Ухвала суду № 27895871, 18.07.2012, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а/0270/3842/11

Головуючий у 1-й інстанції: Вільчинський О.В.

Суддя-доповідач: Матохнюк Д.Б.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2012 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Матохнюка Д.Б.

суддів: Залімського І. Г. Мельник-Томенко Ж. М.

за участю:

секретаря судових засідань: Грищук С.Д.

представників позивача: Сартакова Е.В., Стеценко Т.Ю., Стеценка Д.В., Котлуш В.Л., Федик Ю.Ю.

представників відповідача (апелянта): Бистрицької Д.О., Козачка О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Козятинської об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 28 вересня 2011 року у справі за адміністративним позовом приватного підприємства "Енергоспецсервіс" до Козятинської об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області про визння протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень , -

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2011 року приватне підприємство «Енергоспецсервіс» (ПП «Енергоспецсервіс») звернулось в суд з адміністративним позовом до Козятинської об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області (Козятинська ОДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 30 травня 2011 року №0000322301.

28 вересня 2011 року Вінницький окружний адміністративний суд прийняв постанову про задоволення адміністративного позову.

Не погоджуючись з судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказану постанову та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог. В якості обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає про порушення судом норм матеріального.

В судовому засіданні представники відповідача (апелянта) апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити

Представники позивача про задоволення апеляційної скарги заперечили, посилаючись на її необґрунтованість та безпідставність.

Заслухавши, суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено те, що Козятинською ОДПІ проведено виїзну позапланову перевірку ПП «Енергоспецсервіс» з питань достовірності нарахування суми податку на додану вартість за період з 01 жовтня 2009 року по 31 січня 2011 року, за результатами якої складено акт від 28 квітня 2011 року №36/23/33221141.

За результатами проведеної перевірки податковим органом виявлено порушення позивачем п. 1, 5 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статтей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовленні ними по правочинах, здійснених ПП «Енергоспецсервіс» з контрагентами ПП "Севелітстрой", фірма "Капітель плюс", ТОВ "Бренд Строй", ПП "Базис Торг"; порушення позивачем п. 1.4 ст. 1, пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4, пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.3.1 п. 7.3, пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР (Закон №168), п. 14.1.191 ст. 14, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, пп. 187.1.а п. 187 ст. 187 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 55120 грн., в тому числі за грудень 2010 року на суму 55120 грн. та завищено податок на додану вартість на загальну суму 300 грн., в тому числі за січень 2011 року на суму 300 грн.

На підставі акта перевірки, 30 травня 2011 року Козятинською ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення №0000322301, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання по податку на додану вартість на суму 54820 грн., та нараховані штрафні санкції в сумі 13705 грн..

За результатами розгляду скарг позивача податковим органом винесено рішення, якими скарги залишені без задоволення, а податкове повідомлення-рішення без змін, що стало підставою для звернення позивача до Вінницького окружного адміністративного суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, виходив з того, що первинними документами, що містяться в матеріалах справи підтверджується реальність господарської операції, а тому вважає неправомірним висновок податкового органу щодо нікчемності правочину, а обґрунтування відповідача, наведене в акті перевірки, не відповідає вимогам чинного законодавства.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996/ХІV (Закон №996) визначає правові засади регулювання, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. У розумінні даного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Статтею 1 Закону №996 передбачено, що первинний документ визначається як документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Частинами другою та третьою статті 9 цього ж Закону передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Так, п. 1.7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до пп. 7.4.1. п. 7.4. ст.. 7 зазначеного Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку із придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача і повинна відповідати вимогам пп. 7.2.6 п.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

При цьому підпунктом 7.5.1. пункту 7.5. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

З огляду на викладені положення Закону України "Про податок на додану вартість", для отримання права сформувати податковий кредит із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання в господарській діяльності.

Отже, право на отримання бюджетного відшкодування у платника ПДВ виникає щодо суми, яку він фактично сплатив у попередніх податкових періодах, за наявності у нього від'ємного значення різниці між податковим зобов'язанням та податковим кредитом у поточному та попередньому податковому періоді, за умови правомірного та обґрунтованого формування податкового зобов'язання та податкового кредиту з ПДВ у відповідних податкових періодах. Інших умов або обмежень для отримання права на бюджетне відшкодування Законом не встановлено.

Також, п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

З матеріалів справи встановлено те, що у перевіряємий період між позивачем та контрагентами ПП "Севелітстрой", фірма "Капітель плюс", ТОВ "Бренд Строй", ПП "Базис Торг" були здійсненні господарські операції на підтвердження виконання яких в матеріалах справи містяться податкові та видаткові накладні, а також довіреності на отримання товаро-матеріальних цінностей.

Так, податкові накладні виписані ПП "Севелітстрой", фірма "Капітель плюс", ТОВ "Бренд Строй", ПП "Базис Торг" для ПП «Енергоспецсервіс» відповідають вимогам п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», містять всі обов'язкові реквізити: опис послуг, їх кількість, ціну поставки без врахування податку, ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні, загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку, тощо, придбані послуги використовувались для організації щоденної діяльності позивача та забезпечення відповідності діяльності позивача вимогам законодавства.

Норми Закону України «Про податок на додану вартість» не пов'язують виникнення права покупця на отримання бюджетного відшкодування з обставиною підтвердження його контрагентами факту сплати податку на додану вартість до бюджету. До того ж сплачений покупцем в ціні придбання товару податок на додану вартість не перераховується продавцем безпосередньо до бюджету, а враховується в рахунок податкових зобов'язаннях останнього. Остаточна ж сума податкових зобов'язань, в тому числі наявність їх на кінець звітного податкового періоду, визначається продавцем за правилами п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Тобто, дана норма, виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит, не ставить у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Отже, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про безпідставність та необґрунтованість висновку податкового органу щодо визначення правочинів як таких, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків, які обумовлені ними та, відповідно, щодо їх нікчемності з огляду на наступне.

Статтею 215 Цивільного Кодексу України (ЦК України) визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Водночас, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Так, Козятинською ОДПІ не надано доказів порушення позивачем при укладанні/виконанні правочину(правочинів) конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання договору, як і не доведено вини позивача та наявності умислу при укладенні угод.

Також, колегія суддів не приймає до уваги посилання Козятинської ОДПІ про нікчемність угод є факт незнаходження за місцем реєстрації ПП "Фрегат ХХІ" та ПП "Родіна ХХІ" та відсутність у них виробничих потужностей, як на підставу визнання угод укладених між ПП "Енергоспецсервіс" та ПП "Севелітстрой", фірма "Капітель плюс", ТОВ "Бренд Строй", ПП "Базис Торг" нікчемними з огляду на наступне.

Так, при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні оцінюватись відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Таким чином, укладені правочини між позивачем та його контрагентами не суперечать актам цивільного законодавства, а відповідачем не надано доказів, які б підтверджували, що дані правочини не відповідають дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчать про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

З огляду на викладені вище обставини, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що первинними документами, що містяться в матеріалах справи підтверджується реальність господарської операції, а тому колегія суддів вважає неправомірним висновок податкового органу щодо нікчемності правочину.

Відповідно до ч.1 ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Козятинської об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області, - залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 28 вересня 2011 року, - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 24 липня 2012 року .

Головуючий Матохнюк Д.Б.

Судді Залімський І. Г.

Мельник-Томенко Ж. М.