Постанова № 27884636, 07.11.2012, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2а/1770/3532/2012

07 листопада 2012 року 12год. 54хв. м. Рівне

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Жуковської Л.А. за участю секретаря судового засідання Гуль Н.В. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник ОСОБА_2,

відповідача: представник Красько Г.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Суб`єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_4

до Державної податкової інспекції в м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_4 (по тексту постанови - СПД ФО ОСОБА_4.) звернувся з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м.Рівне (по тексту постанови -ДПІ у м.Рівне) від 19.04.2012 р. №0000961745 про збільшення грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 30 230, 00 грн. (30 229,00грн. - за основним платежем, 1, 00грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями).

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що висновки акта перевірки, на підставі якого прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення, є неправомірними та такими, що суперечать фактичним обставинам.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що ДПІ у м.Рівне була проведена документальна невиїзна перевірка СПД ФО ОСОБА_4, з питань правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з ПП «Грант-ЗГО» за березень 2011 року, за результатами якої складено акт від 04.04.2012р. №87/1745/НОМЕР_1, у якому викладені висновки про порушення позивачем податкового законодавства, а саме: порушення п.198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 р. №2755-VI зі змінами СПД ОСОБА_4. безпідставно віднесено ПДВ в сумі 30229 грн. до податкового кредиту декларації з податку на додану вартість за червень 201 року (накладна 216 від 12.03.2011р.) по безтоварним операціям з ПП «Грант - ЗГО» (код ЄДРПОУ 37070115).

На підставі вказаного акта перевірки були винесено оспорюване податкове повідомлення-рішення. Вказує, що висновки акта перевірки про порушення позивачем податкового законодавства є необґрунтованими та безпідставними. Господарські операції СПД ФО ОСОБА_4 з ПП «Грант-ЗГО» мали реальний характер, здійснені в межах господарської діяльності позивача, підтверджені первинними документами, що надавалися для перевірки.

Правочинии СПД ФО ОСОБА_4 з вказаним контрагентом є чинними, не визнавалися недійсними і не є нікчемними. Відповідачем не було доведено, що сторони, вчиняючи вказані правочини, мали умисел на укладення угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, такою, як несплата податків. Сплачені суми податку на додану вартість правомірно включені позивачем до складу податкового кредиту, на підставі належним чином оформлених податкових накладних. Відсутність вказаного контрагента позивача за своїм місцезнаходженням не впливає на право СПД ФО ОСОБА_4 щодо формування витрат та податкового кредиту за наслідками господарських операцій з ними. Позивач, як добросовісний платник податків, не може нести відповідальності за невиконання чи неналежне виконання обов'язків зі сплати податків іншими платниками податків.

ДПІ у м.Рівне позовні вимоги не визнала повністю з підстав, викладених у письмових запереченнях вх.№19569/12 від 17.09.2012 р.

У судовому засіданні представник позивача підтримала заявлений позов з підстав, викладених адміністративному позові, надала відповідні пояснення. Просила суд позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні надав пояснення, які повністю співпадають з позицією, що викладена в письмових запереченнях, а зокрема пояснив, що позивачем до складу витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість віднесено суми за господарськими операціями з ПП «Грант-ЗГО», які мають ознаки безтоварності та нікчемності, оскільки у вказаного контрагента відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби. Контрагент позивача за юридичною адресою не знаходяться і до податкового органу не звітується.

Заслухавши пояснення представників сторін,дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення повністю з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ДПІ у м.Рівне з 26.03.2012 р. по 30.03.2012 р. проведена документальна невиїзна перевірка СПД ФО ОСОБА_4, з питань правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з ПП «Грант-ЗГО» за березень 2011 року, за результатами якої складено акт від 04.04.2012р. №87/1745/НОМЕР_1.

У вказаному акті зафіксовано, зокрема, наступні порушення:

п.198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 р. №2755-VI зі змінами СПД ОСОБА_4. безпідставно віднесено ПДВ в сумі 30229 грн. до податкового кредиту декларації з податку на додану вартість за червень 201 року (накладна 216 від 12.03.2011р.) по безтоварним операціям з ПП «Грант - ЗГО» (код ЄДРПОУ 37070115).

На вказаний акт перевірки СПДФО ОСОБА_4 подав заперечення, за наслідками розгляду яких ДПС у Рівненській області та ДПС України висновки акта перевірки залишила без змін.

У акті перевірки від 04.04.2012р. №87/1745/НОМЕР_1 податковим органом зроблено висновки про те, що господарські операції між СПД ФО ОСОБА_4 та ПП "Грант-ЗГО" не підтверджуються, враховуючи реальний час здійснення операцій, відсутність майна, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, засобів для транспортування та іншого майна, а отже в порушення ст.228 ЦК України здійснені без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкта оподаткування, несплати податків, укладені правочини суперечать моральним засадам суспільства, а також порушують публічний порядок, спрямовані на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже мають ознаки нікчемності.

Суд не погоджується з такими висновками податкового органу, зважаючи на таке.

Як встановлено в ході судового розгляду, ОСОБА_4 зареєстрований як фізична особа-підприємець виконавчим комітетом Рівненської міської ради 23.02.2009р., на податковому обліку в ДПІ у м.Рівне перебуває з 24.02.2009р. У періоді, що підлягав перевірці, був зареєстрований платником податку на додану вартість згідно зі свідоцтвом від 13.03.2009р. №100215632 9НБ №134135). Основним видом господарської діяльності позивача є оптова торгівля.

З матеріалів справи вбачається, що 11.02.2011 р. між СПД ФО ОСОБА_4 (Покупець) та ПП "Грант-ЗГО"(Продавець) укладено договір №6, предметом якого є поставка товару -шкур ВРХ мокросоленої консервації, обряджених, боєнського походження, ручного зйому. Кількість, вага, ціна строки поставки та інші характеристики товару визначаються під час кожної поставки та вказуються у видаткових накладних. Витрати транспортування несе Покупець або за домовленістю. Термін дії договору - до 31.12.2011р.

На виконання вказаного договору СПД ФО ОСОБА_4 було отримано від ПП "Грант-ЗГО" шкури мокросолені на підставі видаткової накладної від 12.03.2010р. №216.

Розрахунки за отриманий товар СПД ФО ОСОБА_4 з ПП "Грант-ЗГО" і проведено через розрахунковий рахунок платіжним дорученням № 489 від 12.04.2011 р.

Суми витрат на підставі вищевказаної накладної включено позивачем до складу витрат, а суми податку на додану вартість -до складу податкового кредиту відповідних періодів.

Згідно з ст. 14.1.181 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом.

Відповідно до ст. 14.1.156 Податкового кодексу України, податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Згідно з ст. 198.3. Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до ст.198.6. Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, визначальним фактором при формуванні платником податку суми валових витрат при придбанні ним матеріальних цінностей є їх подальше використання у власній господарській діяльності платника податку, незалежно від моменту використання їх у такій діяльності.

Відповідно до ст. 198.2 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Як підтверджено матеріалами справи, договір укладений між позивачем та його контрагентом виконано кожною стороною цього договору , що підтверджується первинними документами. Сторони претензій одна до одної не мали.

Відповідно до ст.201.1 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Здійснюючи господарську діяльність, СПД ФО ОСОБА_4 використовував для зберігання шкур ВРХ складське приміщення загальною площею 101кв.м, орендоване ним згідно з договором оренди від 01.04.2009р. №01-04-09. Факт оренди підтверджується також наявними в матеріалах справи актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), що підтверджують надання послуг з оренди приміщення, експлуатаційним дозволом на склад сировини та актами виконаних робіт, які підтверджують проведення для позивача Рівненською міською державною лікарнею ветеринарної медицини робіт з дезінфекції вказаного приміщення складу шкірсировини.

Таким чином, суд приходить до висновку, що придбання позивачем у ПП "Грант-ЗГО" шкур ВРХ здійснювалося в межах його господарської діяльності з метою отримання економічного ефекту-прибутку.

Згідно з ч.ч.2,3 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. №996-XIV (далі -Закон №996-XIV) підставою для бухгалтерського обліку господарських, операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як встановлено у ході судового розгляду, сформовані позивачем за наслідками вказаних господарських операцій витрати та податковий кредит підтверджені відповідними первинними документами.

Ні у акті перевірки, ні у ході судового розгляду справи відповідачем не надано доказів скасування реєстрації платниками податку на додану вартість контрагента позивача.

Посилання відповідача на відсутність у позивача товарно-транспортних накладних, які б підтверджували доставку товарів від ПП "Грант-ЗГ" судом не беруться до уваги, зважаючи на таке.

Відповідно до п.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997р. №363, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20.02.1998р. за №128/2568 (далі -Правила №363), товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Тобто, з визначення товарно-транспортної накладної не вбачається обов'язковість її застосування для цілей податкового обліку, у тому числі і для визначення величини податку на додану вартість.

Більше того, у преамбулі Правил №363 зазначено, що Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні визначають права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - замовників.

Відповідно до п.1 Правил №363, перевізник - особа, яка надає послуги з перевезення вантажу автомобільним транспортом загального користування. Згідно з пп.3.1 п.3 Правил №363 договори про перевезення вантажів автомобільним транспортом укладаються між фізичними та юридичними особами, які здійснюють автомобільні перевезення вантажів на комерційній основі, та вантажовідправниками або вантажоодержувачами.

Законодавчі акти України не дають права органам державної податкової інспекції визнавати ті чи інші документи недійсними та/або обов'язковими до застосування у межах господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо у законодавстві не передбачена безпосередня їх обов'язковість.

Згідно з ч.1 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" від 15.05.2003р. №755-IV (далі - Закон №755-IV) якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відповідно до ч.2 ст.18 Закону №755-IV якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні.

На момент вчинення господарських операцій з позивачем ПП "Грант-ЗГО" було зареєстроване як юридична особа та платником податку на додану вартість, відомості про них містилися в Єдиному державному реєстрі, та як наслідок можуть бути використані позивачем в даному спорі як достовірні і такі, що не підлягають сумніву.

Ні установчі, ні статутні документи контрагента позивача не визнані в установленому порядку недійсними і доказів про зворотне відповідачем суду не надано.

Судом не беруться до уваги посилання податкового органу на відсутність у ПП "Грант-ЗГО" власних трудових ресурсів, економічних потужностей для виконання господарських зобов'язань, а також відсутність підприємства за зареєстрованим місцезнаходженням. Крім того, що такі обставини не можуть бути доказом неспроможності виконання тих чи інших господарських операцій з огляду на відсутність законодавчого обмеження щодо використання у господарській діяльності лише власних основних та транспортних засобів, як і найманої праці шляхом укладення трудових, а не цивільно-правових договорів, вони не можуть підставою для висновків про порушення вимог податкового законодавства позивачем, оскільки не залежать від волі останнього.

Не можуть вважатися підставою для донарахування позивачу податкових зобов'язань дані податкової звітності його контрагентів, оскільки у податковому законодавстві відсутня норма, яка надає право податковому органу виключати з валових витрат та податкового кредиту одного платника фактично понесені витрати внаслідок несплати податку іншим платником та застосовувати при цьому фінансові санкції.

Відповідно до ст.61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Отож, відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) і додержання законів про оподаткування повинен нести безпосередньо той платник податків і зборів (обов'язкових платежів), що допустив правопорушення.

Крім того, позивач не може нести відповідальності за діяння контрагента та третіх осіб, у тому числі державного реєстратора та посадових осіб державної податкової служби, що видали контрагентам позивача свідоцтва про державну реєстрацію та свідоцтва про реєстрацію платниками податку на додану вартість.

Таким чином, дії СПД ФО ОСОБА_4 як платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції з ПП "Грант-ЗГО" не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту.

Фактично висновки акта перевірки про безтоварність господарських операцій позивача з ПП "Грант-ЗГО" базуються на інформації, що міститься в акті від 25.07.2011 p. №1166/233/37070115 "Про результати документальної невиїзної перевірки ПП "Грант-ЗГО" з питань дотримання вимог податкового законодавства, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та плати податку на додану вартість з за період з 01.03.2011 р. по 31.03.2011 р.".

Разом з тим, дана інформація, не є достатніми і незаперечними доказом фіктивності здійснених вказаним суб'єктом господарювання господарських операцій з позивачем і, відповідно, недійсності фінансово-господарських документів, якими вони оформлені.

Суд критично оцінює висновки відповідача про нікчемність правочинів, вчинених СПД ФО ОСОБА_4 з ПП "Грант-ЗГО" як таких, що укладені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, і спрямовані на отримання податкової вигоди.

Так, за змістом ст.228 ЦК України правочини, учинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є такими, що порушують публічний порядок, а отже, є нікчемними.

Разом з тим, жодних доказів того, що обидва чи один учасник правочинів, виконання яких було, зокрема, предметом перевірки податкового органу, завідомо (з прямим або непрямим умислом) діяв всупереч інтересам держави і суспільства відповідачем суду не надано. Не надано суду й жодних доказів невідповідності фактичним обставинам та вимогам чинного законодавства документів бухгалтерського та податкового обліку позивача.

Правова природа договорів купівлі-продажу визначає наступне волевиявлення сторін цих договорів (правочинів): у продавця - на передачу покупцеві товару, у покупця -на прийняття товару та його оплату. Жодної іншої мети (завдання збитків державі шляхом несплати податків, штучне зменшення бази оподаткування тощо) ці правочини не містять і містити не можуть, оскільки зобов'язання припиняється його виконанням. Тобто, після виконання договорів внаслідок отримання кожною зі сторін бажаного результату, всі правовідносини між ними завершуються. Після цього у кожної зі сторін правочину (договору) виникають правовідносини вже з іншим суб'єктним складом. Поза увагою відповідача залишився той факт, що як позивач, так і його контрагент виконали умови укладених між ними угод, чим і підтвердили факт їх укладення. Податковим органом не було доведено, що сторони, укладаючи обумовлені угоди, мали умисел на укладення їх з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, такою, як несплата податків.

За таких обставин, податковий орган безпідставно не взяв до уваги первинні документи, надані СПД ФО ОСОБА_4 на підтвердження вчинення господарських операцій з ПП "Грант-ЗГО" та безпідставно позбавив позивача права на включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, та до складу витрат сум понесених витрат, підтверджених відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, сплачених протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням власної господарської діяльності.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу. Згідно з ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судом були досліджені первинні документи, що містять відомості про обставини, які є предметом доказування у цій справі, та пов'язані з рухом активів, виконанням зобов'язань, що описані вище, останні відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, та підтверджують обґрунтованість визначення суми витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку, що ДПІ у м.Рівному не доведено правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішенн від 19.04.2012 р. №0000961745, а відтак адміністративний позов підлягає до задоволення.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби за №0000961745 від 19.04.2012 р.

Присудити на користь позивача Суб`єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_4 із Державного бюджету судовий збір у розмірі 302, 29 грн.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Жуковська Л.А.