Ухвала суду № 27895876, 10.10.2012, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2270/8159/11

Головуючий у 1-й інстанції: Ковальчук О.К.

Суддя-доповідач: Матохнюк Д.Б.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2012 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Матохнюка Д.Б.

суддів: Курка О. П. Совгири Д. І.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу малого підприємства "СВ-Сервіс" на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 липня 2012 року у справі за адміністративним позовом малого підприємства "СВ-Сервіс" до Городоцької міжрайонної державної податкової інспекції Хмельницької області про скасування податкових повідомлень-рішень , -

В С Т А Н О В И В :

У червні 2011 року мале підприємство «СВ-Сервіс» (МП «СВ-Сервіс») звернулось в суд з адміністративним позовом до Городоцької міжрайонної державної податкової інспекції Хмельницької області (Городоцька МДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 31 грудня 2010 року №0000732341/0, №000742341/0, №0012031711/0.

12 липня 2012 року Хмельницький окружний адміністративний суд прийняв постанову про відмову у задоволенні адміністративного позову.

Не погоджуючись з судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказану постанову та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

Відповідач в судове засідання не з'явився. До початку судового засідання через канцелярію Вінницького апеляційного адміністративного суду за вхідним №46780 подав заяву з проханням розглянути апеляційну скаргу в порядку письмового провадження.

Позивач (апелянт) в судове засідання не з'явився, хоча належним чином повідомлявся про дату, час і місце судового засідання.

Відповідно до ст. 196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши, суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено те, що Городоцькою МДПІ проведено планову виїзну перевірку МП «СВ-Сервіс» з питань дотримання вимог податкового, законодавства за період з 01 квітня 2009 року по 30 червня 2010 року та іншого законодавства за період з 01 квітня 2009 року по 30 червня 2010 року, за результатами якої складено акт від 22 грудня 2010 року №758/23/30156185.

За результатами проведеної перевірки податковим органом виявлено порушення позивачем п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 203495 грн., у тому числі за І півріччя 2009 року в сумі 7051 грн., за ІІІ квартали 2009 року в сумі 78084 грн., за 2009 рік в сумі 199920 грн., за І квартал 2010 року в сумі 621 грн. та за І півріччя 2010 року в сумі 3575 грн.

Також, виявлено порушення позивачем пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 168471 грн., в тому числі за квітень 2009 року в сумі 10800 грн., за липень 2009 року в сумі 26907 грн., за серпень 2009 року в сумі 3664 грн., за вересень 2009 року в сумі 24129 грн., за жовтень 2009 року в сумі 52969 грн., за листопад 2009 року в сумі 32267 грн., за грудень 2009 року в сумі 11333 грн., за березень 2010 року в сумі 2068 грн., за травень 2010 року в сумі 4334 грн., а також порушення позивачем п. «е», пп. 6.3.3 п. 6.3 ст. 6 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», а саме заниження податку з доходів фізичних осіб на 252,92 грн. у зв'язку з безпідставним наданням податкової соціальної пільги директору МП «СВ-Сервіс» ОСОБА_2, який одночасно здійснює підприємницьку діяльність як фізична особа підприємець.

На підставі акта перевірки, 31 грудня 2010 року Городоцькою МДПІ прийняті податкові повідомлення-рішення №0000732341/0, яким МП «СВ-Сервіс» визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 252706,50 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 168471 грн. та за штрафними санкціями в сумі 84235,50 грн., №000742341/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на прибуток в сумі 292567 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 203495 грн. та за штрафними санкціями в сумі 89072 грн. та №0012031711/0 яким позивачеві визначене податкове зобов'язання по податку з доходів найманих працівників в сумі 758,76 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 252,92 грн. та за штрафними санкціями в сумі 505,84 грн.

За результатами розгляду скарг позивача податковим органом винесено рішення, якими скарги залишені без задоволення, а податкові повідомлення-рішення без змін, що стало підставою для звернення позивача до Хмельницького окружного адміністративного суду з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції погодився з висновками відповідача, викладеними в акті перевірки, а також те, що податкові повідомлення-рішення відповідача прийняті обґрунтовано, з урахування усіх обставин що мають значення для прийняття рішення.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з пп 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР (Закон №168) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 зазначеного Закону встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до пп. 7.2.1 п. 7.2. вказаної статті Закону №168 платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Крім того, згідно п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року №165 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за №233/2037; у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) (Порядок) податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника ПДВ.

Пунктом 5 цього Порядку визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у п. 2 Порядку.

За правилами заповнення податкової накладної, встановленими у п. 18 Порядку, усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку -продавця.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, виписані ТОВ «Оргсвіт-Сервіс», ТОВ «Товарно-промислова група «Трінго», ТОВ «Калігор-Інвест» і ТОВ «Еспанада-Груп» видаткові накладні для формування МП «СВ-Сервіс» податкового кредиту оформленні з порушенням, а саме не містять посад та прізвищ або інших даних, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарської операції з передачі товару від постачальника до позивача, не містять також посилання на № та дату довіреностей, виданих позивачем для отримання зазначеного товару від його імені, які є обов'язковими реквізитами видаткових накладних.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що наявні у позивача податкові накладні, оформлені зазначеними контрагентами, є не достатніми підставами для віднесення сум ПДВ до податкового кредиту, оскільки викладені в них відомості не відповідають дійсності.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Підпунктом 5.2.1. п.5.2. ст.5 вказаного Закону визначено, що до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

При цьому, в силу частини четвертої пп.5.3.9. п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" ставить в залежність включення сум валових витрат лише з їх підтвердженням відповідними документами.

Єдиною умовою не включення до складу валових витрат згідно пп. 5.3.9 цього Закону є не підтвердження будь-яких витрат відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами. Жодних інших підстав Закон не передбачає.

Згідно з п. 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України №88 від 24 травня 1995 року, первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Мінстатом України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України.

Типові форми єдиної первинної транспортної документації, зокрема товарно-транспортну накладну, затверджено спільним наказом Мінтранспорту України, Мінстату України "Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля" від 29 грудня 1995 року №488/346 (зі змінами та доповненнями) і введено в дію з 01 січня 1996 року. Відповідно до п. 2 зазначеного наказу ведення зазначених форм первинного обліку всіма суб'єктами господарської діяльності незалежно від форм власності є обов'язковим.

Пунктом 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні визначено, що основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Отже, товарно-транспортна накладна відноситься лише до основної первинної транспортної документації.

Враховуючи зазначене, у разі відсутності первинної транспортної документації, що підтверджує отримання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом, платник податку не має підстав віднести витрати по отриманню послуг з перевезення вантажів до складу валових витрат.

Наведене вище також узгоджується із Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996/ХІV (Закон №996), який визначає правові засади регулювання, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. У розумінні даного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення.

Так, під час проведення перевірки ревізору не надано акти приймання-передачі товару, документи, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, що в силу п.п. 2.2 і 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за №168/704 є необхідною умовою для надання їм юридичної сили і доказовості.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що за наслідками укладених між позивачем та його контрагентами договорів змінився майновий стан МП «СВ-Сервіс», оскільки в матеріалах справи відсутні по більшості контрагентах підтверджуючі докази оплати придбаного товару, а також наявні платіжні доручення, які свідчать про часткову оплату товару. Тобто, дані обставини свідчать про не виконання позивачем укладених з його контрагентами договорів та свідчить про відсутність зміни майнового стану МП «СВ-Сервіс».

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що укладені договори між позивачем та його контрагентами не відповідають дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків та свідчать про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів та приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0012031711/0 яким позивачеві визначене податкове зобов'язання по податку з доходів найманих працівників в сумі 758,76 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 252,92 грн. та за штрафними санкціями в сумі 505,84 грн. за порушення п. «е», пп. 6.3.3 п. 6.3 ст. 6 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», з огляду на наступне.

Відповідно до п. 6.1 статті 6 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22 травня 2003 року №889-ІУ (Закон №889-ІУ) встановлено, що з урахуванням норм пункту 6.5. цієї статті платник податку має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отриманого з джерел на території України від одного працедавця у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціальної пільги.

В силу ст. 6 Закону №889-ІУ передбачено, що податкова соціальна пільга застосовується лише до доходу, нарахованого на користь платника податку протягом звітного податкового місяця як заробітна плата виключно за одним місцем його нарахування, якщо його розмір не перевищує суми місячного прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленої на 1 січня звітного податкового року, помноженої 1,4 та округленої до найближчих 10 гривень.

Підпунктом 6.3.3 п. 6.3 ст. 6 Закону №889-ІУ визначено, що податкова соціальна пільга не може бути застосована до доходів самозайнятої особи одержаних від підприємницької діяльності, а також іншої незалежної професійної діяльності.

За змістом пп. 6.3.5 п. 6.3 ст. 6 Закону №889-ІУ працедавець, який на підставі належним чином отриманої заяви платника податку про застосування пільги застосовує таку пільгу, не несе будь-якої відповідальності за порушення таким платником податку вимог підпункту 6.3.1 цього пункту, за винятком, коли такий працедавець і такий платник податку є пов'язаними особами.

Враховуючи те, що позивач та ФОП ОСОБА_2 (Свідоцтво про державну реєстрації фізичної особи -підприємця серії НОМЕР_1), який одночасно займає посаду директора МП «СВ-Сервіс» є пов'язаними особами, тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивач відповідно до пп. 6.3.5 п. 6.3 ст. 6 Закону №889-ІУ несе відповідальність за правомірність нарахування соціальної податкової пільги ОСОБА_2

Відповідно до ч.1 ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому відсутні підстави для його скасування.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу малого підприємства "СВ-Сервіс", - залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 липня 2012 року, - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Головуючий Матохнюк Д.Б.

Судді Курко О. П.

Совгира Д. І.