ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"14" листопада 2012 р. м. Київ К-55754/09
Колегія суддів Вищого адміністративного суду у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі міста Львова
на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 01.12.2008 р.
та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.11.2009 р.
у справі № 2а-1071/08
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тік ЛТД»
до Державної податкової інспекції у Франківському районі міста Львова
про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И Л А:
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 01.12.2008 р. (суддя -Костів М.В.), залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.11.2009 р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя -Заверуха О.Б., судді: Старунський Д.М., Каралюс В.М.), позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Тік ЛТД»(надалі -позивач, ТОВ «Тік ЛТД») до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова (надалі -відповідач, ДПІ у Франківському районі) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 17.07.2008 р. № 16781/10/23-410 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 110417грн. задоволено.
Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що оскільки правомірність формування позивачем податкового кредиту підтверджується оформленими належним чином податковими накладними, факт несплати задекларованої суми податку на додану вартість (надалі -ПДВ) до Державного бюджету України одним із контрагентів в ланцюгу постачання при реальному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та не може бути підставою для позбавлення його права на бюджетне відшкодування податку на додану вартість.
Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та відмовити в позові.
Позивачем письмові заперечення на касаційну скаргу надані не були.
Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 14.07.2008 р. ДПІ у Франківському районі м. Львова складено акт № 1393/23-4/НОМЕР_1 «Про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ «Тік ЛТД»з питань правових відносин з суб'єктом підприємницької діяльності фізичною особою ОСОБА_4 (надалі -СПД ФО ОСОБА_4) за серпень-вересень 2007 року та достовірності відображення в р. 26 залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду податкової декларації з податку на додану вартість за жовтень 2007 року». На підставі акту перевірки відповідачем винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 17.07.2008 р. № 16781/10/23-410, яким встановлено завищення суми бюджетного відшкодування на суму 110 417 грн. у зв'язку із порушенням позивачем п. 1.8 ст. 1, пп. 7.4.1 п.7.4 та пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168-97/ВР «Про податок на додану вартість»(надалі -Закон України «Про податок на додану вартість»). Крім того, зменшено суму податкового кредиту за вересень 2007 р. в розмірі 254 945 грн.
Підставою для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення є той факт, що податковим органом за результатами вжитих заходів щодо дослідження ланцюга постачання встановлено, що СПД ФО ОСОБА_4 не є виробником придбаного ТОВ «Тік ЛТД»холодильного обладнання, що було придбано ОСОБА_4 у Приватного підприємства «Контур Прим», яке, в свою чергу, придбало його у Приватного підприємства «Металопроф», а останнє купило у Приватного підприємства «Новатех-В»(4 ланка в ланцюгу). Оскільки факт сплати податку на додану вартість до державного бюджету Приватним підприємством «Новатех-В»не підтверджено, податковий орган виходив з того, що відсутнє джерело відшкодування ПДВ для позивача.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 тієї ж статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а у разі імпорту робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).
При цьому в пп. 7.5.1 п. 7.5 зазначеної статті передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків із використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Аналіз наведених норм Закону України «Про податок на додану вартість»дає підстави зробити висновок, що цим Законом передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку-покупця належно оформленої податкової накладної.
Як вбачається з матеріалів справи, у відповідності до договору поставки від 15.08.2007 р. № 22/07, укладеного між позивачем та СПД ФО ОСОБА_4, позивач придбав холодильне обладнання на загальну суму 2 650 000 грн., у тому числі ПДВ -441 666,67 грн., з метою передачі його в оперативний лізинг (оренду) Товариству з обмеженою відповідальністю «Шувар»відповідно до договору оперативного лізингу від 15.08.2007 р. № 21/07, за яким передбачене отримання щомісячних лізингових платежів (з урахуванням ПДВ).
Для проведення оплати за обладнання позивач уклав із Закритим акціонерним товариством АКБ «Львів»генеральний кредитний договір від 22.08.2007 р. № 59 строком на 5 років. Оплата за обладнання здійснювалася у безготівковій формі, що підтверджується платіжним дорученням від 22.08.2007 р. № 113 на суму 662 500,00 грн., платіжним дорученням від 25.09.2007 р. № 140 на суму 1 325 000,00 грн., платіжним дорученням від 25.09.2007 р. № 160 на суму 662 500,00 грн. Факт поставки обладнання оформлений актом приймання-передачі від 25.09.2007 р. та видатковою накладною від 25.09.2007 р. № ДВ-0000292.
З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про необґрунтованість посилань відповідача на те, що господарська операція не здійснювалась, оскільки наявні у справі докази свідчать про те, що договір виконувався сторонами, носив реальний характер, оплата за обладнання (в тому числі ПДВ у ціні товару) була проведена позивачем, що підтверджується вказаними вище платіжними дорученнями.
За результатом проведення зазначених господарських операцій позивач отримав від продавця -СПД ФО ОСОБА_4 належним чином оформлені податкові накладні від 22.08.2007 р. № 220871 та від 25.09.2007 р. № 250971, на підставі яких сформував податковий кредит відповідного періоду.
За таких обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується із позицією судів попередніх інстанцій, яка полягає в тому, що наявність у платника податку (позивача) виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата продавцю податку на додану вартість у складі ціни товару є достатніми підставами для формування податкового кредиту платника податку на додану вартість.
Із зазначеного випливає, що суму податкового кредиту та відповідно суму бюджетного відшкодування позивач сформував правомірно, оскільки податок на додану вартість входить до складу договірної суми, сплаченої продавцеві.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що несплата контрагентом позивача Приватним підприємством «Новатех-В»(4 ланка в ланцюгу) сум податку на додану вартість до бюджету не є підставою для позбавлення позивача права на відшкодування податку на додану вартість, оскільки невиконання обов'язку щодо сплати податку до бюджету контрагентами, тягне відповідальність та негативні наслідки саме для останніх.
Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у його постановах від 09.09.2008 р. у справі № 21-500во08, від 01.06.2010 р. у справі № 21-573во10, зокрема Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Більш того, вищезазначена правова позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р. зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.
Зважаючи на викладене, висновки податкового органу в акті перевірки зроблені при помилковому трактування норм чинного законодавства та фактичних обставин справи, що призвело до винесення незаконного податкового повідомлення-рішення.
Суди першої та апеляційної інстанцій об'єктивно, повно, всебічно дослідили обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, надали їм правильну юридичну оцінку, застосувавши до правовідносин, які виникли між сторонами по справі норми матеріального права, що регулюють саме ці відносини.
Зміст та доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті рішень судами було порушено норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214 - 215, 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У Х В А Л И В:
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі міста Львова відхилити.
2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 01.12.2008 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.11.2009 р. у справі №2а-1071/08 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М. Судді:(підпис)Бившева Л.І. (підпис) Шипуліна Т.М.
Судове рішення № 27890295, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України) було прийнято 14.11.2012. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити необхідні відомості.
Це рішення відноситься до справи № к-55754/09-с. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: