Ухвала суду № 27890308, 07.11.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" листопада 2012 р. м. Київ К-44766/09

Колегія суддів Вищого адміністративного суду у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова

на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.09.2009 р.,

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.05.2009 р.

по справі № 2-а-36619/09/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Екоп»

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково - виробниче підприємство «Екоп»(надалі -позивач, ТОВ «НВП «Екоп») звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова (надалі -відповідач, ДПІ у Київському районі м. Харкова) про скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова від 19.02.2009 р. №00000542302/0, від 19.02.2009 р. № 00000552302/0, від 31.03.2009 р. № 00000542302/1, від 31.03.2009 р. № 00000552302/1.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 22.05.2009 р. по справі № 2-а-36619/09/2070 (суддя -Спірідонов М.О.), залишеною без змін Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.09.2009 р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя -Шевцова Н.В., судді: М'ягкий Є.В., Макаренко Я.М.), позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представником позивача були надані письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких наводяться доводи в підтримку оскаржуваних рішень суду.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що співробітниками ДПІ у Київському районі м. Харкова та Державної податкової адміністрації у Харківській області проведено виїзну планову перевірку ТОВ «НВП «Екоп»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2007 р. по 30.09.2008 р., за результатами якої було складено Акт від 09.02.2009 р. № 801/23-05/30654386 (надалі -Акт). Згідно висновків Акта - позивачем порушені пп. 5.2.1 п. 5.2 ст.5 Закону України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (надалі -Закон України № 334/94-ВР) та пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997р. №168-97/ВР «Про податок на додану вартість» (надалі -Закон України № 168-97/ВР). На підставі цього винесено податкове повідомлення-рішення від 19.02.2009 р. № 0000542302/0, яким донараховано податкове зобов'язання по сплаті податку на додану вартість на загальну суму 727 982 грн., з яких: 485 321 грн. - основній платіж, 242661 грн. - штрафні санкції, та податкове повідомлення-рішення від 19.02.2009 р. № 0000552302/0, яким донараховане податкове зобов'язання по сплаті податку на прибуток на загальну суму 781962 грн., з яких: 606 651 грн. - основній платіж, 175 311 грн. - штрафні санкції.

За результатами адміністративного оскарження вказані податкові повідомлення-рішення залишено без змін та додатково винесені податкові повідомлення-рішення від 31.03.2009р. №00000542302/1 з податку на додану вартість та № 00000552302/1 з податку на прибуток.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що на час реалізації господарських взаємовідносин між позивачем та ТОВ «Міленіс», а також між позивачем та ТОВ «Бізнес Пост», всі учасники мали належну господарську правосуб'єктність, були зареєстровані платниками податку на додану вартість, виконали укладені договори в повному обсязі, що підтверджено первинними документами та свідчить про правомірність формування ТОВ «НПВ «Екоп»податкового кредиту на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Міленіс»та ТОВ «Бізнес Пост».

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, виходячи з наступного.

Відповідно до пп. 7.2.4. п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому ст. 9 цього Закону.

Вимогами пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пп.5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до п. 5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення податкового обліку (пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Згідно пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів, не підтверджені податковими накладними або митними деклараціями.

Враховуючи норми пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Судом першої інстанції встановлено, що на час вчинення правочинів із позивачем ТОВ «Міленіс»та ТОВ «Бізнес Пост»були платниками податку на додану варітьсь та знаходились у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що підтверджується витягами із реєстру.

Податковий кредит з податку на додану вартість був задекларований позивачем на підставі податкових накладних, отриманих від ТОВ «Міленіс»на суму 276 285 грн. та від ТОВ «Бізнес Пост»на суму 209 036 грн. На виконання договорів, ТОВ «Бізнес Пост»та ТОВ «Міленіс»були складені та видані ТОВ «НВП «Екоп»податкові накладні, підписані акти прийому-передачі виконаних робіт, розрахункові документи, що були досліджені судами попередніх інстанцій та є в матеріалах справи. Вартість виконаних робіт була сплачена позивачем ТОВ «Міленіс»та ТОВ «Бізнес Пост»в повному обсязі згідно платіжних доручень. У подальшому вказані роботи ТОВ «НВП «Екоп»були передані основним замовникам ВАТ «Укргіпроруда», ТОВ Конструкторське бюро «Промавтоматіка», ТОВ «Южгіпроруда». Зазначені обставини підтверджено відповідними первинними документами: договорами підряду, актами прийому-передачі виконаних робот, податковими накладними та платіжними дорученнями.

Керуючись викладеним, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що податкові накладні ТОВ «Міленіс»та ТОВ «Бізнес Пост», виписані на адресу позивача, є належною та законною підставою для формування ним податкового кредиту та віднесення до валових витрат коштів, сплачених за виконані роботи, що були безпосередньо використані у господарської діяльності ТОВ «НВП «Екоп»з метою отримання прибутку.

Щодо посилань відповідача на нікчемність угод, укладених між ТОВ «НВП «Екоп»та його контрагентами ТОВ «Міленіс»та ТОВ «Бізнес Пост», слід зазначити наступне.

Відповідно до ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України (надалі -ЦК України), недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Відповідно до ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Аналіз змісту вказаних норм дає підстави вважати, що визнання правочину нікчемним можливо лише за наявності наміру на порушення.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України та ч. 1 ст. 181 Господарського Кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами та скріплений печаткою.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України та ч. 8 ст. 181 Господарського Кодексу України). Відповідно до ч. 3 ст. 180 Господарського Кодексу України істотними умовами господарського договору є предмет, ціна та строк дії договору.

Згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становить умови, визначенні на розсуд сторін і погоджені ними, та умови які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами на підставі ч. 1 ст. 629 Цивільного Кодексу України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що договори між ТОВ «НВП «Екоп»та ТОВ фірмою «Міленіс», ТОВ «Бізнес Пост»укладені відповідно до вимог діючого законодавства та відповідають вимогам ч. 1 ст.205, ч.2. ст.207, ч. 1 ст.208, ч. 1 ст. 638, ч.3 ст.639 ЦК України, ст.ст. 179,180, 181 Господарського кодексу України. Всі істотні умови договорів сторонами погоджені та виконані.

З огляду на наведене, викладені в Акті перевірки висновки відповідача про нікчемність вказаних договорів ґрунтуються лише на припущеннях, документально не підтверджуються та не доводять наявності наміру чи якоїсь зацікавленості позивача та його контрагентів в порушенні публічного порядку, конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Крім того, необхідно зауважити, що постановою 12.09.2008 р. по справі 44/289-Б ТОВ «Бізнес Пост»визнано банкрутом. Однак факт визнання банкрутом ТОВ «Бізнес Пост»не може бути доказом безпідставності формування податкового кредиту позивача, оскільки правовідносини між ТОВ «НВП «Екоп»та ТОВ «Бізнес Пост»мали місце до визнання останнього банкрутом.

Виходячи з наведеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що судами попередніх інстанцій надано правильну оцінку тому факту, що встановлення неплатоспроможності судом та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість саме по собі не призводить до недійсності усіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи і до моменту виключення з державного реєстру, та не позбавляє правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних.

Що стосується посилання податкового органу про неможливість віднесення позивачем відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту на підставі того, що ТОВ «Міленіс»не подало до податкового органу податкову звітність, колегія суддів вважає його необґрунтованим з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України. Підпункти 10.1, 10.2 ст. 10 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачають, що особами, відповідальними за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету, та за повноту і своєчасність його внесення до бюджету є платники податку. Зважаючи, що в даному випадку така відповідальність покладена на ТОВ «Міленіс», колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що невиконання платником податку свого зобов'язання щодо сплати податку не тягне відповідальність та негативні наслідки для його контрагентів без встановлення вини. В іншому випадку, це призводило б до порушення основних конституційних засад, закріплених статтями 8, 61 та 129 Конституції України, а саме:

- дотримання принципу справедливості як невід'ємного елемента верховенства права,

- індивідуального характеру відповідальності того, хто припустився порушення,

- забезпечення доведеності вини.

Відтак, наведене свідчить, що неподання податкової звітності продавцем, при фактичному здійсненні господарської операції, не впливає на право покупця формувати податковий кредит.

Виходячи з вищевикладеного, зважаючи на доведеність підстав формування податкового кредиту позивачем, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій щодо незаконності донарахування податковим органом позивачу податкового зобов'язання та застосування штрафних санкцій з податку на додану вартість та податку на прибуток.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судом першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214 - 215, 220, 222, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.05.2009 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.09.2009 р. по справі № 2-а-36619/09/2070 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 -238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М. Судді:(підпис)Бившева Л.І. (підпис) Шипуліна Т.М.