Постанова № 27883651, 23.11.2012, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2012 р. Справа № 2а/0470/12953/12 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О. при секретарі судового засіданняТроценко О.О.за участю представників сторін: від позивача від відповідача ОСОБА_3 Самсоненко Ю.Г. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

30.10.2012р. Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 звернулася з позовом до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська та просить:

- визнати протиправними дії ДПІ у Бабушінському районі м. Дніпропетровська, які полягають у визнанні правочинів, здійснених ФОП ОСОБА_5 за період з 01.06.2012р. по 30.06.2012р. по ланцюгу з контрагентами-покупцями та постачальниками такими, що вчинені з порушенням ч.1 ст.203, 215, 216, 228 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (п.5 ст. 203 ЦК України);

- визнати протиправними дії ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська, які полягають у направленні акта перевірки № 2882/172/НОМЕР_1 від 11.10.2012р. до ДПІ у містах та районах за місцезнаходженням контрагентів для здійснення відповідних заходів згідно вимог чинного законодавства України;

- визнати протиправними дії відповідача щодо коригування в автоматизованій системі «Деталізована інформація по платнику ПДВ, щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України», без винесення податкового повідомлення-рішення, задекларованих ФОП ОСОБА_5 сум податкового зобов'язання за період з 01.06.2012р. по 30.06.2012р., податкового кредиту за період з 01.06.2012р. по 30.06.2012р. з податку на додану вартість;

- зобов'язати відповідача відновити в автоматизованій системі «Деталізована інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» показники податкових зобов'язань ФОП ОСОБА_5 сум податкового зобов'язання за період з 01.06.2012р. по 30.06.2012р., податкового кредиту за період з 01.06.2012р. по 30.06.2012р. з податку на додану вартість у розрізі контрагентів, що були відкориговані на підставі акту № 2882/172/НОМЕР_1 від 11.10.2012р. «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ФОП «ОСОБА_5 щодо документального не підтвердження реальності господарських відносин із контрагентами та повноти відображення в обліку з питання податку на додану вартість за період з 01.06.2012р. по 30.06.2012р.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що податковою інспекцією було проведено позапланову невиїзну документальну перевірку позивача щодо підтвердження реальності здійснення господарських відносин позивачем з контрагентами за червень 2012р. та повноти відображення сум ПДВ в податкового обліку за результатами якої було складено акт від 11.10.2012р. №2882/172/НОМЕР_1, у висновках якого було відображено, що позивачем не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із постачальниками, покупцями та неможливість реального здійснення платником податків операцій по ланцюгу придбання, а саме: за червень 2012р. з ФОП ОСОБА_5, ТОВ «Українська Пулінгова Система», ТОВ «Устіна-Групп», по ланцюгу реалізації покупцями - ТОВ АТБ «Маркет», ПП ОСОБА_6 Позивач не погоджується з вказаними висновками в акті та зазначає, що такі дії відповідача порушують права та інтереси позивача, виходячи з того, що основними видами діяльності позивача є оптова торгівля фруктами і овочами, роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами. У період підприємницької діяльності позивач використовував житловий будинок в АДРЕСА_1 загальною площею 46, 3 кв.м. та між ним і вищевказаними контрагентами 01.01.2011р., 17.08.2011р. та 01.04.2012р. були укладені договори поставки та договір строкової оренди тари за якими відбувалася поставка товару та оренда тари для перевезення овочів, при цьому, виписувалися податкові накладні, які в подальшому були позивачем включені до податкових зобов'язань в декларації за червень 2012р. та відповідають додатку 5 до декларації з ПДВ за червень 2012р. На момент наявності господарських відносин між позивачем та ТОВ «Устіна-Групп», ФОП ОСОБА_5, ТОВ «Українська Пулінгова Система» усі суб'єкти господарювання були зареєстровані в Державному реєстрі та у якості платників ПДВ, зазначені свідоцтва не були анульовані, що підтверджено і в акті перевірки. Однак, незважаючи на всі надані позивачем документи до перевірки податковим органом були зроблено висновок в акті перевірки про нікчемність правочинів з наведеними вище підприємствами - контрагентами позивача та договори з контрагентами визнано такими, що не спричиняють реальних правових наслідків. Позивач вважає, що вказані висновки є лише припущеннями податкового органу, оскільки жодних посилань у акті перевірки на зустрічні звірки, отримання документів, пояснень від покупців позивача не має, акт перевірки не містить посилань та не доводить умислу позивача щодо порушення публічного порядку, при цьому, зазначає, що відповідно до ст. 20 Податкового кодексу України податковому органу не надано право на встановлення у актах перевірки висновків про нікчемність правочинів, або їх недійсність. Отже, позивач вважає, що орган податкової служби, вчинивши дії щодо відображення в акті перевірки висновків про нікчемність правочинів, вийшов за межі своїх повноважень і самостійно поза судової процедури, визнав правочини, укладені позивачем та його контрагентами недійсними пославшись в акті перевірки лише на акт від 10.09.2012р. №934/225/37731037 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Устіна-Групп» щодо документального підтвердження господарських відносин за травень 2012р., складений ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська та на відсутність зазначеного підприємства за його місцезнаходженням. Також, в усних поясненнях представник позивача зазначив, що у випадку виявлення факту заниження платником податків податкового зобов'язання податковий орган зобов'язаний прийняти відповідне податкове повідомлення-рішення, чого не було зроблено відповідачем. Крім того, позивач вказує і на те, що податковий орган не має права самостійно виключати з електронної бази даних «Деталізована інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України» сум податкового кредиту та податкових зобов'язань з податку на додану вартість, визначених позивачем у податковій декларації за червень 2012р., однак такі дії були відповідачем вчинені в порушення норм ст. 49 Податкового кодексу України.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечує та просить відмовити в його задоволенні посилаючись на те, що ТОВ «Устіна-Групп» не мав можливості здійснювати оптову торгівлю овочами на адресу позивача, оскільки у останнього відсутнє виробниче обладнання, транспортні засоби та торгівельне обладнання, відсутність необхідних умов для здійснення господарської діяльності в частині купівлі, продажу, зберігання та відвантаження товарно-матеріальних цінностей, а тому, перевіряючим було зроблено висновок про не підтвердження реальності здійснення господарських відносин із постачальниками, покупцями, їх обсяг, вид, якість та розрахунки по всьому ланцюгу як придбання, так і подальшої реалізації товару та встановлено відсутність об'єктів оподаткування. Також, представник відповідача зазначив, що підставами для таких висновків був акт перевірки від 14.09.2012р. № 954/227/37731037 складений ДПІ у Ленінському районі м.Дніпропетровська про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Устіна-Груп» щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків їх реальності та повноти відображення в обліку за період червня 2012р. у зв'язку відсутністю підприємства за місцезнаходженням.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи у період з 09.10.2012р. по 11.10.2012р. на підставі наказу на перевірку № 993 від 08.10.2012р. виданого ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська головним державним податковим ревізором-інспектором відділу податкового контролю фізичних осіб управління оподаткування фізичних осіб Ткаченко Т.А. згідно із підпунктами 78.1.1 п.78.1 ст. 78 на підставі п.п. 75.1.2 ст. 75 Податкового кодексу України, відповідно до пункту 201.10 ст.201 Податкового кодексу України проведено виїзну документальну перевірку ФОП ОСОБА_5 щодо не підтвердження реальності здійснення господарських відносин з контрагентами за червень 2012р. та повноти їх відображення в податковому обліку сум ПДВ, за результатами якої складено акт від 11.10.2012р. № 2882/172/НОМЕР_1 (а.с.14-24 том 1).

Згідно висновків, зазначених у акті перевірки від 11.10.2012р., за результатами позапланової виїзної документальної перевірки ФОП ОСОБА_5 не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із постачальниками, покупцями, їх вид, обсяг, якість та розрахунки, а саме: встановлено відсутність об'єктів оподаткування та неможливість реального здійснення платником податків операцій ФОП ОСОБА_5 - по ланцюгу придбання, а саме: за червень 2012 року - ФОП ОСОБА_5, ООО «Українська Пулінгова Система», ТОВ «Устіна-Груп»; по ланцюгу реалізації покупцям, а саме: червень 2012р. - ТОВ «АТБ -маркет», ЧП ОСОБА_6(а.с.24 том 1).

З викладеними висновками в акті від 11.10.2012р. № 2882/172/НОМЕР_1 позивач не погодився та подав до ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська заперечення до акту перевірки від 18.10.2012р. (а.с.25-29 том 1).

ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська листом від 19.10.2012р. за №26812/10/17-222 заперечення на акт перевірки позивача залишила без задоволення (а.с.30-31 том 1).

Також, у ході судового розгляду справи було встановлено, що на підставі вказаного акту перевірки від 11.10.2012р. № 2882/172/НОМЕР_1 відбулося коригування показників податкового кредиту та податкових зобов'язань позивача, які на підставі декларацій з ПДВ відображаються податковим органом в централізованій електронній базі податкової звітності, а саме: в базі даних, яка має назву «Деталізована інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України», в тому числі в частині декларування податкового кредиту з податку на додану вартість і податкового зобов'язання за господарськими операціями, вчиненими ФОП ОСОБА_5 (позивачем) у червні 2012 року з ФОП ОСОБА_5, ООО «Українська Пулінгова Система», ТОВ «Устіна-Груп», ТОВ «АТБ-маркет», ЧП ОСОБА_6

Зазначений факт був підтверджений і представником відповідача в судовому засіданні.

Заслухавши представників позивача та відповідача, які брали участь у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

У відповідності до п.п20.1.4, п.20.1.8 ст. 20 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків в порядку, встановленому цим Кодексом. Під час проведення перевірок вивчати та перевіряти первинні документи, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку, інші регістри, фінансову, статистичну звітність, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Згідно до вимог п.86.1 ст. 86 Податкового кодексу України результати перевірок оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками ( у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Пунктом 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010р. № 984 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за № 34/18772 (далі - Порядок № 984) передбачено, що факти виявлених порушень податкового валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Згідно з п.5.2 Порядку № 984 у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів; у разі відмови посадових осіб платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факти відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати, факт про складання такого акта відображається в акті документальної перевірки; у разі надання посадовими особами платника податків або його законними представниками посадовим (службовим) особам органу державної податкової служби письмових пояснень щодо встановлених порушень податкового законодавства та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення, або їх копій факти про надання пояснень необхідно відобразити в акті.

Зі змісту акту перевірки від 11.10.2012р. № 2882/172/295700305 вбачається, що для перевірки по господарських відносинах з контрагентами позивачем за червень 2012р. надані первинні документи, а саме: частково податкові накладні, частково видаткові накладні, договори/контракти, платіжні доручення, тощо, а також бази даних ДПІ: АІС «Співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту на рівні ДПА України»; БД «Бест-Зіт», АІС РПП, декларація з ПДВ за червень № 9041195494 від 18.07.2012р. сума податкових зобов'язань з ПДВ складає 74 581,0 грн., сума податкового кредиту - 69 108,0 грн. Контрагентами позивача у вказаному періоді були - ФОП ОСОБА_8, ООО «Українська Пулінгова Система», ТОВ «Устіна-Групп». При цьому, в акті зазначено, що враховуючи викладене в матеріалах перевірки ТОВ «Устіна-Групп» в акті від 14.09.2012р. № 954/227/37731037 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Устіна-Групп» щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків їх реальності та повноти відображення в обліку за червень 2012р. відсутній факт реального вчинення господарських операцій та зроблено висновок про те, що ТОВ «Устіна-Групп» має ознаки фіктивності, діяльність підприємства спрямована на отримання податкової вигоди третіх осіб та не направлена на досягнення реальних економічних результатів, а тому фінансово-господарські взаємовідносини ФОП ОСОБА_5 з ТОВ «Устіна-Групп» не направлені на здійснення реальних господарських операцій, що суперечить вимогам чинного законодавства України; також зазначено, що ТОВ «Устіна-Групп» не мав можливості здійснювати оптову торгівлю овочами в адресу ФОП ОСОБА_5 у зв'язку з відсутністю виробничого обладнання, транспортних засобів та торговельного обладнання, відсутність у ТОВ «Устіна-Групп» необхідних умов для здійснення господарської діяльності в частині купівлі, продажу, реалізації, зберігання та відвантажування товарно-матеріальних цінностей, встановлено дефектність первинних документів та відсутність об'єктів оподаткування та неможливість реального здійснення платником податків операцій ТОВ «Устіна-Групп» по ланцюгу постачання ТОВ «Устіна-Групп» - ФОП ОСОБА_5, зазначено про те, що не надано до перевірки товарно-транспортні накладні, не надано маршрутні листи по яких здійснювалось перевезення товару (овочів), де вказано кількість кілометрів, списання бензину на доставку товару, при цьому, містяться і посилання в акті на нікчемність правочинів, визначених ст.ст. 202, 203, 215 ЦК України (а.с.15-24).

Однак, з дослідженого змісту акту не вбачається жодних порушень вимог чинного податкового законодавства України саме позивачем - ФОП ОСОБА_5, а в основу даного акту податковим органом покладено висновки про неможливість реального здійснення господарських операцій контрагентом позивача - ТОВ «Устіна-Групп», що є порушенням норм Податкового кодексу України та вищенаведеного Порядку № 984.

Також, вказані вище висновки, зазначені та зроблені перевіряючим не відповідають дійсності, є безпідставними та спростовуються як дослідженими в акті первинними документами, так і наданими доказами у ході судового розгляду справи, виходячи з наступного.

Пунктом 14.1.156 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством ( у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Згідно з п. 14.1.181 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом.

У відповідності до п.198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з : придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); г) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи-продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, імя та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Якщо є фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни у структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, тобто, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

У відповідності до п.2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку № 88, який наведено вище, встановлено, що первинні документи ( на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Так, із наявних в матеріалах справи документів вбачається, що між ТОВ «Устіна-Групп»» (постачальник) та ФОП ОСОБА_5 (покупець) був укладений договір № 010412 поставки товару від 01.04.2012р. за умовами якого ТОВ «УСТІНА-Групп» взяло на себе зобов'язання передати у власність покупця - ФОП ОСОБА_5 товар, а покупець (позивач) зобов'язувався його оплатити на умовах вказаних у договорі. Також згідно розділів 2, 3 договору поставки було передбачено оплату вартості товару шляхом безготівкових розрахунків протягом 30 банківських днів з моменту отримання товару покупцем та передбачено було поставку товару транспортом за рахунок покупця, тобто - ФОП ОСОБА_5 (а.с.52-55 том 1).

Також, між позивачем - ФОП ОСОБА_5 (Замовником) та ФОП ОСОБА_8 (Перевізником) 02.01.2012р. був укладений договір перевезення вантажів № 02012012 за умовами якого Перевізник зобов'язувався забезпечувати доставку вантажів автомобільним транспортом по території України згідно з заявкою Замовника (а.с.58-60 том 1).

Крім того, 17.08.2011р. між ТОВ «Українська Пулінгова Система» та ФОП ОСОБА_5 був укладений договір строкової оренди тари № FN 289-170811 згідно од умов якого позивач взяв у строкове платне користування у вказаного підприємства пластикові ящики (контейнери) - тару для постачання продукції включно на склади торгівельних мереж (а.с.215-231 том 1).

01.01.2011р. між ТОВ «АТБ-маркет» (покупець) та ПП ОСОБА_5 (постачальник)був укладений договір № 31022 поставки за умовами якого постачальник (позитваач) зобов'язувався передати покупцю ( ТОВ «АТБ-маркет») товар, а покупець зобов'язувався його оплатити на умовах визначених у договорі (а.с.232-238 том 1).

Як встановлено в судовому засіданні та підтверджено наявними матеріалами справи, позивач у червні 2012р. здійснював поставку овочів та фруктів на умовах, визначених у вищевказаних договорах.

Факт реальності здійснення господарських операцій за вказаним вище договорами підтверджується наданими суду первинними бухгалтерськими документами, а саме: копіями відповідних договорів поставки та перевезення, оренди тари, копіями накладних на отриманий товар та копіями податкових накладних, які виписані ТОВ «Устіна-Групп», копіями заявок на надання послуг з транспортування вантажів та копіями товарно-транспортних накладних, копіями актів звірок, копіями реєстру виданих та отриманих податкових накладних за травень-червень 2012р., відомостями про рух товару на складі, копіями актів про надання послуг з оренди тари у вказаний період, а також копіями виписок банку, які свідчать про оплату позивачем на користь вказаних вище контрагентів сум за придбаний товар та оренду тари, де у складі придбаного товару позивачем було сплачено і суму ПДВ (а.с. 52-250 том 1, а.с. 1-25 том 2).

Зі змісту досліджених вище первинних документів, зокрема, податкових накладних та рахунків, видно, що вони містять усі обов'язкові реквізити, підписи посадових осіб та печатки підприємств.

Отже, саме досліджені вище первинні бухгалтерські документи свідчать про реальність здійснення господарських операцій позивачем згідно до укладених договорів. Судом встановлено також і рух активів позивача на користь вказаних вище контрагентів у встановленому законодавством порядку, вказані первинні документи оформлені у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та не визивають будь-яких сумнівів щодо вчинення дій на виконання сторонами умов договорів, виходячи з того, що договори, укладені позивачем містять всі істотні умови, які визначені ст.ст. 180, 181 Господарського кодексу України.

Зазначені первинні документи також надавались позивачем до перевірки і податковому інспектору, які були досліджені під час перевірки, що підтверджується змістом акту перевірки від 11.10.2012р., однак незважаючи на це керуючись лише актом про неможливість проведення зустрічної звірки відносно контрагента позивача - ТОВ «Устіна-Групп» від 14.09.2012р. податковим інспектором зроблено висновок про нереальність здійснення господарських операцій по ланцюгу постачання, оскільки ТОВ «УСТІНА-ГРУПП» не мав можливості здійснювати оптову торгівлю овочами на адресу позивача у зв'язку з відсутністю у ТОВ «Устіна-Групп» виробничого обладнання, транспортних засобів та торгівельного обладнання, відсутність необхідних умов для здійснення господарської діяльності в частині купівлі, продажу, реалізації, зберігання та відвантаження товарно-матеріальних цінностей. Також, вказаний акт перевірки містить і посилання на недійсність (нікчемність) правочинів, які не спричиняють реальності здійснення господарських операцій(а.с.14,18 том 1).

Такі висновки не ґрунтуються на вимогах закону, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Однак, з аналізу вищенаведених норм чинного податкового законодавства України вбачається, що відповідачу відповідно до покладених на нього функцій та повноважень не надано право під час проведення перевірки встановлювати нікчемність правочинів, укладених суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності.

Отже, податковою інспекцією, з перевищенням своїх повноважень, у акті перевірки від 11.10.2012р. зроблено висновок про те, що укладені договори між позивачем та ТОВ «УСТІНА-ГРУПП», ФОП ОСОБА_5, ТОВ «Українська Пулінгова Система», ТОВ «АТБ-маркет», ПП ОСОБА_6 згідно до ст. 203, п.1,2 ст. 215, ст. 658 ЦК України мають ознаки нікчемності.

Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Разом з тим, висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній частині судового рішення.

Пленум Верховного Суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Отже, договори поставки, купівлі-продажу, оренди тари не віднесені до переліку тих правочинів, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, тобто такі, що порушують публічний порядок.

Акт перевірки від 11.10.2012р. не тільки не містить посилань на вину саме позивача, яка виразилася в намірі позивача порушити публічний порядок, а й не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктивності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналізуючи наведені норми, суд приходить до висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.

Отже, відповідач, зробивши висновок у акті перевірки від 11.10.2012р. про нікчемність правочину, не міг керуватися лише припущеннями щодо нікчемності (фіктивності) укладених договорів, його позиція про те, що ці правочини очевидно суперечать інтересам держави, не підкріплені належними доказами, а саме: рішеннями суду про визнання їх такими або вироком суду про визнання вини позивача, відповідного вироку відносно посадових осіб контрагентів позивача також на вимогу суду не надано.

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, про що йдеться в акті, визначається законом як фіктивний (ст. 234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом.

Також, слід зазначити, що акт перевірки фактично не містить посилань на відсутність документів бухгалтерського обліку та порушення саме позивачем будь-яких норм чинного податкового законодавства України. Зі змісту акту перевірки вбачається, що в ньому викладені судження посадової особи податкового органу щодо порушень, вчинених ні би то ТОВ «УСТІНА-ГРУПП», оскільки податковий інспектор посилається на неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «УСТІНА-ГРУПП» у зв'язку з не знаходженням даного підприємства за місцезнаходженням, однак, при цьому, фактично проводить перевірку та без дослідження первинних документів податковою інспекцією у Ленінському районі м. Дніпропетровська робиться висновок про відсутність у останнього можливості здійснювати оптову торгівлю овочами.

Зазначені висновки податкового інспектора є безпідставними, оскільки вони ґрунтуються лише на припущеннях, без дослідження первинних бухгалтерських документів, що є порушенням вимог п.73.5 ст. 73 Податкового кодексу України, якою визначено, що зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій і розрахунків, що здійснювалися між ними, для зясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків. Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За результатами зустрічних звірок складається довідка, яка надається суб'єкту господарювання у десятиденний термін.

Як видно з акту про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «УСТІНА-ГРУПП» від 14.09.2012р. він містить посилання на неможливість проведення зустрічної звірки у зв'язку з відсутністю підприємства за місцезнаходженням. В той же час, податковим інспектором здійснюється фактично перевірка та складається відповідний акт, що суперечить п.73.5 ст. 75 Податкового кодексу України, а тому не може бути прийнятий судом як належний доказ у даній справі.

Також, слід зазначити, що є безпідставними посилання податкового органу про відсутність у позивача маршрутних листів на перевезення товару, де ваказано кількість кілометрів, списання бензину та доставку товару, оскільки жодним нормативно-правовим актом не передбачено обов'язкового оформлення перевізних документів за договорами поставки або купівлі-продажу. При цьому, суду на підтвердження перевезення товару були надані товарно-транспортні накладні, які і належними доказами, що підтверджують перевезення даного товару, саме за укладеними договорами та здійснення перевезення товару саме у спірний період.

Отже, актом перевірки не встановлено жодного фактичного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту у перевіряємий період.

Податковий кодекс України не ставить право позивача на формування податку на додану вартість в залежність від факту підтвердження сплати податку на додану вартість його контрагентами або в залежність від наявності чи відсутності контрагента позивача за своїм місцезнаходженням після здійснення господарської операції.

При цьому, слід зазначити, що ні чинний Податковий кодекс України, ні Бюджетний кодекс України не ставлять в залежність право платника податку на податковий кредит, формування податкового кредиту та відшкодування податку на додану вартість від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання, зокрема, контрагентами позивача по всьому ланцюгу постачання товару/послуг.

Статтями 61,67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Юридична відповідальністю особи має індивідуальний характер.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документально підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Відповідної правової позиції дотримується і Вищий адміністративний Суд України у своїх ухвалах від 09.11.2011р. № К-1837/10, від 15.09.2011р. № К-24505/10, від 08.11.2011р. № К-46076/09.

Статтею 8 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 22.01.2009р.(«Булвес «АД проти Болгарії») зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є «власністю»у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов'язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов'язків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки - застосування відповідних положень Закону «Про ПДВ»стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов'язку зі сплати ПДВ (п.43, п.69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини»практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України»).

Крім того, слід зазначити, що спосіб дій органу державної податкової служби в разі виявлення факту неправильного обрахування платником податків податкового зобов'язання визначений п.54.3 ст. 54 Податкового кодексу України де закріплено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення відємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або відємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо, зокрема, дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках (п.п.54.3.2 п.53.3 ст. 54).

За правилами п.58.1 ст. 58 Податкового кодексу України визначено, що у разі, коли сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян), або у разі коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого відємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або відємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу У цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення (абз.1 п.58.1 ст. 58).

В силу абз.2 п.58.1 ст. 58 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення містить підставу для такого нарахування (зменшення) податкового зобов'язання та/або зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення відємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або відємного значення суми податку на додану вартість; посилання на норму цього Кодексу та/або іншого закону, контроль за виконанням якого покладено на контролюючі органи, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок грошових зобов'язань платника податків; суму грошового зобов'язання, що повинен сплатити платник податку; суму зменшеного (збільшеного) бюджетного відшкодування та/або зменшення відємного значення результатів господарської діяльності або відємного значення суми податку на додану вартість; граничні строки сплати грошового зобов'язання та/або строки виправлення платником податків показників податкової звітності; попередження про наслідки несплати грошового зобов'язання або внесення виправлень до показників податкової звітності в установлений строк; граничні строки, передбачені цим Кодексом для оскарження податкового повідомлення-рішення.

Враховуючи положення наведених норм закону, суд приходить до висновку, що у випадку виявлення факту заниження платником податків податкового зобов'язання, рівно як і у випадку виявлення факту завищення платником податків податкового зобов'язання, в тому числі і внаслідок декларування неіснуючого об'єкта оподаткування, податковий орган обтяжений законодавцем обов'язком прийняти відповідне податкове повідомлення-рішення. Іншого порядку дій податкового органу як суб'єкта владних повноважень у спірних правовідносинах закон не передбачає.

Разом з тим, як встановлено судом та підтверджено в судовому засіданні представником відповідача, у спірних правовідносинах відповідач податкового повідомлення-рішення не виносив, що є порушенням норм ст. 58 Податкового кодексу України.

Також, предметом оскарження у даній адміністративній справі є дії відповідача, як суб'єкта владних повноважень по зміні показників податкового кредиту та податкових зобов'язань позивача, які на підставі декларацій з ПДВ відображаються відповідачем у централізованій електронній базі податкової звітності, а саме: в базі даних, яка має назву «Деталізована інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України».

Факт вчинення відповідачем дій щодо коригування відповідачем в вказаній автоматизованій системі податкових зобов'язань позивача, задекларованих позивачем сум податкового кредиту з податку на додану вартість та податкових зобов'язань за період з 01.06.2012р. по 30.06.2012р. без прийняття відповідного податкового повідомлення-рішення на підставі акту перевірки від 11.10.2012р. підтверджений представником відповідача у ході судового розгляду справи.

При вирішенні питання щодо можливості оскарження таких дій в порядку адміністративного судочинства та обрання належного способу судового захисту прав позивача від наслідків таких дій, суд виходить з наступного.

Статтею 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно з ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до ч.1 ст. 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Пунктами 1,2 ст. 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

З наведених положень Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що дії суб'єктів владних повноважень можуть бути оскаржені в порядку адміністративного судочинства, якщо такі дії порушують права, свободи та інтереси позивача.

У частині 1 ст.2 КАС України та інших положеннях КАСУ йдеться про захист не будь-якого інтересу, а тільки того, що охороняється законом, визначення якого наведено у Рішенні Конституційного Суду від 01.12.2004р. № 18-рп/2004р.

Контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів), а також контроль за поданням платниками податків податкових декларацій розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів, перевірки їх достовірності є одними з основних функцій державних податкових інспекцій в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонних та об'єднаних державних податкових інспекцій.

Порядок та механізм такого контролю визначається нормативними документами Державної податкової адміністрації України.

Наказом ДПА України від 18.04.2008р. № 266 Про організацію взаємодії органів державної податкової служби при проведенні перевірок податкових декларацій з податку на додану вартість з урахуванням інформації розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розмірі контрагентів (зі змінами і доповненнями, внесеними наказами ДПА від 08.12.2008р. № 765, від 30.12.2009р. № 742), затверджені Методичні рекомендації щодо такої взаємодії.

Згідно п.1.3 даного наказу для реалізації Методичних рекомендацій створені такі програмні продукти, а саме:

- система формування та подання до органу ДПС засобами телекомунікаційного зв'язку податкової звітності в електронному вигляді щодо ведення обліку розшифрування податкового кредиту та податкових зобов'язань у розрізі контрагентів;

- система приймання та комп'ютерної обробки податкової звітності щодо проведення автоматизованого контролю податкової декларації з податку на додану вартість на районному рівні;

- система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

Пункт 2.14 наказу № 266 передбачає, що інформація податкової звітності з ПДВ, надіслана до центральної бази даних податкової звітності, підлягає розподілу відповідно до вимог Методичних рекомендацій щодо порядку розподілу платників податків за категоріями уваги та співставленню засобами системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

Наказом ДПА України від 30.05.1997р. № 166 затверджена форма декларації з податку на додану вартість та порядок її заповнення і подання. До даного наказу були внесені зміни та доповнення наказом ДПА України від 17.03.2008р. № 159, яким встановлено, що одночасно з декларацією повинні подаватися всі необхідні додатки до декларації, подання яких передбачено цим Порядком, а також розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (додаток 5 до податкової декларації з податку на додану вартість та додаток 2 до податкової декларації з податку на додану вартість (скороченої). У разі подання уточнюючих розрахунків, в яких проводиться коригування податкових зобов'язань та/або податкового кредиту, такі ж розшифровки подаються на суму уточнення.

Таким чином, Деталізована база співставлення є одним з програмних продуктів центральної бази даних податкової звітності, що введена в дію ДПА України з метою проведення перевірок податкових декларацій з податку на додану вартість, в якій по податковим періодам відображаються показники податкового кредиту та податкових зобов'язань платників податків у розрізі контрагентів на підставі поданої податкової звітності з ПДВ, тобто податкових декларацій з податку на додану вартість з додатками № 5.

Відповідно до п.54.1 ст. 54 Податкового кодексу України, рім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Згідно з п.49.8 ст. 49 Податкового кодексу України прийняття податкової декларації є обов'язком органу державної податкової служби. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.

Відповідно до Методичних рекомендацій щодо централізованого приймання та комп'ютерної обробки податкової звітності платників податків в ОДПС України, затверджених наказом ДПА України від 31.12.2008р. № 827 за відсутності зауважень до оформлення податкової звітності вона реєструється і вважається прийнятою. Обробка та занесення інформації до електронних баз виконується підрозділом ведення та захисту податкової звітності, у разі відсутності зазначеного підрозділу - підрозділами, на які покладено цю функцію. За відповідність інформації у базах податкової звітності даним податкових документів, наданих платником податків, несуть відповідальність підрозділи ведення та захисту податкової звітності.

Отже, з наведених нормативних актів вбачається, що обов'язок платника податків подати декларацію з ПДВ узгоджується з обов'язком податкового органу прийняти таку декларацію та, при відсутності зауважень до її оформлення, відобразити показники цієї декларації у відповідних базах податкової звітності.

Таким чином, показники податкового кредиту та податкових зобов'язань конкретного платника податків, які відображаються в Деталізованій базі співставлення, формуються на підставі показників поданих таким платником податків податкових декларацій з ПДВ з додатком № 5, і повинні їм відповідати.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що самостійна зміна відповідачем в Деталізованій базі співставлення показників податкового кредиту та податкових зобов'язань позивача на підставі акту перевірки, без прийняття податкового повідомлення-рішення та без зміни цих показників самим позивачем шляхом подання уточнюючих декларацій (розрахунків) порушує права та інтереси позивача, оскільки позивач, як платник податків, має право розраховувати на те, що задекларовані ним в податкових деклараціях показники податкового кредиту та податкових зобов'язань відповідають показникам з централізованої бази даних податкової звітності.

Виходячи зі специфіки податку на додану вартість, який сплачується у складі ціни товарів (робіт, послуг), одна операція з продажу товару викликає відповідні податкові наслідки у обох сторін цієї операції, які є платниками ПДВ, - у продавця - податкові зобов'язання, а у покупця - податковий кредит на аналогічну суму.

За таких обставин суд вважає, що невідповідність показників податкового кредиту та податкових зобов'язань, що задекларовані позивачем у деклараціях з ПДВ, показникам з централізованої бази даних податкової звітності, має безпосередній вплив на права та інтереси позивача, оскільки така невідповідність може мати для позивача негативні наслідки, як то: погіршення його ділової репутації, як належного платника податків, відмова його контрагентів від подальших господарських відносин з позивачем з метою уникнення негативних податкових наслідків для себе від таких операцій, тощо.

Виходячи з викладеного, суд вважає, що дії податкового органу по зміні задекларованих платником податків показників податкового кредиту та податкових зобов'язань в Деталізованій базі співставлення можуть бути предметом оскарження в порядку адміністративного судочинства, оскільки відображення таких відомостей з урахуванням того, що такі відомості повинні співпадати з показниками у податковій декларації платника податку, фактично формує податкові зобов'язання на майбутнє, а отже спричиняє реальні зміни майнового стану такого платника, а належним способом захисту прав та інтересів платника податків у випадку незаконності таких дій повинно бути відновлення в цій базі таких показників податкового кредиту та податкових зобов'язань, які задекларував платник податків.

Згідно до ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частина 1 статті 71 КАС України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а ч. 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідач в ході судового розгляду справи не зміг надати жодних доказів та не навів жодних підстав, які б свідчили про законність та обґрунтованість вчинених ним дій, які полягають у зазначенні в акті перевірки висновків про нікчемність правочинів, нереальність здійснення позивачем господарських операцій, а також дій щодо коригування в автоматизованій системі податкового кредиту та податкових зобов'язань позивача без прийняття податкового повідомлення-рішення на підставі акту перевірки від 11.10.2012р. задекларованих позивачем за червень 2012р.

За викладеного, суд приходить до висновку, що вказані вище дії вчинені відповідачем не у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України та без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), а тому зазначені дії податкової інспекції слід визнати протиправними, зобов'язавши, при цьому, відповідача вчинити дії щодо відновлення в автоматизованій системі показників податкових зобов'язань та податкового кредиту позивача за період з 01.06.2012р. по 30.06.2012р..

Що стосується позовних вимог позивача про визнання протиправними дій відповідача, які полягають у направленні акту перевірки від 11.10.2012р. до ДПІ у містах та районах за місцезнаходженням контрагентів для здійснення відповідних заходів згідно вимог чинного законодавства України, то в цій частині позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, оскільки як встановлено судом із пояснень представника відповідача зазначений акт відповідачем не направлявся до будь-яких інших податкових інспекцій, відповідних доказів позивачем суду не надано. Крім того, зазначена вимога направлена на захист прав та інтересів не позивача, а на захист прав та інтересів його контрагентів, що суперечить ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом її прав свобод чи інтересів.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог.

Виходячи з наведеного, слід стягнути з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 16 грн. 09 коп. понесених позивачем згідно квитанції № 2/16 від 30.10.2012р.(а.с.11 том 1) з урахуванням часткового задоволення позовних вимог позивача та ч.3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 71, 86, 94, 122, 160, 161, 162, 163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії ДПІ у Бабушінському районі м. Дніпропетровська, які полягають у визнанні правочинів, здійснених ФОП ОСОБА_5 за період з 01.06.2012р. по 30.06.2012р. по ланцюгу з контрагентами-покупцями та постачальниками такими, що вчинені з порушенням ч.1 ст.203, 215, 216, 228 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (п.5 ст. 203 ЦК України).

Визнати протиправними дії ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська щодо коригування в автоматизованій системі «Деталізована інформація по платнику ПДВ, щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» без винесення податкового повідомлення-рішення, задекларованих ФОП ОСОБА_5 сум податкового зобов'язання за період з 01.06.2012р. по 30.06.2012р., податкового кредиту за період з 01.06.2012р. по 30.06.2012р. з податку на додану вартість.

Зобов'язати ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська відновити в автоматизованій системі «Деталізована інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» показники податкових зобов'язань ФОП ОСОБА_5 сум податкового зобов'язання за період з 01.06.2012р. по 30.06.2012р., податкового кредиту за період з 01.06.2012р. по 30.06.2012р. з податку на додану вартість у розрізі контрагентів, що були відкориговані на підставі акту №2882/172/НОМЕР_1 від 11.10.2012р. «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ФОП «ОСОБА_5 щодо документального не підтвердження реальності господарських відносин із контрагентами та повноти відображення в обліку з питання податку на додану вартість за період з 01.06.2012р. по 30.06.2012р.

В частині позовних вимог щодо визнання протиправними дій ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська, які полягають у направленні акта перевірки №2882/172/НОМЕР_1 від 11.10.2012р. до ДПІ у містах та районах за місцезнаходженням контрагентів для здійснення відповідних заходів згідно вимог чинного законодавства України - відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1)- судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 16 грн. 09 коп.( шістнадцять грн. 09 коп.).

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови відповідно до вимог ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складений 28.11.2012р.

Суддя С.О. Конєва