Ухвала суду № 27894329, 01.11.2012, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" листопада 2012 р.

справа № 1170/2а-44/12

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Семененка Я.В.

суддів: Бишевської Н.А. Добродняк І.Ю

при секретарі судового засідання: Пасічника Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Кіровоградської об’єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби

на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 04 травня 2012 року у справі №1170/2а-44/12 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Вікторія-Феліз»до Кіровоградської об’єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

в с т а н о в и В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Вікторія-Феліз»звернулося до суду з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Кіровоградської об’єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області від 06.09.2011р. №0001142360, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 822848 грн., з яких за основним платежем –8228947 грн., та штрафні санкції у сумі 1 грн.. В обґрунтування заявлених вимог позивач, зокрема, посилався на безпідставні висновки перевіряючих осіб щодо нікчемності укладеного правочину з ТОВ «Олеко-ТІС»та вказував на реальність господарських операцій, за наслідками яких позивачем визначено податкові зобов’язання з податку на додану вартість.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 04 травня 2012 року позовні вимоги задоволено. Постанова суду мотивована тим, що висновки податкового органу щодо нікчемності укладеної позивачем угоди не узгоджуються з вимогами чинного законодавства, яким визначено ознаки нікчемного правочину та носять характер припущень. Під час проведення перевірки відповідачем не досліджувалась реальність господарських операцій, первинні документи, а висновки про нікчемність укладеної угоди ґрунтуються лише на відомостях, викладених в акті перевірки контрагента позивача.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, Кіровоградська об’єднана державна податкова інспекція подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просила скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову. Апеляційна скарга фактично обґрунтована висновками перевіряючих осіб, які зроблено в Акті перевірки та які на думку ОДПІ, свідчать про нікчемність укладеного правочину, за наслідками якого позивачем відносились спірні суми ПДВ до складу податкового кредиту.

У судове засідання, сторони, які належним чином повідомленні про час та місце розгляду справи, не з’явились, у зв’язку з чим, відповідно до ст..41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювався.

Перевіривши, в межах доводів апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи із наступного.

Судом встановлено та підтверджено матеріалам справи, що в період з 17 по 18 серпня 2011 року повноважними особами Кіровоградської об’єднаної державної податкової інспекції проведено невиїзну документальну позапланову перевірку ТОВ «Вікторія-Феліз»з питань правильності нарахування податкових зобов’язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за січень-березень 2011 року в частині взаємовідносин з ТОВ «Олеко ТВС», за результатами якої складено Акт 85/23-6/31146326 від 19.08.2011 р.

В Акті перевірки зроблено висновок про порушення позивачем вимог п.198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, ч.1 ст. 203, 207, 208, 215, 216, 228, 626, 629, 655, 656, 658, 662 ЦК України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 822847,00грн.

Такі висновки податкового органу ґрунтуються на наступному.

Проведеною перевіркою встановлено, що ТОВ «Вікторія-Феліз»відображено в податковому обліку, а саме віднесено до складу податкового кредиту, операції з придбання товарів (робіт, послуг) у ТОВ «Олеко Тіс»на загальну суму 4937086,38грн., у т.ч. ПДВ 822847,73грн.

Вказаний податковий кредит, на думку ДПІ, сформовано ТОВ «Вікторія-Феліз»на підставі нікчемного правочину з ТОВ «Олеко Тіс». Нікчемність укладеного правочину податкова інспекція пов’язує з тим, що ТОВ «Олеко-ТІС»за місцем реєстрації не знаходиться, місце знаходження не відоме. На підприємстві відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності. Довідкою Кіровоградської ОДПІ від 12.07.2011р. №586/1520/32832939 «Про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ «Олеко Тіс»встановлено, що ТОВ «Олеко Тіс»порушено ч.1 ст.203, ст.215, п.1 ст.216, ст..228, ст..626 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені цими правочинами, здійснених ТОВ «Олеко Тіс»з підприємствами-постачальниками за січень-березень 2011 року та підприємствами-покупцями, в т.ч.: ТОВ «Вікторія-Феліз»на загальну суму 4937086,38грн., у т.ч. ПДВ 822847,73грн. З цих підстав, посилаючись на ст..ст.203, 215, 216, 228 ЦПК України, ДПІ дійшла висновку про те, що угоду між ТОВ «Вікторія-Феліз»та ТОВ «Олеко Тіс»укладено без мети настання реальних наслідків, яка передбачена цим договором. У зв’язку з цим ДПІ вказує на те, що угода є нікчемною, нікчемним правочин є недійсним в силу закону, такий нікчемний правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю.

На підставі Акту перевірки ДПІ прийнято податкове повідомлення - рішення від 06.09.2011 №0001142360, яким підприємству визначено податкові зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 822848 грн., з яких 822847 грн. –за основним платежем, 1грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Правомірність та обґрунтованість вказаного податкового повідомлення-рішення є предметом спору у справі.

Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами та задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскаржене рішення відповідача прийнято не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України.

З такими висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції погоджується з наступних підстав.

Згідно із п. 198.1. ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) в необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного фінансового лізингу.

Згідно із п. 198.2. ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Відповідно до п. 198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в редакцій на час віднесення позивачем спірних сум ПДВ до складу податкового кредиту, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, наведеними нормами матеріального права визначено підстави для формування платником податкового кредиту і до таких підстав віднесено: наявність господарської операції, сплата (нарахування) ПДВ, у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними, використання придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Як вбачається з Акту перевірки, який став підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, висновків про заниження податкових зобов’язань з ПДВ ДПІ зроблено не з огляду на вищенаведені норми матеріального права, а з огляду на фінансово-господарську діяльність контрагента позивача, яка, на думку податкової служби, свідчить про нікчемність укладеного договору.

Між тим, зробивши висновки про нікчемність укладеного правочину податковий орган не врахував наступного.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст..228 ЦК України, в редакції яка діяла на час спірних господарських операцій:

1.Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

2. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

3. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Отже, вказаною нормою права визначено об’єктивну сторону нікчемного правочину, тобто визначено ознаки, за наявності яких укладений правочин можливо кваліфікувати як нікчемний. Податковим органом, в акті перевірки не наведено, визначених нормою права, ознак, які б свідчили про нікчемність укладених позивачем правочинів. Відсутність постачальника за місцем своєї реєстрації, відсутність у нього, на думку ДПІ, виробничих потужностей для здійснення господарської діяльності, та можливі інші порушення, які ним були допущені, не є тими ознаками, які вказують на нікчемність укладених правочинів.

Крім цього, для кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України та застосування відповідних наслідків, необхідною та обов’язковою умовою є наявність умислу у формі вини, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Відповідачем, на якого відповідно до ч.2 ст.71 КАС України покладено обов’язок щодо доказування правомірності прийнятого рішення, не доведено того, що сторонами укладено угоду не з метою реального настання правових наслідків, а з метою порушення публічного порядку.

Як вбачається з Акту перевірки, обґрунтовуючи нікчемність правочину, податковий орган посилався на ч.1 ст.203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Натомість, у якій частині зміст правочину, який укладено між позивачем та ТОВ «Олеко-ТІС», суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, податковий орган не зазначає.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «Олеко-ТІС»укладено договір підряду. При укладенні договору його сторонами було досягнуто усіх істотних умов, договір укладений у письмовій формі, як того вимагає цивільне законодавство, і спрямований на встановлення правовідносин, в контексті ст. 626 ЦК України.

Отже, зміст зазначеного правочину не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Як вбачається з Акту перевірки, нікчемність укладеного правочину податковий орган пов’язує з тим, що сторонами укладено угоду, яка не спрямована на настання реальних наслідків, що такою угодою обумовлені.

Тобто, перевіряючими особами, в Акті перевірки, вказано на ознаки фіктивних правочинів, які, згідно зі ст..234 ЦК України, вчинюються без наміру створення правових наслідків, що обумовлюються цими правочинами.

Відповідно до ч.2 ст.234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Доказів того, що вищевказаний договір визнано судом недійсним, відповідачем суду не надано.

З огляду на акт перевірки, судом апеляційної інстанції встановлено, що податковою службою фактично не досліджувалась реальність господарських операцій, за наслідками яких позивачем визначено податкові зобов’язання з ПДВ, а підставою для донарахування спірних податкових зобов’язань стали висновки ДПІ про нікчемність укладеного договору, які зроблено лише з огляду на фінансово-господарську діяльність контрагента позивача.

Враховуючи такі обставини, суд першої інстанції обґрунтовано, враховуючи принцип адміністративного судочинства –офіційне з’ясування обставин справи, встановив суть, зміст та обсяг господарських операцій, які мали місце між позивачем та ТОВ «Олеко-ТІС».

Так, встановлені судом обставини, які не спростовуються доводами апеляційної скарги, свідчать про те, що між ТОВ «Вікторія-Феліз»(Замовник) та ТОВ "Олеко - Тіс" (Підрядник) укладено договори підряду №№3, 4, 5, 6, 7 від 05.01.2011р., №№9, 10, 11, 12 від 01.02.2011р., №№15, 16, 17, 18 від 01.03.2011р., №№19, 20, 21 від 02.03.2011р., згідно яких Замовник доручає, а Підрядник зобов'язується виконати роботу згідно умов даних договорів, у відповідності до технічного завдання Замовника, а Замовник - прийняти дану роботу та оплатити її.

Факт виконання умов зазначених договорів підтверджується дослідженими судом документами: договірними цінами та кошторисами, довідками про вартість виконаних будівельних робіт, актами приймання виконаних робіт та податковими накладними. Копії вказаних документів долучені до матеріалів справи. З актів прийняття виконаних робіт вбачається зміст та обсяг господарських операцій, які мали місце між сторонами, визначено обсяг виконаних робіт та вартість таких робіт, тобто вказані акти виконаних робіт, в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є первинними документами, які свідчать про здійснення господарської операції.

Таким чином, суд першої інстанції, фактично виконавши обов’язки податкової служби, в достатньому обсязі з’ясував суть господарських взаємовідносин між позивачем та ТОВ «Олеко-ТІС»та дійшов обґрунтованого висновку про реальність господарських операцій за наслідками яких позивачем відносились спірні суми ПДВ до складу податкового кредиту.

З огляду на викладені обставини, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що спірне податкове повідомлення-рішення прийняте відповідачем не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції в достатньому обсязі з’ясовано обставини справи та ухвалено законне і обґрунтоване рішення, у зв’язку з чим підстав для його скасування, в межах доводів апеляційної скарги, не існує.

На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст.198, ст..ст.200, 205, 206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Кіровоградської об’єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 04 травня 2012 року у справі №1170/2а-44/12 - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з часу її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку передбаченому ст..212 КАС України.

(Ухвалу виготовлено у повному обсязі 02.11.2012р.)

Головуючий: Я.В. Семененко

Суддя: Н.А. Бишевська

Суддя: І.Ю. Добродняк