Рішення № 27893512, 21.11.2012, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"21" листопада 2012 р. Справа № 12/106-12

Господарський суд Київської області

у складі:

головуючого: судді Грабець С.Ю.

секретар: Шапаренко С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом державного публічного акціонерного товариства

«НАЦІОНАЛЬНА АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ «УКРАГРОЛІЗИНГ»

до товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОФІРМА «ІВАНКІВ»

про стягнення штрафу в розмірі 20 013,00 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Грибук В.Ю. -представник

(довіреність №14/20-13-12 від 12.01.2012 року);

від відповідача: Биченкова Т.М. -представник (довіреність від 18.10.2012 року),

ВСТАНОВИВ:

27 вересня 2012 року до господарського суду Київської області надійшли матеріали справи №18/05-12/373/12 за позовом державного публічного акціонерного товариства «НАЦІОНАЛЬНА АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ «УКРАГРОЛІЗИНГ» (далі -позивач) до товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОФІРМА «ІВАНКІВ»(далі -відповідач) про стягнення штрафу в розмірі 20 013,00 грн., передані за підсудністю господарським судом Хмельницької області.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач послався на порушення відповідачем умов договору фінансового лізингу №10-12-9 ств-пл/61 від 22.02.2012 року (далі -договір), згідно з якими позивач зобов'язувався придбати у постачальника та передати у строкове платне користування відповідачу комплект обладнання для відгодівлі свиней ОДВС-2 (953х1050,00) (далі -предмет лізингу), а відповідач зобов'язувався предмет лізингу прийняти і сплачувати лізингові платежі, а також виконувати інші умови договору.

Відповідач зобов'язання, взяті на себе згідно з умовами договору, належним чином не виконав.

Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду, просив стягнути з відповідача штраф у сумі 20 013,00 грн.

Провадження у справі порушено ухвалою господарського суду Київської області від 27.09.2012 року та призначено до розгляду 24 жовтня 2012 року.

19 жовтня 2012 року представник відповідача направила на адресу суду відзив на позовну заяву, проти позову заперечувала, просила суд у його задоволенні відмовити.

24 жовтня 2012 року представник позивача в судовому засіданні позов підтримав у повному обсязі. Крім цього, заявив клопотання про долучення до матеріалів справи документів, яке підлягало задоволенню судом.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечувала, вважала його необґрунтованим та таким, що задоволенню не підлягає.

Розгляд справи, на підставі ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було відкладено на 14 листопада 2012 року, ухвалою суду представника відповідача зобов'язано подати документи на підтвердження доводів, викладених у відзиві на позовну заяву.

13 листопада 2012 року представник відповідача направила на адресу суду клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з її хворобою, проте документів, що підтверджують зазначені обставини, суду не надала, тому клопотання задоволенню не підлягало.

14 листопада 2012 року представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Крім цього, заявив клопотання про долучення до матеріалів справи документів, яке підлягало задоволенню судом.

Представник відповідача в судове засідання не з'явилась, про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином.

Розгляд справи, на підставі ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було відкладено на 21 листопада 2012 року, представника відповідача повторно зобов'язано подати документи, витребувані ухвалою суду від 24.10.2012 року.

21 листопада 2012 року представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, вважав їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечувала, просила суд у його задоволенні відмовити, документів, витребуваних ухвалами суду від 24.10.2012 року та 14.11.2012 року, не надала.

Дослідивши наявні в матеріалах справи документи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши подані докази, суд дійшов наступних висновків:

22 лютого 2012 року між державним публічним акціонерним товариством «НАЦІОНАЛЬНА АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ «УКРАГРОЛІЗИНГ»(далі -позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю «АГРОФІРМА «ІВАНКІВ»(далі -відповідач) був укладений договір фінансового лізингу №10-12-9 ств-пл/61 (далі -договір), згідно з умовами якого позивач зобов'язувався придбати у постачальника та передати у строкове платне користування відповідачу комплект обладнання для відгодівлі свиней ОДВС-2 (953х1050,00) (далі -предмет лізингу), а відповідач зобов'язувався предмет лізингу прийняти та сплачувати лізингові платежі, а також виконувати інші умови договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 292 Господарського кодексу України, лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів - фінансовий чи оперативний. За формою здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо (ч. 2 ст. 292 Господарського кодексу України).

Згідно з ч. 7 цієї статті, правове регулювання лізингу здійснюється відповідно до цього Кодексу та інших законів.

Частиною 1 ст. 806 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до п. 14.1.97 ст. 14 Податкового кодексу України, лізингові (орендні) операції здійснюються у вигляді оперативного лізингу (оренди), фінансового лізингу (оренди), зворотного лізингу (оренди), оренди житла з викупом, оренди земельних ділянок та оренди будівель, у тому числі житлових приміщень.

Лізингові операції поділяються на:

а) оперативний лізинг (оренда) - господарська операція фізичної або юридичної особи, що передбачає передачу орендарю основного фонду, придбаного або виготовленого орендодавцем, на умовах інших, ніж ті, що передбачаються фінансовим лізингом (орендою);

б) фінансовий лізинг (оренда) - господарська операція, що здійснюється фізичною або юридичною особою і передбачає передачу орендарю майна, яке є основним засобом згідно з цим Кодексом і придбане або виготовлене орендодавцем, а також усіх ризиків та винагород, пов'язаних з правом користування та володіння об'єктом лізингу.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг», фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.

За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі) (ч. 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг»).

Так, між позивачем та відповідачем був укладений договір фінансового лізингу (оренди).

Згідно з п. 4.2 договору, відповідач після укладення договору, на підставі виставленого позивачем рахунку, який діє протягом трьох днів, перераховує на рахунок позивача попередній лізинговий платіж у розмірі, визначеному пунктом 4.1 даного договору. Датою сплати попереднього платежу є дата надходження коштів на рахунок позивача.

Пунктом 4.1 договору передбачено, що за користування предметом лізингу відповідач сплачує позивачу лізингові платежі, що включають, зокрема, попередній лізинговий платіж в частині відшкодування вартості предмета лізингу в розмірі 10.0 (десяти) відсотків його вартості (включаючи ПДВ), на який не нараховується лізинговий платіж в частині комісії за організацію поставки предмета лізингу.

28 лютого 2012 року відповідач сплатив попередній лізинговий платіж у розмірі 100 065,00 грн., що підтверджується банківською випискою, копія якої долучена до матеріалів справи.

21 березня 2012 позивач передав відповідачу предмет лізингу, що підтверджується актом приймання-передачі сільськогосподарської техніки №1, копія якого долучена до матеріалів справи.

Пунктом 2.8 договору передбачено, що позивач з метою забезпечення своїх майнових інтересів залишає за собою право вимагати укладення відповідачем договорів застави, поруки, гарантії у такому порядку.

З метою забезпечення майнових інтересів позивача за цим договором відповідач зобов'язаний протягом 30 календарних днів після перерахування платежу у розмірі та в порядку, визначеному пунктом 4.2 договору, укласти забезпечувальний договір (договори): застави/іпотеки, поруки, гарантії (п. 2.8.1 договору).

Згідно з п. 2.8.2 договору, в залежності від предмета лізингу відповідач зобов'язаний передати в іпотеку об'єкти нерухомості, в яких монтуватиметься та розміщуватиметься предмет лізингу, або земельну ділянку, на якій монтуватиметься предмет лізингу та майнові права на нерухоме майно (майновий комплекс), яке стане власністю відповідача в майбутньому, або об'єкт незавершеного будівництва.

Відповідно до п. 2.8.3 договору, у випадку, коли об'єкти нерухомості, в яких монтуватиметься та розміщуватиметься предмет лізингу, або земельна ділянка, на якій монтуватиметься предмет лізингу, не належать відповідачу на праві власності, відповідач зобов'язаний сплатити аванс в частині відшкодування вартості предмета лізингу у розмірі не менше 16 відсотків вартості предмета лізингу (понад сплату попереднього лізингового платежу визначеного пунктом 4.2 цього договору) або надати будь-яке забезпечення, визначене пунктом 2.8.1 цього договору, на суму даного договору. При цьому, остаточне рішення щодо необхідності укладення забезпечувального договору, його умов та необхідності сплати авансового платежу приймає позивач. Сплачений відповідачем аванс в розмірі не менше 16 відсотків вартості предмета лізингу зараховується останньому як виконання зобов'язань по сплаті платежів в частині відшкодування вартості предмета лізингу після відшкодування відповідачем не менше 60 відсотків вартості предмета лізингу.

Відповідач зобов'язаний передати позивачу копії документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою, на якій розташований об'єкт нерухомості, об'єкт незавершеного будівництва, інше нерухоме майно, яке передається в іпотеку позивачу (п. 2.8.4 договору).

13 березня 2012 позивач направив на адресу відповідача лист №46 (далі -лист №46), у якому просив надати перелік майна та документи, які засвідчують право власності на це майно, для укладення забезпечувального договору або сплати авансу в частині відшкодування вартості предмета лізингу в розмірі не менше 16% його вартості (понад сплату попереднього лізингового платежу, визначеного договором), проте відповіді не отримав.

13 червня 2012 року позивач повторно направив на адресу відповідача лист №14/1370, у якому вимагав сплатити штраф у розмірі 20 013,00 грн.

Відповідач штраф не оплатив, зобов'язань, взятих на себе згідно з умовами договору, не виконав.

У зв'язку з цим, позивач звернувся до суду, просив стягнути з відповідача штраф у сумі 20 013,00 грн.

Ухвалами суду від 24.10.2012 року та 14.11.2012 року представника відповідача було зобов'язано подати документи, що підтверджують право власності на об'єкт нерухомого майна (земельну ділянку), де розміщується (був змонтований) предмет лізингу, проект договору іпотеки, направленого відповідачем позивачу (пропозиції щодо його укладення тощо), а також документи, що підтверджують сплату відповідачем авансу відповідно до умов п. 2.8.3 договору.

Представник відповідача документів, витребуваних ухвалами суду, не надала. Крім цього, 10 жовтня 2012 року направила на адресу суду відзив на позовну заяву, вважала, що позивач остаточного рішення щодо укладення забезпечувального договору або сплати авансу не прийняв, повідомлень на адресу відповідача не направляв.

Доводи представника відповідача спростовуються долученою до матеріалів справи копією листа №46 від 13.03.2012 року.

У судовому засіданні представник відповідача послалась на одержання відповідачем не листа №46, а привітальної листівки, проте для огляду судом її не надала.

Направлення позивачем відповідачу листа №46 підтверджується фіскальним чеком №6342, копія якого також долучена до матеріалів справи, у якому міститься штрихкодовий ідентифікатор поштового відправлення -0314205801469. Відповідно до витягу з електронної системи «Відстеження пересилання поштових відправлень», розміщеної на офіційному веб-сайті Українського державного підприємства поштового зв'язку «УКРПОШТА», поштове відправлення з цим штрихкодовим ідентифікатором було вручено адресату (відповідачу) особисто 15 березня 2012 року.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації», доступ до інформації забезпечується шляхом систематичного та оперативного оприлюднення інформації, зокрема, на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет.

Пунктом 6 ч. 1 ст. 14 Закону України «Про доступ до публічної інформації»встановлено, що розпорядники інформації зобов'язані надавати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Так, суд дійшов висновку, що представник відповідача не спростувала доводів позивача щодо вручення відповідачу листа №46.

Крім цього, 13 червня 2012 року позивач направив на адресу відповідача лист №14/1370, отримання якого відповідачем представник відповідача в судовому засіданні не заперечувала.

У відзиві представник відповідача також послалась на те, що строк сплати авансу, на її думку, не настав.

Доводи представника відповідача спростовуються листом №46 від 13.03.2012 року, в якому позивач просив надати йому документи, що підтверджують сплату авансу відповідно до п. 2.8.3 договору.

Так, суд дійшов висновку про те, що дії відповідача спрямовані на свідоме ухилення від виконання зобов'язань, взятих на себе згідно з умовами договору.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (п. 3 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України закріплено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України, не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Пунктом 2.8.5 договору передбачено, що у випадку виконання відповідачем вимог п. 2.8.2 даного договору укладення забезпечувальних договорів на всю суму цього договору та/або сплата авансу, передбаченого пунктом 2.8.3 даного договору, не вимагаються.

Представник відповідача не надала суду документів, що підтверджують право власності на об'єкт нерухомого майна (земельну ділянку), де розміщується (був змонтований) предмет лізингу, проект договору іпотеки, направлений відповідачем позивачу (пропозиції щодо його укладення тощо), документів, що підтверджують сплату відповідачем позивачу авансу відповідно до умов п. 2.8.3 договору, передання яких позивачу є обов'язковим відповідно до умов договору.

Пунктом 7.2 договору передбачено, що за неповідомлення про зміну місцезнаходження та реквізитів, порушення інших зобов'язань, визначених договором, відповідач сплачує штраф в розмірі 2 (два) % від вартості предмета лізингу за кожний випадок порушення, що не звільняє відповідача від обов'язку виконання умов договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 217 Господарського кодексу України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Частиною 2 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 цього Кодексу).

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Так, суд дійшов висновку, що п. п. 2.8 - 2.8.4 договору не суперечать чинному законодавству України.

Розмір штрафу, враховуючи, що вартість предмета лізингу становила 1 000 650,00 грн., а ставка штрафу, узгоджена сторонами, -2%, складає 20 013,00 грн.

Тому, вимога позивача про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 20 013,00 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, при задоволенні позову господарські витрати покладаються на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ч. ч. 1, 2, 7 ст. 292, ч. 1 ст. 173, п. 3 ч. 1 ст. 174, ч. ч. 1, 7 ст. 193, ч. 1 ст. 179, ч. ч. 1, 2 ст. 217, ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, ч. 1 ст. 806, ч. 1 ст. 628, ст. 629, ч. ч. 1, 2 ст. 549, ст. 627, ст. 628 Цивільного кодексу України, п. 14.1.97 ст. 14 Податкового кодексу України, ч. ч. 1, 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг», п. 1 ч. 1 ст. 5, п. 6 ч. 1 ст. 14 Закону України «Про доступ до публічної інформації», ч. 5 ст. 49, ч. 1 ст. 32, ст. ст. 82-85, ст. 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов державного публічного акціонерного товариства «НАЦІОНАЛЬНА АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ «УКРАГРОЛІЗИНГ»до товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОФІРМА «ІВАНКІВ»про стягнення штрафу в розмірі 20 013,00 грн. задовольнити повністю.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОФІРМА «ІВАНКІВ»(Київська обл., Бориспільський район, с. Іванків, вул. Харківська, 41, ідентифікаційний код 31598621) на користь державного публічного акціонерного товариства «НАЦІОНАЛЬНА АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ «УКРАГРОЛІЗИНГ»(м. Київ, вул. Мечникова, 16А, ідентифікаційний код 30401456) штраф у розмірі 20 013,00 грн. (двадцять тисяч тринадцять грн. 00 коп.); 1 609,50 грн. (одну тисячу шістсот дев'ять грн. 50 коп.) витрат на сплату судового збору.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання і може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Рішення оформлено відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України і підписано 26.11.2012 року.

Суддя С. Грабець