Ухвала суду № 27885511, 03.12.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" грудня 2012 р. м. Київ К-44750/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова на постановуХарківського окружного адміністративного суду від 01.04.2009та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.09.2009у справі №2а-33231/08/2070 (№2а-36112/09/2070)за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ТД «Південкабель»доДержавної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова проскасування податкового повідомлення-рішення,- ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТД «Південкабель»звернулося до суду із адміністративним позовом, у якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення №0000201800/0 від 06.02.2009.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 01.04.2009, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.09.2009, вказаний позов задоволено в повному обсязі, скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова №0000201800/0 від 06.02.2009 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 853,50 грн., з них 569,00 грн. основного зобов'язання та 284,50 грн. штрафних санкцій.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- 21.01.2009 Державною податковою інспекцією у Київському районі м. Харкова проведена документальна невиїзна перевірка позивача щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «ПБК «Вертикаль»за період з 01.06.2008 по 30.06.2008;

- в ході перевірки встановлено порушення позивачем пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 03.04.1997, а саме позивачем віднесено до податкового кредиту суми податку на додану вартість за податковими накладними, виписаними за нікчемними угодами;

- за результатами перевірки складено акт №264/18-010/35702093 від 21.01.2009, на підставі висновків якого відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000201800/0 від 06.02.2009, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 853,50 грн., з них 569,00 грн. основного зобов'язання та 284,50 грн. штрафних санкцій.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій визнали необґрунтованим донарахування податкового зобов'язання та застосування штрафних санкцій контролюючим органом, з чим погоджується суд касаційної інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»від 04.12.1990 № 509-XII завданнями органів державної податкової служби є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством (далі - податки, інші платежі).

Частиною 1 ст.10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»визначено, що державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції виконують зокрема такі функції: здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів); забезпечують облік платників податків, інших платежів, правильність обчислення і своєчасність надходження цих податків, платежів, здійснюють реєстрацію фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна та інше.

Згідно з пп. 2.1.4 п. 2.1 ст. 2 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000р. №2181-III (чинного на момент прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення) податкові органи визнані контролюючими органами стосовно податків і зборів (обов'язкових платежів), які справляються до бюджетів та державних цільових фондів. Таким чином, вони наділені компетенцією, визначеною пп. 2.1.4 п. 2.1 ст.2 названого Закону, здійснювати перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати зазначених податків.

Аналізуючи викладені норми, колегія суддів Вищого адміністративного суду України відзначає, що зі змісту викладених норм вбачається, що органи державної податкової служби, виходячи з своїх завдань та функцій, у відносинах з платниками податків покликані перевіряти своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати податків та зборів, правильність ведення податкового обліку. Жодна норма податкового законодавства, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, не наділяла податкові органи правом давати правову оцінку договорам, які укладалися між платниками податків та їх контрагентами, а саме: аналізувати зміст правочинів, дотримання форми та порядку їх укладення, строків виконання, тощо. Тобто, податковий орган не уповноважений досліджувати суть договорів та здійснювати контроль за їх відповідністю нормам чинного законодавства України.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

В силу вимог пп.7.4.5 п.7.4 цієї ж статті названого Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Таким чином, необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів, вартість яких відноситься до податкового кредиту з ПДВ та валових витрат підприємства. Отже, для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій, які, встановивши реальність операцій та факт взаєморозрахунків між позивачем та його контрагентом, не знайшли підстав вважати неправомірним формування позивачем податкового кредиту на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентом.

Крім того, посилання податкового органу на нікчемність укладених договорів покладені в обґрунтування висновку про безпідставність віднесення позивачем до податкового кредиту податку на додану вартість, правомірно не взяті судами до уваги, оскільки доказів, які б свідчили про те, що зазначені договори укладалися з метою мінімізації оподаткування, завдали збитків державі чи порядок та умови їх виконання оспорюються сторонами договорів, відповідачем суду не надано.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, не спростованим доводами касаційної скарги, про наявність законних підстав для задоволення позову та скасування податкового повідомлення-рішення №0000201800/0 від 06.02.2009.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судами апеляційної та першої інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до п.3 ст.2201 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01.04.2009 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.09.2009 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний