № 2412001, від 29.12.2010 року № 2912002 та податковими накладними від 10.12.2010 року № 1012003 на суму 105000 грн. (ПДВ - 17500 грн.), від 17.12.2010 року № 1712002 на суму 128700 грн. (ПДВ - 21450 грн.), від 22.12.2010 року № 2212005 на суму 92280 грн. (ПДВ - 15380 грн.) та № 2212006 на суму 82320 грн. (ПДВ - 13720 грн.), від 24.12.2010 року № 2412003 на суму 197500,80 грн. (ПДВ - 32916,80 грн.), від 29.12.2010 року № 2912004 на суму 112912,80 грн. (ПДВ - 18818,80 грн.).

Зазначені документи складені сторонами договору відповідно до його умов і містять номенклатуру (асортимент), ціну, кількість і загальну вартість товару.

На підставі вказаних податкових накладних позивач відніс нарахований (сплачений) на користь TOB «Гросс»ПДВ до податкового кредиту з ПДВ грудня місяця 2010 року.

В акті перевірки, ні у поясненнях представника відповідача запе речень щодо оформлення наявних податкових накладних не зазначено. Водночас подані по даткові накладні виписані TOB «Гросс», який на час їх складення знаходилося на обліку як платник ПДВ згідно із свідоцтвом № 100269706, що узгоджується з вимогами пп. 7.2.3, пп. п. 7.2, пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону № 168/97, а їх зміст відповідає вимогам пп. 7.2.1.

Таким чином, позивачем, на підставі належно оформлених податкових наклад них, включено до податкового кредиту у грудні 2010 року суми нарахованого за ставкою 20 відсотків ПДВ, у зв'язку з придбанням у TOB «Гросс»послуг, що відповідає пп. пп. 7.4.1, п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97.

Що стосується доводів відповідача про нікчемність правочину між

позивачем і TOB «Гросс», то колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Аналізуючи укладений між позивачем та TOB «Гросс»правочин, колегія суддів звертає увагу на те, що такі господарські (цивільні) зобов'язання не заборонені і не обмежені чинним законодавством, а правочин не суперечить моральним засадам суспільства і не порушує публічний порядок.

Закон України «Про податок на додану вартість» не пов'язує право покупця - платника податку на додану вартість на податковий кредит з обов'язком продавця - платника податку на додану вартість самостійно визначати суму податкового зобов'язання та сплатити її до бюджету.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на зменшення своїх зобов'язань та отримання бюджетного відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 ЦК України. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідачем не доведено, що укладений позивачем з ТОВ «Гросс»договір є нікчемним. На час укладення та виконання договору контрагент позивача був зареєстрований в ЄДРПОУ, тобто був юридичною особою, наділеною цивільною правоздатністю і дієздатністю. Обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною, зокрема, обвинувального вироку, який набрав законної сили, що підтверджував би факт ухилення від сплати податків конкретними посадовими особами суб'єктів господарювання, відповідачем не наведено.

У свої запереченнях відповідач загалом посилається на відсутність матеріально тех нічних можливостей для забезпечення контрагентом фактичних поставок товару, водночас в акті вказується про наявність у TOB «Гросс»16 осіб у штаті підприємст ва і 4 осіб за цивільно-правовими угодами. Також, у справі наявні податкові декларації TOB «Гросс»з ПДВ за грудень 2010 року та квитанції про їх прийняття в органах державної податкової служби, згідно з якою контрагентом повністю задекларовано свої зобов'язання з ПДВ згідно вказаних вище податкових накладних.

Згідно з наявною у справі довідкою ДПІ у Вишгородському районі Київської області від 21.12.2011 року № 2947/15-2/30729660/99 про результати проведення зус трічної звірки TOB «Гросс»щодо документального підтвердження господарських відносин з ФОП ОСОБА_2 їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.12.2010 року по 31.12.2010 року податковим органом підтверджується реальність здійснення господарських відносин, що додатково свідчить про надуманість висновків відповідача.

Більше того, у вересні 2011 року відповідач провів планову перевірку позивача, яка охоплювала період серпня 2010 року, під час якої жодних порушень в частині оподаткування по вказаному договору з TOB «Сканія Плюс», який відповідач вважає нікчемним, не встановлено.

Під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що укладена між позивачем та його контрагентом угода, не віднесена законом до нікчемних, також відсутні судові рішення про визнання її недійсною.

Так, позивачем належним чином оформлено господарські правовідносини з контрагентом, а фактичне здійснення таких операцій підтверджено належними первинними документами та документами податкової звітності.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про відсутність у податкового органу правових підстав для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права, рішення суду постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, підстав для скасування постанови з наведених у апеляційній скарзі мотивів не вбачається.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції -без змін.

Статтею 200 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 197, 198, 200, 205 та 206 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва -залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.12.2011 року -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя Чаку Є.В.

Судді: Файдюк В.В.

Старова Н.Е.